Публічні затримання і суди над бойовими командирами у розпал війни: що про це думають політики і військові

В останні дні в Україні затримали кількох колишніх командирів військових підрозділів ЗСУ, які діяли на Харківському напрямку. Їх підозрюють у службовій недбалості, яка, за версією слідства, стала однією з причин успішного наступу російських військ і втрати частини територій Харківської області у травні 2024 року.

Бригадний генерал Юрій Галушкін (екскомандувач оперативно-тактичного угруповання “Харків”), генерал-лейтенант Артур Горбенко (колишній командир 125-ї львівської бригади територіальної оборони) та полковник Ілля Лапін (екскомандир 415-го батальйону 23-ї окремої механізованої бригади) стали фігурантами резонансної справи. Суд обрав для Горбенка запобіжний захід у вигляді двомісячного тримання під вартою з можливістю вийти під заставу у розмірі 25 мільйонів гривень. Для Галушкіна визначили тримання під вартою з правом внесення застави в сумі 5 мільйонів гривень, а полковник Лапін отримав запобіжний захід у вигляді 60 днів арешту без права внесення застави. Він заявив про намір оскаржити це рішення. Однак 22 січня за Юрія Галушкіна внесли заставу у розмірі 5 мільйонів гривень. Незважаючи на це, вже того ж вечора працівники Державного бюро розслідувань повторно затримали генерала

Серед затриманих також опинився і екскомандир 155-ї бригади “Анна Київська” Дмитро Рюмшин, який нещодавно потрапив у скандал через масове дезертирство з його частини. Суд надав йому можливість внесення застави у розмірі 90 мільйонів гривень.

Ця хвиля арештів під час війни викликала великий резонанс і неоднозначну реакцію як у суспільстві, так і серед військових. Слід зазначити, що ці події також набули політичного звучання.

Народний депутат України Юлія Тимошенко висловилася на своїй сторінці у Фейсбук:

“Військових командирів може судити лише військовий суд!

Справедливо! Неупереджено! Гідно!

І в ідеалі – вже після Перемоги.

Публічні процеси над бойовими офіцерами у розпал бойових дій навряд покращують атмосферу у війську та зміцнюють обороноздатність держави. А ще – створять величезну спокусу покарати стрілочників, замість того, щоб встановити реальних винних і не повторювати трагічні помилки у майбутньому.
Слава ЗСУ!”.

У захист одного з затриманих виступив і колишній президент Петро Порошенко та його партія “Європейська солідарність”. Політична сила заявила, що влада намагається знайти “крайніх” серед військових, щоб перекласти на них усю відповідальність за невдачі на фронті, тоді як сама мала би відповідати за стратегічні рішення.

У політичних колах також згадують ім’я ексголовнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Чутки про можливість його притягнення до відповідальності за втрату півдня України на початку вторгнення ще з 2023 року з’являються у медіапросторі. Останнім часом вони посилилися на тлі розмов про те, що Банкова нібито намагається домовитися із Залужним, щоб той не брав участь у президентських виборах. У цьому контексті загроза кримінальних справ виглядає як інструмент впливу на колишнього головнокомандувача.

Арешти командирів викликали суперечливу реакцію також серед військових. Одні вважають, що ці дії є правильними, бо неефективне управління з боку командирів призвело до великих людських втрат та інших негативних наслідків. Інші – висловилися категорично проти таких дій, наголошуючи, що це може завдати шкоди бойовому духу та послабити командну ефективність.

Бригадний генерал Сергій Собко, начальник штабу ОТУ “Луганськ”, на даний час є єдиним генералом ЗСУ, який публічно виступив щодо затримання групи командирів.

У своєму дописі в Фейсбуці він написав:

“Сьогодні ми бачимо публічне затримання українських офіцерів. Їм інкримінують ряд звинувачень повʼязаних із неналежним виконанням своїх службових обовʼязків. Вражає те, як відбулося саме затримання та засідання в суді. Вражає ставлення до офіцерів. Хочеться вірити, що суд підійде до цих справ обʼєктивно та виважено, глибоко розбереться із всіма причинами та наслідками, будуть зроблені правильні висновки в інтересах підвищення нашої боєздатності і що на меті – дійсно розібратись і покращити військову систему, виправити помилки, а не призначити крайніх в наших поразках.
Засудження генералів та офіцерів під час війни за недбалість та прорахунки в ухваленні рішень сьогодні набуло гостроти. Наслідком може бути як і позитив, так і негатив для війська, держави та країни в цілому. Засудження можуть, при правильному підході, зміцнити правосуддя, однак вони можуть і послабити фронт. З одного боку це сигнал про відповідальність іншим, а з іншого – підрив довіри між армією та державою, зниження військового духу та ефективності командування.

Щодо негативу, по-перше, засудження командирів може суттєво підірвати моральний дух, створити атмосферу страху серед інших офіцерів і генералів. В результаті, через побоювання кримінальної відповідальності за можливі помилки, військові лідери можуть уникати рішучих дій, які так необхідні сьогодні. Це може знизити ініціативність та готовність брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях.

Тут необхідно памʼятати, що війна – це сфера постійної невизначеності, хаос, де неможливо прорахувати всі наслідки, а помилки є неминучими. Під час війни у В’єтнамі армія США зіткнулася зі значною критикою за невдачі, однак масштабних судових процесів проти командирів не було. Вище командування уникло прямого переслідування генералів та старших офіцерів, бо стратегія ведення війни виявилася хибною. Натомість зусилля були зосереджені на аналізі помилок для недопущення їх у майбутньому. Якщо ми будемо карати наших офіцерів за кожне хибне рішення, це може викликати ефект “заморожування”, коли командири будуть ухилятися від ініціативи, побоюючись наслідків. Це особливо небезпечно в умовах, коли росіяни діють агресивно й непередбачувано, коли зброя, способи дій та тактика змінюються так швидко, що перемагатиме той, який швидше адаптується до нових умов, іншими словами той – який не боїться помилятися.

По-друге, військовослужбовці можуть сприймати такі дії як несправедливість. Це, в свою чергу, підриватиме довіру до системи правосуддя та політичного керівництва держави.

По-третє, під час війни командири, лідери є ключовими фігурами і будь-які зміни чи усунення з посад можуть дестабілізувати командні ланцюги, особливо якщо немає краще підготовлених замін, а з цим у нас точно тепер є проблема.

По-четверте, ворог може і буде використовувати ці історії у своїй пропаганді. Це може стати потужним інструментом в його руках для деморалізації як наших військових, так і суспільства.

Нарешті, засудження на основі недостатньо обґрунтованих звинувачень може стати небезпечним прецедентом та прикладом “полювання на відьом”. У військових умовах нерідко буває дуже важко об’єктивно оцінити, чи міг командир вчинити інакше. Часто притягнення військових до відповідальності може бути зумовлене не реальними злочинами, а політичними цілями. Війна – це час, коли уряд стикається з великим тиском суспільства. У пошуках “винних” влада може використовувати суди як інструмент задоволення громадської думки, навіть якщо це шкодить армії. Прикладом того, як політично мотивоване переслідування військових може мати катастрофічні наслідки є Сталінські чистки, під час яких було знищено значну частину командного складу Червоної армії. Багато талановитих офіцерів були репресовані, що значно послабило боєздатність країни в перші роки війни.

Говорячи про іншу сторону, варто відмітити наступне. Перше, притягнення до відповідальності може продемонструвати, що навіть у складні часи є верховенство права, а посадові особи несуть відповідальність за свої дії або бездіяльність.

Друге, якщо йдеться про реальну недбалість або злочинну бездіяльність, це може стати сигналом для інших офіцерів діяти відповідально і чесно. При цьому, громадяни, які вимагають справедливості, можуть відчути, що їхні вимоги враховуються, а держава діє в інтересах суспільства. Під час війни в Лівані в 2006 році, командувач сухопутних військ Ізраїлю Уді Адам став об’єктом критики за нерішучість і неефективне керівництво. Хоча він не був притягнутий до кримінальної відповідальності, його відставка стала уроком для інших командирів: система показала, що недбалість чи помилки у плануванні мають наслідки. Це дало поштовх для реформ, що зміцнили обороноздатність Ізраїлю. Зараз Україна переживає історичний момент, коли ефективність і прозорість військової системи визначають її майбутнє. Тому, якщо військове керівництво буде нести відповідальність за свої дії, це зміцнить довіру людей до держави й армії.

Третє і найголовніше, знову ж таки, при правильному підході, якщо процес є прозорим і справедливим, це може сприяти вдосконаленню системи командування та зменшенню ризику повторення помилок. До прикладу, у багатьох країнах воєнні прорахунки аналізуються після завершення конфлікту, коли можна оцінити події без емоційного навантаження. Це дозволяє розмежувати злочинну недбалість від стратегічних прорахунків. В ході Першої світової війни британський генерал Дуглас Хейг був широко критикований за величезні втрати під час битв на Соммі та Пашендейлі. Його звинувачували у використанні неефективних, застарілих тактик, що коштувало життя сотням тисяч солдатів. Однак судового переслідування не було. Лише після війни уряд провів оцінку його дій і визнав, що деякі рішення, хоч і суперечливі, були єдино можливими в умовах тогочасної війни.

У війні проти Росії за незалежність та існування України на перший план виходить не лише бойова міць, але й здатність ефективно керувати військами та приймати правильні рішення. При цьому здатність навчатися на помилках є критично важливою. Проблема слабких управлінських здібностей частини генералів і старших офіцерів часто обумовлена недоліками військової освіти та системними проблемами, що є викликом для держави, для нас. Відповідно, нам треба діяти в таких ситуаціях тільки так, щоб зміцнювати військо, а не руйнувати його”.

Крім того, палкі дискусії точаться навколо компетенції Державного бюро розслідувань (ДБР) у розслідуванні військових злочинів. Багато хто вважає, що подібні справи мають перебувати у віданні військових правоохоронних органів, які краще розуміють специфіку роботи командирів та військових структур.

На це зауваження відповіла радниця ДБР Тетяна Сапьян, виступаючи в ефірі телемарафону “Єдині новини”. Вона наголосила, що працівники ДБР володіють необхідною фаховою освітою, підготовкою та досвідом для розслідування військових злочинів.

“Я навіть не припускаю, що хтось у суспільстві чи медіаспільноті може сумніватися у професійності роботи Державного бюро розслідувань”, – заявила Сапьян.

Вона також підкреслила, що підслідність ДБР чітко визначена законодавством України. У разі потреби до розслідувань залучаються військові експерти, а інколи й міжнародні фахівці, щоб забезпечити об’єктивність і якість слідства.

“ДБР як правоохоронний орган не є окремою структурою у процесі розслідування кримінальних правопорушень. Процесуальне керівництво здійснює Офіс Генерального прокурора”, – додала вона.