Українська економіка увійшла в 2025 рік з напруженим балансом між сподіваннями на поступове відновлення і невідворотною реальністю воєнних втрат, розбалансованих фінансів та структурних слабкостей, що накопичувалися роками. Для країни цей рік перетворився на справжній тест на витривалість: з одного боку, статистика ВВП демонструє мінімальне зростання, яке могло б створювати ілюзію стабілізації, з іншого — детальні показники вказують на стрімке погіршення майже у всіх ключових секторах. Промисловість перебуває у стані стагнації, експорт втрачає темпи, імпорт зростає швидше, ніж будь-коли за останні роки, а негативне сальдо зовнішньої торгівлі вже наближається до рекордних рівнів. Одночасно з цим бюджет тримається на штучному поділі на «цивільний» і «військовий», де перший існує завдяки зовнішній допомозі, а другий — задихається від дефіциту, який наприкінці року може сягнути сотень мільярдів гривень. У цій суперечливій картині навіть ті ознаки відновлення, які ще залишаються, виглядають радше випадковими винятками, ніж результатом продуманої державної політики.
Сучасний стан економіки
Українська економіка зараз опинилася в ситуації, коли загальна картина виглядає суперечливою: загальний показник зростання ВВП формально зберігається у плюсовій зоні, проте більшість ключових секторів реального виробництва демонструють відчутне падіння. Це свідчить про те, що країна рухається шляхом уповільнення, а не стійкого відновлення. Порівняння з минулим роком лише підкреслює різницю: якщо у 2024-му було зафіксовано приріст економіки на 2,9 відсотка, то в першому кварталі 2025-го він скоротився до 0,9, а в підсумку півріччя піднявся лише до 1,3 відсотка. На тлі воєнних втрат, руйнування інфраструктури та погіршення умов на зовнішніх ринках ця цифра радше свідчить про інерційний рух, ніж про стабільне зростання.
Особливо відчутним стало зниження у промисловості, яка традиційно вважається базовим фундаментом економіки. За січень–серпень обсяги промислового виробництва впали на 6,1% у річному вимірі. Для порівняння, у 2024 році цей сектор демонстрував зростання на 3,6%, що тоді створювало ілюзію поступового відновлення. Причини нинішнього обвалу зрозумілі й водночас болючі: втрата шахт у Покровську наприкінці минулого року та масовані атаки на газовидобувну інфраструктуру позбавили країну значної частини ресурсної бази.
Це одразу відбилося на динаміці добувної промисловості, яка фактично зупинила розвиток. Позитивна динаміка зберігається лише в оборонно-промисловому комплексі та суміжних галузях, що забезпечуються державними замовленнями, а також у виробництві, зорієнтованому на внутрішній споживчий попит. Однак такі сегменти не здатні компенсувати масштабні втрати інших сфер.
Будівельна галузь, яка ще нещодавно демонструвала активність, теж опинилася у глибокому мінусі. Падіння склало 13% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, тоді як у 2024-му економіка демонструвала вражаюче зростання на 15,5%. Найбільше скорочення відбулося в будівництві інженерної інфраструктури, і це не випадковість, адже фінансування енергетичних проєктів з боку USAID було припинене. Відсутність підтримки означає зупинку робіт, які мали стратегічне значення для відновлення енергетичної системи країни, і створює ризик глибокої стагнації в галузі, яка є необхідною умовою для відбудови держави.
На цьому тлі загальний показник ВВП виглядає відносно стабільним, проте його приріст формується специфічними чинниками. Значну роль відіграє роздрібна торгівля, яка залишається рушієм завдяки внутрішньому попиту, хоча й поступово демонструє ознаки уповільнення. Додаткову підтримку економіці забезпечує сектор загальнодержавного управління разом з галузями, які напряму фінансуються з бюджету, такими як освіта та охорона здоров’я. Ці сфери формують певну інерцію зростання, однак вони не можуть замінити структурних драйверів, які в нормальних умовах мали б підживлювати розвиток економіки.
Слід зазначити, що прогнози на рік відображають зростаючий песимізм. Національний банк України переглянув очікування і тепер прогнозує збільшення ВВП лише на 2,1 відсотка, тоді як раніше йшлося про 3,1. Консенсус-прогноз, що базується на оцінках восьми провідних аналітичних центрів, показує ще нижчий орієнтир — від 2 до 2,6 відсотка з медіанним значенням 2,3. Для порівняння, наприкінці 2024 року незалежні експерти очікували, що зростання у 2025-му сягне 3,7 відсотка. Таким чином, прогнози переглянуто у бік зниження більш ніж на півтора відсоткових пункти, що чітко вказує на зміну загальної тенденції.
Фактори, які стали підставою для таких коригувань, добре відомі. До вже існуючих проблем — високих цін на енергоносії, ускладнень на зовнішніх ринках через торговельні бар’єри, нестачі робочої сили, дорогих кредитних ресурсів і невизначеності щодо впровадження вуглецевого мита CBAM — додалися нові ризики. Серед них прогнозоване погіршення врожаю, втрата пільгового доступу української агропродукції до європейського ринку з очікуваними втратами близько 700 мільйонів доларів у 2024 році, а також інтенсифікація бойових дій та обстрілів інфраструктури. У сукупності це створює ситуацію, коли навіть мінімальне зростання виглядає крихким і ненадійним.
Підсумки восьми місяців 2025 року свідчать про те, що українська економіка перебуває на межі між стагнацією та сповільненим рухом уперед. Позитивні показники не приховують реальності, у якій ключові галузі втрачають позиції, а ресурси для їх підтримки стрімко вичерпуються. Друге півріччя покаже, чи зможе держава втримати хоча б поточні темпи, чи доведеться визнати неминучість глибшого спаду.
Як уряд створює «дірку» в Держбюджеті
Уряд на чолі з Юлією Свириденко дедалі більше нагадує канатоходця, який вимушений утримувати рівновагу між двома полюсами – з одного боку соціальною політикою, орієнтованою на підтримку громадян і бізнесу, а з іншого – необхідністю фінансувати армію в умовах повномасштабної війни, що потребує безперервного і колосального ресурсного забезпечення, адже саме воно визначає здатність держави вистояти. Така подвійність породжує відчуття парадоксу: влада ухвалює рішення про виділення коштів на програми допомоги підприємцям, створює «Пакунок школяра», фінансує центри життєстійкості, запроваджує додаткові грантові інструменти, створюючи враження щедрості та впевненості, проте одночасно в оборонному бюджеті залишається діра, яка до кінця 2025 року сягне майже трьохсот мільярдів гривень, і це не надлишкові витрати на нові потреби, а елементарна нестача коштів для фінансування армії в останні місяці року.
Джерелом цієї кризи є механізм подвійного бюджету, що виник через умови міжнародних партнерів: понад сто сорок чотири мільярди доларів допомоги, отриманих Україною з початку війни, мали врятувати державу від економічного колапсу, проте жоден долар з цієї суми не дозволено витратити на військові цілі, тому кошти спрямовуються виключно на цивільні сфери – освіту, охорону здоров’я, соціальні програми та державний апарат, тоді як фінансування армії лягає на плечі внутрішніх доходів – податків, приватизаційних надходжень і внутрішніх запозичень, що вже давно вичерпали свій потенціал. У результаті виникає абсурдна ситуація: грошей для цивільних програм більше, ніж реально потрібно, вони накопичуються на рахунках, і уряд змушений запускати нові ініціативи, аби їх використати, тоді як військовий бюджет, який визначає саме існування країни, постійно балансує на межі дефіциту.
У липні, коли оборонні видатки було збільшено на чотириста мільярдів гривень, у Міністерстві фінансів добре розуміли, що цієї суми вистачить ненадовго, і сьогодні стало очевидно, що потрібен новий пакет змін, який, як і раніше, доведеться фінансувати не за рахунок зовнішніх коштів, а через внутрішні запозичення, підвищення податків для банківського сектору та промисловості, а також нові рішення, які торкнуться кожного платника податків, тобто держава продовжує йти шляхом латання дір за рахунок тих, хто ще спроможний працювати та заробляти.
Причини нинішньої кризи не можна зводити лише до війни, хоча саме вона залишається головним чинником. Слід зазначити, що на початку 2025 року ще зберігалася надія на відновлення економічного зростання завдяки відбудові інфраструктури, стабілізації енергетики та короткотерміновим інвестиціям в агросектор, однак ці драйвери вже вичерпали свій потенціал, а нові точки зростання уряд не створив. Замість стратегічної промислової політики суспільству пропонують лише технічні кроки – мораторій на перевірки, дерегуляцію окремих сфер, аудит кримінальних справ проти бізнесу, що створює видимість активності, але не забезпечує структурних змін.
Монетарна політика також поглиблює стагнацію – фінансовий клімат ускладнює жорстка монетарна політика. Національний банк утримує облікову ставку на рівні 15,5%, обґрунтовуючи це необхідністю стримувати інфляцію, яка наприкінці року прогнозується на рівні близько десяти відсотків, але для бізнесу це означає відсутність доступних кредитів, фактичне заморожування інвестицій і неможливість планувати розвиток, оскільки за словами представників регулятора зниження ставки можливе лише наприкінці 2025 року.
У таких умовах найвразливішими виявилися експортери, адже заборгованість держави з відшкодування ПДВ перевищила тридцять мільярдів гривень, і для компаній, що працюють на зовнішніх ринках, це стало серйозним ударом по обігових коштах. У мирний час вони могли б компенсувати дефіцит позиковим фінансуванням, але сьогодні внутрішні кредити надто дорогі, а вихід на західні ринки капіталу фактично закритий. Додатковим тягарем для промисловості стало підвищення тарифів на електроенергію для великих споживачів у пікові години майже у півтора раза, що збільшило собівартість виробництва настільки, що окремі підприємства були змушені зупинити роботу.
Водночас внутрішні проблеми тісно переплітаються з негативними тенденціями у зовнішній торгівлі: у першому півріччі 2025 року імпорт зріс більш ніж на п’ятнадцять відсотків, тоді як експорт збільшився лише на два з половиною, що створило негативне сальдо у розмірі вісімнадцяти мільярдів доларів, тобто майже на половину більше, ніж торік. Якщо така динаміка збережеться, до кінця року країна перевищить рекордний показник 2024-го, коли дефіцит склав 29 мільярдів доларів, а це означає відтік валюти, тиск на гривню та зростання собівартості імпортозалежних виробництв.
Перспективи на 2026 рік виглядають ще складнішими, оскільки країні потрібно щонайменше 35 мільярдів доларів зовнішнього фінансування, проте підтверджено лише двадцять два, а одночасно Європейський Союз запроваджує механізм CBAM, який стане додатковим податковим бар’єром для металургії, цементної промисловості й енергетики. За підрахунками GMK Center, лише у перший рік дії цієї системи втрати експорту перевищать триста сімдесят мільйонів доларів, а до 2030-го сягнуть півтора мільярда, що означає скорочення податкових надходжень для бюджету на сотні мільйонів доларів щороку.
Саме в цій складній конструкції особливого значення набуває довіра міжнародних партнерів, адже вона визначає, чи отримає країна необхідні зовнішні ресурси для утримання фінансової системи, і ця довіра, яка формувалася роками, нині опинилася під загрозою через спроби влади послабити контроль над антикорупційними інституціями, затягування реформ і конфлікти всередині політичної еліти. Вже сьогодні це виливається у затримки погоджених траншів, а в перспективі може обернутися кризою, коли держава залишиться одночасно без ресурсів для фронту і без фінансування цивільного бюджету.
Отже, зараз Україна входить у фазу подвійної кризи – фінансової та стратегічної, оскільки з одного боку має надлишок коштів, які не можна витратити на головну мету – війну, а з іншого – критичний дефіцит у сфері, від якої залежить саме існування держави. Якщо найближчим часом не буде знайдено балансу між цими двома частинами бюджету, країна ризикує зустріти новий рік не лише з рекордними дефіцитами, а й з втратою головного капіталу, який у таких умовах важить більше за гроші, – довіри суспільства та міжнародних партнерів.
Економіка на експериментах: як уряд втрачає бюджет замість наповнення
Одним з яскравих свідчень відсутності системного мислення в уряді є історія з електронною системою обігу алкоголю, тютюнових виробів та рідин для електронних сигарет — так званим еАкцизом. Ідея, яка мала б виглядати прогресивно та сучасно, фактично перетворилася на черговий експеримент із ризиком паралізувати легальний ринок. Згідно з планами, система має повноцінно запрацювати з 1 січня 2026 року, але представники Європейської Бізнес Асоціації вже зараз б’ють на сполох і вимагають відтермінувати її запуск принаймні на десять місяців.
Їхні аргументи важко назвати надуманими, бо програмне забезпечення створюють з запізненням, тестування скорочене з десяти до двох місяців, офлайн-застосунок буде готовий лише у січні 2026-го, тобто в день офіційного старту, а потрібні підзаконні акти досі не ухвалені.
Фактично уряд намагається запустити складну електронну систему у момент, коли вона навіть технічно не готова, а бізнес не має часу для адаптації. Це означає не просто можливі «збої», а реальну загрозу зупинки легальних виробників та імпортерів, втрату мільярдних надходжень до бюджету і вибухове зростання тіньового ринку алкоголю й тютюну. Тобто держава, прагнучи посилити контроль і боротьбу з тінню, створює передумови для прямо протилежного ефекту.
Слід зазначити, що алкогольна промисловість в Україні є одним з ключових секторів, який у часи кризи забезпечує державу стабільними надходженнями та створює робочі місця для сотень тисяч громадян. Її роль у наповненні Держбюджету особливо відчутна тоді, коли інші сфери економіки скорочують виробництво чи втрачають конкурентоспроможність, адже саме акциз на алкоголь традиційно демонструє здатність утримувати високі показники навіть у найскладніших умовах.
Показовими є дані останніх періодів: у листопаді 2024 року загальні надходження акцизу до державного бюджету сягнули 11,8 мільярда гривень, і при цьому план по алкогольній продукції було перевиконано на понад двадцять відсотків, що дало додаткові 150 мільйонів гривень до скарбниці. Впродовж перших чотирьох місяців 2025 року до бюджету вже надійшло 54,4 мільярда гривень акцизних платежів, що перевищує планові показники майже на чверть і водночас на 53,3 відсотка більше порівняно з аналогічним періодом попереднього року.
Такі цифри свідчать не лише про значний фіскальний потенціал галузі, а й про її стійкість у турбулентні часи, коли Держбюджет потерпає від дефіциту, а уряд змушений шукати додаткові ресурси. Проте інфраструктура для впровадження еАкцизу поки перебуває у вкрай слабкому стані, тому запуск системи без повноцінної підготовки здатен обернутися серйозними збоями в роботі бізнесу, суттєвим падінням надходжень до Держбюджету і розхитуванням ринку.
Схожим прикладом можна вважати підвищення податку на банки й фінансові установи у 2024–2025 роках. Формально уряд розраховував швидко наповнити бюджет, проте фактично банки почали скорочувати кредитні програми для бізнесу, що призвело до зменшення економічної активності й, у підсумку, зниження надходжень від інших податків. Тобто короткострокова вигода обернулася довгостроковими втратами.
Ще один кейс — різке підвищення «прайс-кепів» на електроенергію для промисловості в липні 2025 року. Це рішення мало забезпечити більші доходи державних енергетичних компаній, а значить і бюджету через дивіденди та податки. Однак підвищення ухвалили без перехідних механізмів: частина підприємств просто зупинилася, що автоматично зменшило надходження від ПДВ, податку на прибуток і зарплатних податків.
Аналогічна логіка проявилася й у боротьбі за ПДВ. Коли уряд оголосив про посилення контролю й запровадив нові правила адміністрування, держава розраховувала на зростання доходів. Але через технічні збої та затримки у відшкодуванні компанії заморозили обігові кошти, зменшили експорт і скоротили виробництво. У результаті Держбюджет отримав менше, ніж планувалося, а заборгованість перед бізнесом перевищила 30 мільярдів гривень.
Подібні приклади демонструють, що уряд діє не як стратег, який мислить на роки вперед, а адміністратор, який відштовхується від календарних дат і політичних гасел. Така сама логіка проявляється у спробах швидко вводити нові податкові норми без належної інфраструктури, у запуску цифрових сервісів з недопрацьованим функціоналом чи у затягуванні ключових реформ, які в результаті стають формальними й не дають реального ефекту.
Отже, замість того, щоб вибудувати продуману систему із залученням бізнесу та відпрацюванням у тестовому режимі, уряд женеться за формальним запуском, який може обернутися катастрофою для ринку і Держбюджету. В цьому полягає головна проблема — відсутність системності та стратегічної логіки, коли навіть правильна ідея без належної підготовки здатна зруйнувати те, що ще працює.
