У суспільстві вже давно склалася така картина, що один зранку до ночі працює на будівництві, виробництві, в лікарні чи вчителює в школі, його руки втомлені, нерви напружені, а зарплата ледве дозволяє дожити до наступної. А інший — у теплому кабінеті, за державний кошт вирішує “важливі справи” та впевнено планує відпочинок на курорті. І, як не дивно, саме другий отримує вдвічі більше.
Чому ті, хто тримає цю країну на плечах — лікарі, вчителі чи робітники — рахують копійки до зарплати, тоді як чиновницький апарат купається в бюджетних преміях? Де справедливість, якщо “суспільно корисна праця” цінується в рази менше за бюрократичні крісла? Спробуємо розібратися, хто і чому в Україні процвітає, коли інші ледве виживають.
Ростуть як на дріжджах
Незважаючи на всі ті виклики, з якими зараз стикається Україна під час повномасштабного вторгнення РФ, спостерігається цікава тенденція – активне підвищення зарплат у держслужбовців.
За даними Міністерства фінансів, у жовтні середня зарплата в держорганах становила 57,5 тис грн, що на 19 тис більше порівняно з початком року, коли вона становила 38,6 тис грн. В грудні очікуються річні премії та виплати за результатами оцінювання для держслужбовців різного рівня.
Зарплати в державному секторі мають наступний вигляд:
- Держстат: з 17,5 тис до 35,9 тис грн;
- Держслужба з питань праці: з 15,6 тис до 42 тис грн;
- Мінагрополітики: з 22,6 тис до 53,5 тис грн;
- Міністерство у справах ветеранів: з 20 тис до 55,1 тис грн;
- Державна податкова служба: з 36,5 тис до 56,3 тис грн;
- Український інститут національної пам’яті: з 17,4 тис до 58 тис грн;
- Держагенція з енергоефективності: з 15,6 тис до 60,6 тис грн;
- Держкомітет з питань телебачення та радіомовлення: з 39,9 тис до 62,3 тис грн;
- Мінекономіки: з 40 тис до 69,1 тис грн;
- Державна митна служба: з 35,9 тис до 70,3 тис грн;
- Державна аудиторська служба: з 35,7 тис до 81,6 тис грн;
- Нацкомісія з регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг: з 68,9 тис до 83,5 тис грн;
- Держагенція розвитку туризму: з 30,3 тис до 87,7 тис грн;
- Мінцифри: з 54,5 тис до 88,5 тис грн;
- Антимонопольний комітет: з 67,1 тис до 113,7 тис грн.
Про суддів і представників антикорупційних органів годі й говорити – вони вміють працювати “в поті чола” і водночас боротися з корупцією так ефективно, що в їхніх деклараціях стає тісно від нерухомості, автівок і “скромних” подарунків на мільйони. Схоже, боротьба з бідністю в них пройшла успішно. Щоправда, бідність подолана лише в одній окремо взятій групі населення – самих чиновників. Цікаво, що середня зарплата по країні у третьому кварталі становить лише 21,9 тис грн. Чомусь коштів на її підвищення у держбюджеті не вистачає.
За аналітичними даними R&D-центру YouControl, при порівнянні середньорічного показника встановлено, що рівень заробітної плати нардепів має тенденцію зростати з року в рік. Так, у 2023 році цей показник збільшився на 36% у порівнянні з 2022 роком, а у 2024 році – на 61% у порівнянні з 2023 роком. Така ситуація не дивна, бо будучи пов’язаною зі змінами прожиткового мінімуму, зарплатня депутатів буде збільшуватися разом з ним автоматично кожного разу. Але підвищення прожиткового мінімуму в один і той же час викликає ще більші витрати для простих людей, і збільшення їх зарплат у незначному розмірі просто не помічається.
За роки повномасштабного вторгнення немає жодної професії в Україні, яка б не зазнала труднощів в умовах праці. Наприклад, медики, які фактично живуть у шпиталях, постійно надаючи допомогу пораненим, падаючи з ніг. Заробітна плата лікарів зростає, але виникає питання, наскільки її рівень адекватний в сучасних реаліях. Середня заробітна плата медичного працівника в Україні становить 16 тис грн. На її рівень впливає посада, досвід медика та коло його обов’язків. Варто зазначити, що не останню роль у розмірі заробітної плати медика відіграє і місце його роботи. Найбільше заробляє лікар у столиці (17 500грн). Медик із Запоріжжя отримує 14 000 грн. Найнижче оплачується праця медика із Харкова (13 500 грн).
У Збройних Силах України нараховується безліч медичних працівників, які виконують свій обов’язок у надзвичайно важких умовах, наражаючись на постійну небезпеку. Їх праця оцінюється наступним чином:
- молодші медичні працівники – 9 тис грн;
- медсестри та медбрати – 18 тис грн;
- лікарі та фармацевти, а також особи з немедичною освітою у медичній сфері отримують 28 тис грн.
Чи не найжахливіших викликів впродовж військового часу зазнає сфера енергетики України. Щодня, і вдень, і вночі, енергетики змушені виїжджати на зруйновані об’єкти та чинити їх під постійними обстрілами. Середня заробітна плата енергетика в Україні становить 13 363 грн. Заробітна плата тут варіюється в залежності від спеціалізації та регіону. Найбільше отримує енергетик із Запорізької області – 16 900 грн, у Дніпропетровській області – 12 567 грн, в Харківській обл. – 12 093 грн, в Одеській області найнижчий показник – 9 350 грн. Працівники енергосфери неодноразово потрапляють під обстріли, виконуючи ремонтно-відновлювальні роботи. За період повномасштабного вторгнення вже налічується близько 100 загиблих енергетиків, а поранених вдвічі більше. Виникає питання, а чи відповідає заробітна плата у розмірі 13 363 грн всім тим ризикам та неймовірно складним умовам праці, на які наражаються щодня працівники енергетичної сфери. Та чомусь і досі ніхто з депутатів не подав на розгляд питання про підвищення заробітної плати таким працівникам. Адже саме від них залежить функціонування багатьох сфер у державі.
Сумна статистика спостерігається і в оплаті праці освітян. Хоч як не запевняли в МОН про підвищення зарплатні педагогам у 2024 році, на ділі все виходить інакше. У січні 2024 року вчителі дійсно отримали надбавку у розмірі 10%, і одразу зменшилась доплата за престиж теж на 10%. Ставка молодого вчителя без категорії та стажу становить 5 699 грн, що є навіть меншою за мінімальну заробітну плату в 8 000 грн. Вчитель несе відповідальність за життя та здоров’я учнів в умовах воєнного часу, займається паперовою роботою, часто заповнюючи купу непотрібних звітів, відчуває на собі постійний жорсткий контроль з боку адміністрації. А ще треба згадати той факт, що бувають різні труднощі як у роботі з учнями, так і у спілкуванні з їх батьками.
Вже ні для кого не є секретом те, що часто педагоги вимушені купляти необхідний для забезпечення повноцінного навчального процесу матеріал за власні кошти. Чи може міністр освіти Оксен Лісовий з його окладом в 76 тис грн розуміти як виживає простий вчитель? Питання риторичне. Тоді не зрозуміло, чому чиновники дивуються, що в школи не йдуть працювати молоді спеціалісти, а досвідчені кадри втратили бажання бути ініціативними у своїй сфері.
Окремо хочеться згадати сталеварів. Їх робота – це коли влітку від спеки плавиться повітря, а взимку все одно жарко, бо перед тобою — розпечений метал. Вони працюють в умовах, де секундна неуважності може коштувати здоров’я, а іноді й життя. Втім, попри неймовірну складність і небезпеку, зарплати цих робітників часто виглядають як жарт. Між тим, чиновники у зручних кабінетах регулярно отримують зарплати і премії, які навіть не снилися тим, хто “кує” економіку країни.
Середня зарплата сталеварів в Україні сьогодні становить 19 763 тис грн. Це, звісно, більше за мінімальну заробітну плату, але якщо порівняти з тим, як платять їхнім колегам у Польщі чи Німеччині — різниця разюча. У Європі досвідчений сталевар отримує від 2 000 до 3 000 євро на місяць. В Україні ж ці люди повертаються додому з болем у спині та втомою, але з думками про те, як дотягнути до наступної зарплати.
А тепер звернемо увагу на чиновників. Зарплата, наприклад, голови середньостатистичного державного управління може спокійно перевищувати 50-60 тисяч гривень, а разом із преміями ця сума іноді доходить до сотні. При цьому “результати” їхньої роботи часто настільки розмиті, що зрозуміти, за що саме платять, неможливо. Сталевар тим часом точно знає: якщо він не вийде на зміну, не буде ні виробництва, ні зарплатні, ні податків у бюджет, який так щедро живить чиновницькі апетити.
Ручна праця, як би це парадоксально не звучало, в Україні цінується найменше. Працювати руками, на думку чиновників, це “просто”, а керувати процесами – “складно й відповідально”. Принаймні так вважають ті, хто сидить у кабінетах із кондиціонерами. А саме головне — коефіцієнт корисної дії від “напруженої праці” частини чиновників є рівним нулю, а іноді від їх діяльності більше шкоді ніж користі.
Несправедлива система оплати праці вбиває мотивацію. Молодь не хоче йти працювати на виробництво, бо бачить: гарячий цех приносить копійки, а тепленьке крісло в держустанові – стабільний дохід і мінімум ризиків. Якщо тенденція збережеться, колись ми просто не знайдемо людей, які будуть кувати метал для економіки. І ось тоді вже точно настане гаряча пора, але не в цехах, а в бюджетних звітах.
З огляду на дану ситуацію, очевидно, що люди, які вклали гроші в свою освіту, а тепер несуть користь суспільству, ледве можуть задовольнити мінімальні потреби, не говорячи вже про можливість відкладати зароблені гроші, як говорять в народі “на чорний день”.
Взагалі, оплата праці залежить від різних факторів, які в свою чергу різняться в залежності від сфери діяльності, обов’язків та місця роботи. Серед цих факторів розрізняють:
- кваліфікацію та досвід працівника;
- галузь, в якій здійснюється діяльність;
- регіон (як правило, заробітна плата вища у великих містах, ніж у містечках та селах);
- посада та відповідальність;
- економічна ситуація в країні.
Уряд звісно підвищив мінімальну заробітну плату до 8 тис грн. Але, за підрахунками Numbeo та Expatistan, щоб забезпечити повноцінне проживання людині в Україні, треба в середньому мати прибуток в 17 тис грн. І це за умови, що не треба сплачувати за оренду житла.
Спостерігаючи, як бійко депутати протискують на розгляд законопроєкти на підвищення своїх окладів та окладів своїх помічників, постійно заявляючи, що їм не вистачає на проживання та мотивуючи ці підвищення тим, що вони мають на меті покращити законотворчу систему, дивуєшся цинізму слуг народу.
Чому ж в нашій країні простежується така нерівноправна динаміка заробітних плат, коли одна група осіб отримує великі суми грошей, а інша, навпаки, ледве зводить кінці з кінцями? Ймовірно, треба нашим депутатам вийти зі своїх зручних кабінетів та поглянути, як живе українське суспільство в нинішніх реаліях.
Як різняться заробітні плати простих людей та чиновників за кордоном
Співвідношення заробітних плат між лікарями, вчителями, робітниками та чиновниками значно варіюється залежно від країни, економічного розвитку та політичної системи.
Наприклад, у Німеччині заробітна плата лікарів становить від 4 000 до 7 000 євро на місяць, залежно від спеціалізації та досвіду. А середня зарплата педагогів становить приблизно 3 500–4 500 євро на місяць. Робітничі професії мають доходи близько 2 500–3 000 євро на місяць. А от депутати німецького парламенту отримують близько 9 400 євро на місяць, федеральні міністри — приблизно 20 820 євро, а канцлер — близько 24 300 євро на місяць.
У Великій Британії лікарі заробляють від 2 500 до 6 000 фунтів стерлінгів на місяць, залежно від спеціалізації та досвіду. А вчителі приблизно 2 000–3 000 фунтів стерлінгів на місяць. Мінімальна зарплата британського робітника для осіб старше 25 років становила 8,21 фунта стерлінгів на годину, що дорівнює приблизно 1 470 фунтів стерлінгів на місяць. Прем’єр-міністр отримує близько 11 000 фунтів стерлінгів на місяць, що в 7,5 раза перевищує мінімальну зарплату.
У Польщі медики заробляють від 10 000 до 15 000 злотих на місяць, залежно від спеціалізації та досвіду. Середня зарплата педагогів становить приблизно 3 000–5 000 злотих на місяць. Мінімальна зарплата робітників становить близько 2 800 злотих на місяць. Президент Польщі отримує близько 20 000 злотих на місяць, прем’єр-міністр — приблизно 15 700 злотих, а міністри — близько 13 600 злотих.
Загалом, у розвинених зарубіжних країнах зарплати лікарів і вчителів є конкурентоспроможними та забезпечують гідний рівень життя. Чиновники ж, особливо на вищих посадах, отримують вищі зарплати, проте різниця не є настільки разючою, як в Україні. Це сприяє більшій соціальній рівності та мотивації до праці в суспільно важливих сферах. При цьому українські чиновники і депутати нагадують жадібного султана із мультфільму “Золота антилопа”, який все кричав “Ще золота”, поки в ньому не захлинувся.
Така разюча несправедливість демотивує тих, хто тримає країну на плаву. Ми вже зараз спостерігаємо жахливі для України наслідки: вчителі масово їдуть працювати за кордон нянями, лікарі змінюють професію, робітники виїжджають на будівництва в Польщу, Чехію та Німеччину. А ті, хто лишається, почуваються обдуреними й не бачать сенсу вкладатися в роботу, яка не годує.
І саме головне, таке становище підриває довіру до влади. Коли люди бачать, що одні тяжко викладаються на роботі і ледве виживають, а інші процвітають, працюючи лише на папері, це тільки посилює соціальну напругу. Несправедливість роз’їдає суспільство зсередини. Варто зрозуміти просту істину, що країна не витримає без лікарів, які лікують, вчителів, які навчають, і робітників, які забезпечують життєдіяльність цілої країни. Але вона легко обійдеться без сотень чиновників, які лише перерозподіляють ресурси на свою користь.
Отже, державна система потребує радикального перезавантаження. Не декларативного, а реального. З прозорими зарплатами, які відповідають внеску людини у розвиток країни. Інакше ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли в кріслах залишаться лише ті, хто вміє працювати на словах та папері, але не приносить жодної користі. Бо країну не утримають паперові звіти і бюрократичні наради. Її утримують люди, які працюють руками і головою, однак тільки чомусь саме вони мусять виживати.
