Діти військових між тривогою і дорослішанням: що показало перше всеукраїнське дослідження

Тривале життя в умовах війни для дітей з родин військовослужбовців означає як очікування і розлуку, так і постійний психологічний тиск, який впливає на щоденні звички, емоційний стан і стосунки з оточенням. Підлітковий вік у таких обставинах проходить під знаком підвищеної тривоги, ранньої відповідальності та потреби шукати рівновагу між особистим життям і досвідом війни в родині. На цьому тлі перше всеукраїнське дослідження показало, які переживання, труднощі й запити мають діти захисників і захисниць України.

Перше всеукраїнське дослідження психоемоційного стану дітей із сімей військовослужбовців показало, як служба батьків впливає на їхнє щоденне життя, емоційний стан і відчуття безпеки. Оприлюднені результати стосуються дітей віком від 10 до 16 років із сімей військовослужбовців і військовослужбовиць. Дослідження охопило понад 2,5 тисячі учасників і учасниць із 1252 родин, а для глибшого розуміння переживань та щоденного досвіду до нього також включили інтерв’ю з 40 сім’ями.

Для підлітків, чиї матері або батьки перебувають у війську, війна давно стала частиною особистого досвіду, який проявляється у тривозі, напруженні, униканні розмов про бойові дії та складнощах у спілкуванні з ровесниками. Результати опитування, що охопило понад 2,5 тисячі дітей і 1252 родини, фіксують масштаб цього навантаження та дають уявлення про те, з якими переживаннями, суперечностями і потребами живуть діти захисників і захисниць України.

Отримані дані показали, що для значної частини дітей переживання тривоги й смутку стали постійним фоном життя. Сталі страх або сум через службу одного з батьків відчувають 55 % опитаних, ще 24 % переживають ці стани час від часу, а 53,2 % перебувають у стані підвищеного напруження.

Відчуття небезпеки позначається і на тому, як підлітки взаємодіють з інформацією про війну. Майже половина дітей, а це 48 %, уникають новин і розмов на цю тему, що свідчить про спробу дистанціюватися від того, що викликає додатковий стрес.

Автори дослідження звертають увагу на особливу складність підліткового періоду в сім’ях військових, де звичні вікові зміни накладаються на постійне емоційне напруження. У такій ситуації прагнення до самостійності поєднується з гострою потребою в захисті й стабільності, через що внутрішній конфлікт може проявлятися у тривожності, імпульсивній поведінці або замкненості.

Окреме місце в цьому досвіді посідає страх, який для таких дітей має цілком конкретний зміст. Його зовнішній вимір пов’язаний з тривогою за життя і безпеку батьків, тоді як внутрішній виростає з постійного відчуття загрози, яке супроводжує повсякденне життя в країні, що воює. Під тиском обставин багато дітей беруть на себе ролі, які зазвичай пов’язують з дорослими. Вони стають відповідальнішими, намагаються краще контролювати ситуацію й швидше звикають до самообмеження, через що дорослішання відбувається раніше і в значно жорсткіших умовах.

Водночас пережитий досвід не завжди легко пояснити одноліткам, які не живуть у такій самій реальності. Через цю дистанцію частина дітей уникає співчуття, не прагне говорити про службу батьків і намагається втримати бодай зовнішні ознаки звичайного дитинства без постійного нагадування про війну.

Школа зберігає важливу роль у житті дітей з військових родин, оскільки вона лишається простором щоденного спілкування, соціалізації та належності до спільноти. Попри те, що більшість опитаних відчувають себе частиною шкільного середовища, загальний рівень задоволеності ним не перевищує 50 %, а позитивний вплив школи на самооцінку відзначили лише 45 % дітей. Такі показники свідчать, що самої присутності в колективі недостатньо для відчуття підтримки. Дитині, яка живе в постійному напруженні, потрібне середовище, де її досвід не викликає відчуження, незручності чи стигми.

На тлі війни пріоритети дітей із сімей військових помітно зміщуються в бік базових потреб, пов’язаних з безпекою і психологічною рівновагою. Найвищі показники отримали безпека — 98 %, доброзичливість — 98,9 % та емоційне розвантаження — 97,7 %.При цьому прагнення до досягнень виявилося значно нижчим і становить 64,5 %, що показує зміну життєвого фокусу: у просторі, де домінують тривога і невизначеність, розвиток відступає перед потребою втримати внутрішню стійкість і відчуття захищеності.

Дослідження також зафіксувало ще одну важливу суперечність у переживаннях підлітків. Попри те, що 86,7 % дітей пишаються своїми батьками-військовими, 42,7 % водночас намагаються приховати факт їхньої служби. Такий розрив між гордістю і мовчанням може бути пов’язаний зі стигматизацією та недостатньою чутливістю середовища, у якому дитина не завжди почувається захищеною від зайвої уваги, жалю або незручних реакцій.

За підсумками дослідження фахівці наголошують на потребі переглянути підходи до підтримки таких родин, щоб допомога не обмежувалася окремими точковими рішеннями. Серед ключових напрямів вони називають програми для всієї сім’ї, розвиток довірливої комунікації, створення безпечного середовища в школах, зменшення стигматизації та кращий доступ до соціальних послуг.

Попри важке емоційне тло, дослідження також зафіксувало опори, на які спираються підлітки. Хоча значна частина дітей живе в напрузі, 97 % мають хоча б одну близьку людину, якій довіряють, а 87 % отримують емоційну підтримку в родині, і цей ресурс лишається одним з головних для їхньої стійкості.