Проблема сирітства в Україні завжди була складною, болючою темою. Однак в умовах війни вона стала ще більш загостреною: кількість дітей, які втрачають батьків, різко зростає, а системі доводиться реагувати в умовах нестачі ресурсів, евакуацій, зруйнованої інфраструктури. Будинки дитини є інституціями, в яких переважно перебувають діти раннього віку, які залишилися без сімейного піклування або мають важкі захворювання. І хоча ще у мирний час було зрозуміло, що інституційна форма виховання не може бути довготривалою нормою, лише в останні роки реформа набула реального темпу. До 1 вересня 2025 року всі будинки дитини в Україні мають бути трансформовані — таке рішення ухвалив Кабінет міністрів. Йдеться не лише про зміну статусу установ, а про створення принципово іншої системи захисту, яка орієнтується на сімейне виховання, соціальну підтримку та індивідуальні потреби кожної дитини.
Поточний стан: скільки дітей у будинках дитини і яка структура системи
Станом на сьогодні в Україні функціонують 29 будинків дитини, з них 13 уже перебувають на етапі трансформації. У цих закладах наразі проживає 1081 дитина, з них 94 дитини потребують паліативної допомоги, тобто комплексного догляду, який полегшує симптоми важких хвороб, що загрожують життю.
За інформацією Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, тільки 29% вихованців будинків дитини перебувають у таких установах менш ніж рік. Більшість — 57% — живуть там від одного до п’яти років, ще 14% — понад п’ять років. Фахівці наголошують, що тривале перебування дитини в умовах інституційного догляду має негативний вплив на її фізичний, психічний та когнітивний розвиток. Особливо руйнівним це є для дітей раннього віку, які не мають досвіду життя в сім’ї та змалку перебувають у колективній установі.
Що передбачає реорганізація: форми, строки, вимоги
Згідно з постановою уряду, до 1 вересня 2025 року всі будинки дитини мають бути реорганізовані. Йдеться про перетворення таких установ на:
-
центри медичної реабілітації;
-
центри соціальної підтримки сім’ї та дітей;
-
заклади охорони здоров’я;
-
установи соціального захисту.
Паралельно з цим має бути забезпечене переведення дітей до сімейних форм виховання: усиновлення, опіка, прийомні та патронатні родини. Законодавство передбачає, що обласні державні адміністрації мають визначити таку модель трансформації, яка враховуватиме реальні потреби дітей, зокрема — дітей до трьох років із тяжкими порушеннями розвитку або потребою в паліативній допомозі.
Експертна спільнота та представники громадських організацій наголошують: трансформація будинків дитини — це не просто зміна назви чи форми власності. Це має бути комплексна зміна підходів. Важливо не лише скоротити кількість інституцій, а розбудувати послуги, які б запобігали вилученню дітей із родин. Йдеться про:
-
підтримку сімей у складних життєвих обставинах;
-
своєчасне виявлення випадків насильства чи недбалого ставлення до дітей;
-
ефективне реагування соціальних служб.
Що вже зроблено: розширення послуг для родин і підтримка патронату
Заступниця міністра соціальної політики з питань європейської інтеграції Ірина Постоловська зазначає, що держава активно працює над розвитком ринку соціальних послуг. На сьогодні в Україні функціонує понад 200 Центрів життєстійкості, до яких можуть звертатися родини з дітьми. У таких центрах працюють програми розвитку батьківських компетенцій, проводяться навчання для майбутніх батьків, надається підтримка під час криз.
Для сімей, які тимчасово не можуть забезпечити дитині догляд, розвивається інститут патронатних родин. Це професійна форма догляду, коли дитина на певний час проживає у сім’ї патронатного вихователя. У 2024 році держава збільшила фінансування таких родин, що дозволяє залучити до патронату більше вихователів.
Ірина Тулякова, керівниця Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, підкреслює: кожне рішення щодо реформування має враховувати потреби дитини, бути безпечним і не зводитися до формальностей. Трансформація не повинна обмежуватися зміною статусу закладу — вона має передбачати реальний аналіз ситуації, залучення різних секторів, міжвідомчу взаємодію.
На думку директора організації «СОС Дитячі містечка» Сергія Лукашова, громадські організації можуть відіграти ключову роль у цьому процесі, оскільки вже мають досвід, пілотували нові моделі і методики допомоги. Але реалізувати ці напрацювання на системному рівні неможливо без державної підтримки та політичної волі. Він наголошує: кожна дитина в умовах демографічної кризи має бути збережена, за кожну потрібно боротися, а не втрачати через бездіяльність.
Народна депутатка, голова підкомітету у справах сім’ї та дітей Тетяна Скрипка підкреслює: реформа має відбуватись навіть попри спротив на місцях, упередження чи бюрократичні труднощі. Вона закликає об’єднати зусилля державних структур і громадських організацій для досягнення головної мети — щоб кожна дитина в Україні зростала в сім’ї.
За її словами, іноді трансформація наштовхується на опір: дітей з інтернатів навмисно діагностують, щоби не переводити в сім’ї, зберігається вплив старої радянської школи. Але відкритий діалог, здорове партнерство та готовність до змін дадуть можливість успішно реалізувати реформу навіть в умовах війни. І це важливо не лише для дітей — це інвестиція в майбутнє самої країни.
Європейський вектор і стратегія до 2028 року
У листопаді 2024 року уряд України ухвалив Стратегію забезпечення права кожної дитини на зростання в сім’ї на 2024–2028 роки. Паралельно було затверджено операційний план до 2026 року. Його мета — створити повноцінну систему підтримки родин з дітьми, яка дозволить повертати дітей із закладів у сім’ї, а також розвивати альтернативні, сімейні форми догляду.
Ця реформа є не лише внутрішньою потребою, а й однією з вимог Європейського Союзу до України. Йдеться про перехід від інституційної системи догляду до соціальної інфраструктури, розгорнутої безпосередньо в громадах.
