До народу слід повернутися обличчям: чому українці не бажають воювати

Від початку повномасштабного вторгнення РФ українці показали неабияку рішучість і патріотизм, виявивши активне бажання захищаючи свою країну. Проте до 2024 року їх настрої значно змінилися, і влада змушена вдаватися до примусової мобілізації. Замість того, щоб вживати радикальні заходи, слід замислитися: чому так сталося? Проаналізуємо причини небажання українців воювати.

Законодавча невизначеність і непрозорі закони.

Законодавча база щодо мобілізації часто є неоднозначною та суперечливою. Багато законів та постанов не узгоджені між собою, що призводить до правових колізій. Законодавство, яке постійно оновлюється, все більше “давить” на українців, обмежуючи їх права. При цьому чітко не визначено, які професії чи спеціалісти повинні бути звільнені від мобілізації, що призводить до нерівномірного розподілу обов’язків. Прикладом цього є бронювання працівників цирку, при тому, що стратегічно важливим фахівцям в ньому відмовляється.

Також створюються нормативні документи, які люди вважають несправедливими, а іноді просто безглуздими. Наприклад, постанова Кабміну №560 зобов’язала багатодітних чоловіків юридично доводити, що вони справді беруть участь в утриманні своїх дітей. Якщо діти народжені від двох жінок, із якими чоловік розлучений, але продовжує фінансово утримувати дітей, необхідно мати договір між чоловіком та його колишніми дружинами про те, що він бере участь в утриманні своїх неповнолітніх дітей.

Недосконалість судової системи та порушення прав людини.

Непрозорість юридичних аспектів мобілізації призводить до порушення конституційних прав громадян. При цьому відсутність ефективного механізму оскарження рішень про мобілізацію у суді створює враження безвихідності у громадян.

Непрозорі критерії мобілізації та вибірковість відбору.

Всі бачать непрозорість критеріїв, за якими відбувається мобілізація. Часто вибір тих, хто підлягає мобілізації, здійснюється хаотично або упереджено. Як правило, мобілізують тих, хто не зміг забронюватися, знайти відповідні довідки або просто відкупитися від ТЦК. Прикладів таких випадків безліч, і це створює вкрай велике невдоволення серед населення.

Недостатня інформаційна підтримка.

Відсутність чітких та зрозумілих нормативних норм на офіційних сайтах і ЗМІ призводить до дезінформації. Українці часто не знають своїх прав та обов’язків, що створює паніку та невдоволення. Крім того, існує низький рівень комунікації між ТЦК та місцевими громадами, що ускладнює процес отримання достовірної інформації.

Однією з основних проблем є відсутність прозорої та об’єктивної інформації про хід війни та дій уряду. Багато рішень приймаються за закритими дверима, без належного інформування населення. Це створює відчуття невизначеності й недовіри до влади. Громадяни не розуміють, чому приймаються ті чи інші рішення, що призводить до зниження їхньої підтримки.

Корупція в ТЦК, ВЛК та органах влади, неефективне управління ресурсами.

Численні корупційні скандали, пов’язані з діяльністю ТЦК та ВЛК щодо уникнення мобілізації, розподілом гуманітарної допомоги, будівництвом фортифікаційних споруд, незаконним збагаченням під час війни, розподіленням бюджетних коштів на неактуальні зараз цілі (наприклад, фінансування арктичних досліджень) та багато інших підривають довіру людей до влади. Випадки, коли гуманітарна допомога або військове спорядження продаються на чорному ринку замість того, щоб потрапити до тих, хто їх дійсно потребує, створюють відчуття несправедливості та знижують готовність громадян підтримувати державу.

Непрозоре використання військового бюджету.

Витрати на оборону часто є непрозорими, що призводить до підозр у корупції. Закупівлі військової техніки та спорядження здійснюються без належного контролю, а результати цих закупівель нерідко не відповідають потребам армії. Це створює відчуття, що гроші витрачаються неефективно, і демотивує військових, які не отримують належної підтримки на фронті.

Медичні аспекти.

Процес медичного обстеження на ВЛК часто здійснюється поверхнево або формально, що призводить до призову осіб, які мають серйозні медичні протипоказання. Також відсутні єдині стандарти та чітка документація щодо стану здоров’я осіб, які мобілізуються.

Нещодавно було скасовано статус “обмежено придатний”, у військовозобов’язаних тепер є два статуси: придатний і непридатний до військової служби. Однак доволі важко визначити стан здоров’я військовозобовязаних, лише поділяючи їх на ці два статуси. У даному випадку це вирішує ВЛК, що створює додаткові корупційні ризики. Крім того, якщо, наприклад, військовослужбовця з грижею хребта, який має статус придатного до служби, пошлють розвантажувати снаряди, він буде змушений це робити. Інакше його притягнуть до кримінальної відповідальності за невиконання наказу командира. При цьому у випадку, якщо він під час розвантаження зламає хребет, командир не буде за це відповідати, бо в особовій справі не буде вказано, на які роботи його не можна було посилати.

Соціально-економічні проблеми.

Недостатня увага приділяється соціальному статусу та сімейному стану осіб, які мобілізуються. Часто в армію забирають єдиних годувальників сімей, що призводить до соціальних проблем. Також є недостатнім рівень економічної підтримки для мобілізованих та їхніх родин під час та після служби. Крім того, ТПО, яких в Україні сотні тисяч, перестали отримувати щомісячні виплати. Це при тому, що люди залишившись без житла, речей та роботи, змушені жити в інших регіонах.

Мільйони людей стали внутрішньо переміщеними особами через війну. Влада не змогла забезпечити їх належним житлом, робочими місцями та соціальною підтримкою. Це призвело до зростання соціальної напруги і невдоволення серед населення, яке не готове підтримувати військові дії, не маючи елементарних умов для життя.

Суттєвим фактором є те, що у суспільстві підвищується соціальна напруга, а також недовіра до влади. Про це свідчать результати проведених соцопитувань, зокрема фахівцями КМІС.

Психологічний фактор.

Непрозорість та несправедливість процесу мобілізації призводять до стресу та психологічного тиску на громадян.

Однією з найбільших проблем, з якою стикаються військові після повернення з війни, є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Однак в Україні не забезпечено достатню кількість програм психологічної реабілітації. Центри, що надають психологічну допомогу, часто перевантажені й не можуть обслуговувати всіх, хто на неї потребує. Багато військових залишаються без належної підтримки, що призводить до зниження їхньої мотивації повертатися до своїх частин.

Непідготовлені кадри та нестатутні відносини.

Богато військових скаржиться на те, що їх недостатньо якісно навчають і швидко посилають на передові позиції. Крім того, неправильний відбір  призводить до залучення осіб, які не готові фізично чи морально до служби, що знижує ефективність військових підрозділів. Результатом цього є деморалізація як мобілізованих, так і добровольців.

Також у ЗМІ міститься багато інформації про скарги на нестатутні відносини у військових колективах, цькування з боку командирів і товаришів по службі та неможливість на це якось впливати шляхом повідомлення вище стоячому керівництву.

Негативні, агресивні та безглузді висловлювання деяких чиновників та військових по відношенню до своїх співвітчизників.

Інтернет заповнений багаточисельними висловлюваннями щодо тих, хто не бажає воювати. Вони містять грубий, хамський характер, в них принижується гідність людей, а іноді – цілих соціальних груп. Так, наприклад,

ексрадник міністра внутрішніх справ України Віктор Андрусів в одному із інтервʼю відзначився расистським висловом щодо тих чоловіків, хто не бажає йти в армію і виїхав за кордон, порівнюючи їх з етнічною групою ромів. Андрусів заявив, що вони прирікають себе на “безчестя” і не мають права називатися українцями.

“Якщо ти ухилянт, ти свідомо втік, то ти не маєш права говорити, що ти українець. Ти циган. Ти обрав циганське життя”, – зазначив ексрадник.

Недостатня підтримка військових, ветеранів та їх родин.

Родини військових, які залишилися без годувальників, часто стикаються з фінансовими труднощами. Влада не забезпечила достатніх програм підтримки для таких родин, що створює додатковий стрес і знижує готовність військових до подальшої участі у бойових діях. Це особливо актуально для багатодітних сімей та сімей з малими дітьми.

Багато військових, які зазнали поранень, не отримують необхідного медичного обслуговування. Лікарні переповнені, а медичні заклади не мають достатніх ресурсів для надання якісної допомоги. Це створює відчуття покинутості серед військових і знижує їхнє бажання брати участь у подальших бойових діях.

Жорстоке і агресивне ставлення до громадян з боку ТЦК.

Цілком зрозуміло, що співробітники ТЦК працюють у складних умовах, часто під тиском необхідності швидко мобілізувати велику кількість людей. Це призводить до емоційного виснаження та нервових зривів, що може виражатися у грубості та агресії по відношенню до військовозобов’язаних. Водночас вони не мають достатньої підготовки для роботи з людьми, тому відсутність навичок управління конфліктами та емоційної стійкості призводить до того, що вони не здатні ефективно виконувати свої обов’язки без застосування жорстких методів.

Однак перераховані обставини не дають їм права так себе поводити. Нерідко представники ТЦК порушують вимоги законодавства, вдаються до фізичного насилля, залякувань та примусу. Це викликає вкрай негативні емоції та знижує готовність людей воювати, а також викликає фізичний супротив та помсту.

Наприклад, у ЗМІ писали, як в одному з регіональних ТЦК військовозобов’язаного публічно принижували перед іншими новобранцями. Співробітники центру застосовували образливі слова та залякування, щоб змусити його підписати документи про мобілізацію. Такі дії не лише порушують права людини, але й створюють атмосферу страху та недовіри серед інших військовозобов’язаних.

У деяких випадках співробітники ТЦК вдаються до фізичного насильства. Наприклад, у одному з міст були задокументовані випадки, коли військовозобов’язаних силоміць затримували та примушували до підписання документів про мобілізацію. Це призвело до численних скарг та протестів з боку населення, однак протиправна поведінка працівників ТЦК у більшості випадків ніяк не карається, що надає їм підстави продовжувати “воювати зі своїми співвітчизниками”.

Поведінку працівників ТЦК можна пояснити з точки зору відомого психологічного експерименту – “Стенфордського тюремного експерименту”, проведеного Філіпом Зімбардо в 1971 році. Вчений зробив імпровізовану в’язницю і розділив студентів університету на дві групи: “наглядачі” і “ув’язнені”. Експеримент мав тривати два тижні, але був припинений через шість днів через надмірну жорстокість і емоційні розлади учасників. Студенти, яким дісталася роль “наглядачів”, швидко почали зловживати своєю владою. Вони проявляли жорстокість, принижували та карали “ув’язнених”. Жорстоке поводження включало фізичні та психологічні знущання, що привело до серйозних емоційних травм у “ув’язнених”.

Цей експеримент продемонстрував, як швидко і легко звичайні люди можуть почати зловживати владою, коли опиняються в ситуації, що дозволяє це робити. Влада та відсутність відповідальності можуть розкрити в людях найгірші якості, призводячи до жорстокості та насильства.

Отже, жорстоке поводження співробітників ТЦК з військовозобов’язаними є серйозною проблемою, яка потребує негайного вирішення з боку влади.

Втома від війни.

Однією з головних причин зниження бажання українців воювати є втома від війни. Тривала війна призводить до фізичного і психологічного виснаження, особливо серед тих, хто вже пройшов через бойові дії. Психологічні травми, втрати близьких і друзів, а також постійний стрес знижують мотивацію до продовження участі у війні.

Чому громадяни інших країн не ухиляються від військової служби.

У Сполучених Штатах Америки військова служба вважається почесним обов’язком. Багато молодих людей добровільно записуються до лав армії, бачачи у цьому можливість для кар’єрного зростання, отримання освіти та соціальних пільг. Високий рівень патріотизму, розвинена система соціальної підтримки ветеранів та добре фінансування армії сприяють високій мотивації до служби.

В Ізраїлі військова служба є обов’язковою для всіх громадян, але при цьому всі її вважають почесним обов’язком. Високий рівень патріотизму, ефективна система соціальної підтримки ветеранів, а також постійна загроза з боку сусідніх країн роблять службу в армії важливим елементом національної ідентичності. Крім того, служба в армії відкриває широкі можливості для кар’єрного зростання та соціальної інтеграції.

У Південній Кореї військова служба також є обов’язковою, але її вважають важливим елементом громадянського обов’язку. Високий рівень патріотизму, розвинена система соціальної підтримки військовослужбовців, а також постійна загроза з боку Північної Кореї сприяють високій мотивації до служби.

Ці та інші зарубіжні країни відносяться з великою повагою до своїх захисників, мають розвинену систему їх соціальної підтримки, медичної, психологічної допомоги, реабілітації, а також можливості опанування інших спеціальностей і кар’єрного зростання після демобілізації. Крім того, у цивільних країнах армія достатньо фінансується, що дозволяє забезпечити військовослужбовців необхідним спорядженням, медичною допомогою та іншими ресурсами. Країни мають ефективні механізми контролю за діяльністю армії та боротьби з корупцією. В них запроваджені програми, які забезпечують фінансову підтримку для отримання освіти ветеранів. Це створило потужний стимул для молодих людей вступати до армії, оскільки вони знають, що після служби матимуть можливість отримати освіту і побудувати успішну кар’єру.

Шанобливе ставлення до людей в інших країнах, ефективні програми підтримки військових і ветеранів забезпечують високу мотивацію до служби, успішну реінтеграцію до цивільного життя та загальний рівень довіри до держави.

Отже, високий рівень патріотизму в інших країнах є однією з головних причин високої мотивації до військової служби, він є важливою частиною національної ідентичності, що сприяє добровільному бажанню служити в армії. В Україні ж рівень патріотизму знизився через перераховані вище причини.

Ситуація, за якої все менше українців бажають воювати, є результатом численних факторів, які безпосередньо впливають на їх настрої. Політичні прорахунки та соціально-економічні проблеми, недостатня підтримка наших захисників і ветеранів, корупція та інші причини створюють комплексне явище, яке призводить до негативних наслідків. Державі слід вирішити всі ці проблеми, а також припинити пригнічувати людей, повернутися до них обличчям. Лише тоді можна буде відновити довіру українців та їх готовність захищати ту країну, яка, в свою чергу, захищає і них самих. Владним органам необхідно пам’ятати, що окрім обов’язків, українці мають ще й права, визначені у Конституції та законах.