Україну очікує призначення вже п’ятого міністра оборони з початку повномасштабної війни: новий очільник відомства змінить на цій посаді Олексія Резнікова, Рустема Умєрова, Дениса Шмигаля та Михайла Федорова. Новина про зміну міністра викликала16 липня хвилю масових «картонкових протестів» у Києві та більшості обласних центрів України. Люди масово вийшли на головні площі міст із саморобними картонними плакатами проти відставки Михайла Федорова. Коротка каденція Михайла Федорова супроводжувалася як гучними успіхами в масштабуванні дронів та ракетних програм, так і гострою критикою. Суспільну напругу додатково підігріває ймовірне призначення на цю посаду чинного голови МВС Ігоря Клименка, яке українці сприймають як спробу посилити каральну мобілізацію та повернути в армію стару радянську систему управління. Кулуарне протистояння та заміна ключових фігур відбуваються в умовах жорстокої війни, коли будь-які помилки у керівництві міністерства оборони безпосередньо впливають на ситуацію на фронті та коштують життів наших військових.
Протестний ранок на Банковій: чому суспільство вийшло захищати міністра оборони
Площа Івана Франка біля будівлі Офісу президента зазвичай асоціюється з театральною тишею та затишком, проте ранок 16 кардинально змінив цей міський пейзаж. Світанковий спокій серця столиці розірвав гул людських голосів, коли близько 9-ї години тут почали збиратися перші групи небайдужих громадян. Поступово кілька сотень активістів перетворилися на чисельне зібрання, яке, за свідченнями очевидців та журналістів видання «Комерсант Український», перевищило тисячу осіб. Спільною точкою дотику для цих абсолютно різних людей стала незгода з резонансним рішенням влади позбавити Михайла Федорова посади очільника оборонного відомства.
Людський натовп під стінами владних кабінетів швидко набув виразних візуальних та звукових обрисів через саморобні плакати з цупкого картону. Написи на них красномовно відображали настрої присутніх, закликаючи повернути Федрова на робоче місце, не чіпати ті механізми системи, які нарешті почали ефективно функціонувати, та нагадуючи, що джерелом влади в країні залишається народ. Серед натовпу точилися емоційні обговорення причин радості ворога від цієї кадрової рокіровки, а повітря періодично здригалося від синхронних вигуків обурення, вимог залишити посадовця на чолі міністерства та попереджень про те, що суспільство пильно стежить за кожним кроком керівництва держави.
Каталізатором цього суспільного вибуху став публічний заклик ветерана Дмитра Козятинського, який напередодні звернувся до співвітчизників через соціальні мережі. Боєць акцентував увагу на тому, що кадрові перестановки відбуваються у критичний момент, коли в оборонному секторі нарешті стартували довгоочікувані структурні перетворення. Організатор підкреслив безперспективність протистояння з ворогом за умови збереження радянських підходів та корупційних схем у військовому керівництві, водночас заздалегідь наголосивши на абсолютно мирному та цивілізованому форматі запланованого зібрання.
Київський мітинг не залишився поодинокою акцією, оскільки хвиля незадоволення швидко охопила ключові регіони країни. За повідомленнями локальних інформаційних ресурсів, аналогічні мирні зібрання паралельно зорганізувалися на площах Львова та Івано-Франківська, охопили вулиці Луцька й Одеси, а також згуртували мешканців Вінниці. Географія протесту чітко продемонструвала єдність регіонів у бажанні зберегти темп реформування армії та змусити владні структури переглянути поспішне рішення щодо звільнення Михайла Федорова.
Політичні кулуари проти оборонних інновацій: підводні течії великої кадрової рокіровки
Рішення прибрати Михайла Федорова з урядової шахівниці виявилося однією з найгучніших та найменш очікуваних подій у коридорах влади за останні місяці. Народний депутат від опозиційної фракції Микола Княжицький публічно закликав представників парламентської монобільшості вийти до трибуни та чесно озвучити суспільству причини відставки урядовців. На думку парламентаря, виглядає вкрай нелогічно, коли успішних міністрів проводжають гучними оплесками, але водночас вказують їм на двері без жодних логічних пояснень. Подібна таємничість ухвалення рішень під час повномасштабного протистояння є неприпустимою, оскільки змушує громадян вигадувати власні теорії змов та руйнує довіру до державних інституцій.
Передчуваючи неминучість політичних рішень, Михайло Федоров напередодні офіційно підтвердив інформацію про своє звільнення, опублікувавши розлогий звіт з детальним аналізом виконаної роботи та неочікуваним визнанням власних помилок. Посадовець підкреслив, що керівництво міністерством у такий складний історичний період було для нього колосальною відповідальністю, проте він не планує залишати свою головну місію навіть поза межами міністерських кабінетів.
Водночас лідер цифрових реформ планує продовжувати боротьбу з ворогом через впровадження асиметричних технологій, швидких інновацій та системної організації процесів. Підбиваючи підсумки своєї короткої каденції, яка розпочалася лише в січні цього року, він розповів про суттєве збільшення закупівель безпілотних літальних апаратів, масштабну підтримку українського оборонно-промислового комплексу та відчутне здешевлення боєприпасів. Проте найбільшою своєю помилкою колишній міністр вважає надмірну м’якість у кадрових питаннях, оскільки, за його особистим переконанням, потрібно було значно жорсткіше та швидше позбуватися посадовців старої формації, які свідомо чи несвідомо гальмували критичні зміни.
Професійний шлях колишнього керівника міністерства суттєво відрізняється від традиційних біографій українських політиків, адже до приходу в уряд він займався виключно цифровим маркетингом та побудовою сучасних технологічних бізнесів. Ставши у 2019 році головним ідеологом діджиталізації країни, цей наймолодший в історії держави урядовець створив екосистему «Дія», яка фактично ліквідувала паперову бюрократію та перетворила державні послуги на зручний сервіс у телефоні.
З початком великої війни його команда миттєво переорієнтувала свої зусилля на військові рейки, забезпечивши постачання тисяч терміналів супутникового зв’язку Starlink, запустивши проєкт Армія дронів та створивши оборонну платформу Brave1 для об’єднання зусиль приватного сектору та військових. Призначення цієї людини на посаду керівника Міністерства оборони на початку року викликало багато скепсису серед консервативних аналітиків, проте реальні результати за чотири місяці перевершили показники всього попереднього року. Суспільство отримало програму прогнозованого забезпечення бойових бригад безпілотниками, інвестиційну платформу Drone Deal, а також унікальний Defense AI Center для інтеграції штучного інтелекту на полі бою.
Окремим приводом для гордості та важливою деталлю прощального звіту міністра стало повідомлення про успішне випробування нової української балістичної ракети, яке відбулося безпосередньо у день відставки уряду. Фахівцям під кураторством відомства вдалося суттєво підвищити точність ураження цілей та одночасно знизити собівартість виробництва ракети майже на тридцять відсотків.
Окрім вітчизняних розробок, команда міністра встигла укласти історичну угоду на постачання шведських винищувачів Gripen для нейтралізації російських літаків-носіїв керованих авіаційних бомб, а також забезпечити стабільні контракти на постачання дефіцитних ракет до зенітних комплексів Patriot. Військові на передовій та профільні фахівці відзначають, що за короткий час міністерство запровадило програму Логістичний локдаун для зриву ворожих постачань у Криму, розблокувало процеси сертифікації техніки та ліквідувало штучні перешкоди для приватних виробників озброєння. Проте через брак часу реформування структури міністерства за стандартами НАТО та повне переведення закупівель на прозорі конкурентні тендери так і залишилися незавершеними проєктами.
Попри очевидні успіхи у закупівлях снарядів та ефективне блокування російських терміналів супутникового зв’язку на окупованих територіях, політичні суперечності всередині системи виявилися сильнішими за інноваційний порив. У кулуарах активно ширилися чутки про глибокі розбіжності між цивільним міністром та Головнокомандувачем Збройних Сил Олександром Сирським, які виникали через різне бачення пріоритетів оборонних замовлень. Військове командування звинувачувало команду реформаторів у ігноруванні безпосередніх запитів Генерального штабу, закупівлі артилерійських боєприпасів на власний розсуд та втручанні у питання суто військової субординації.
Додатковим тригером для невдоволення Офісу Президента став провал реформи територіальних центрів комплектування, яка затягнулася в часі та викликала хвилю обурення серед населення. Хоча офіційного підтвердження цих конфліктів жодна зі сторін не надала, ці внутрішні тертя розглядаються експертами як головний привід для усунення технократа від управління оборонною сферою.
Головна системна претензія до Михайла Федорова полягає в руйнуванні традиційної військової вертикалі та спробах підмінити класичну стратегію війни хаотичним «цифровим менеджментом». Військове командування та консервативний генералітет звинувачували міністра у систематичному ігноруванні нагальних оборонних запитів Генерального штабу, оскільки відомство під його керівництвом самостійно вирішувало, які технології закуповувати, орієнтуючись на медійні стартапи, а не на реальну ситуацію на лінії фронту. Навіть масштабна балістична програма та розвиток безпілотників супроводжувалися гострими конфліктами з Головкомом Сирським через те, що Міноборони де-факто втручалося у суто тактичне керування бойовими діями, порушуючи засади військової субординації та єдиноначальності.
З іншого боку, Федорову закидають провал фундаментальних системних реформ самого міністерства, які за його короткої каденції так і не були доведені до кінця. Попри гучні декларації про тотальну прозорість та перехід на стандарти НАТО, Міноборони не вдалося повністю викорінити корупційні ризики в багатомільйонних оборонних контрактах та перевести 100% закупівель на відкриті електронні майданчики. Критики наголошують, що технократичний підхід міністра виявився безсилим проти заскорузлої бюрократичної машини та «сокових» посадовців у тилових структурах, а його нездатність розв’язати кризу навколо ВЛК та мобілізації лише прискорила відставку всього уряду та змусила владу повернутися до жорстких силових методів управління.
Разом з цим Михайло Федоров відіграв ключову роль у забезпеченні фронту супутниковим зв’язком, зумівши особисто домовитися з Ілоном Маском про масове постачання терміналів Starlink в Україну та згодом налагодивши механізм блокування аналогічного обладнання у російських окупантів.
Перспектива призначення на посаду нового міністра оборони чинного голови Міністерства внутрішніх справ Ігоря Клименка громадськість розглядає заміну прогресивного ІТ-фахівця на кар’єрного поліцейського та психолога за освітою як фактичний демонтаж реформ та повернення до старої радянської моделі управління армією. При цьому чимало експертів висловлюють побоювання, що такий крок призведе до спроб Офісу Президента подолати мобілізаційну кризу виключно репресивними методами під контролем заступника голови ОП Олега Татарова, який курує правоохоронний блок. Військові, які встигли відчути переваги технологічного підходу колишнього міністра, відверто називають його відставку серйозною помилкою, здатною загальмувати розвиток вітчизняних оборонних технологій та збільшити втрати особового складу на полі бою.
Постійна кадрова чехарда в Міністерстві оборони, де за час повномасштабної війни змінюється вже п’ятий керівник, свідчить про системну кризу стратегічного управління та хаотичний пошук винних замість побудови стабільної оборонної політики держави.
Намагання розв’язати складні фронтові та мобілізаційні проблеми шляхом регулярного перетасовування політичних фігур лише поглиблюють дезорганізацію всередині самого відомства, змушуючи систему щоразу адаптуватися під нові правила та нових людей. Подібна відсутність тривалого планування та послідовності у діях вищого керівництва країни деморалізує суспільство, а також стає критичним дестабілізуючим фактором у протистоянні з ворогом. В умовах тривалої війни держава потребує не тактичних кадрових рокіровок заради кулуарних домовленостей, а формування міцного інституційного фундаменту, здатного працювати незалежно від прізвищ у кабінетах.
Оксана Іщенко
