В умовах війни, яка триває вже четвертий рік, будь-яка спроба зберегти дитинство та звичні традиції видається зрозумілим поривом, і саме так найчастіше подається діяльність дитячих залізниць в Україні. У Києві, Рівному та інших містах весна ознаменувалась черговим відкриттям сезонів на дитячих вузькоколійках, куди з’їхались діти з різних регіонів, навіть з прифронтових областей. Проте на тлі позитивних вражень та романтизованої атмосфери залишається питання, про яке майже не говорять публічно: чи достатньо враховано безпекові ризики для дітей у час війни? І чи доцільно організовувати подібні заходи саме зараз, коли для багатьох родин щоденна реальність — це обстріли та повітряні тривоги.
Київ та Рівне: відкриття сезону з дітьми з прифронтових громад
На початку травня пів сотні дітей із Павлоградської, Нікопольської та Іларіонівської громад Дніпропетровщини, а також Харківської та Запорізької областей, відвідали столицю, щоб взяти участь у відкритті нового сезону Київської дитячої залізниці. За словами голови Дніпропетровської ОВА Сергія Лисака, діти мали змогу проїхатися поїздом із паровозною тягою, побачити музей залізничного транспорту, спробувати себе в ролі провідників і навіть покерувати ручною дрезиною.
Як зазначають організатори, це стало можливим завдяки ініціативі «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади». І хоча в поїздці акцент робиться на знайомстві, нових враженнях та обміні досвідом між дітьми з різних областей, питання безпеки при цьому не обговорюється публічно. Йдеться про дітей віком від 5 до 16 років, багато з яких — з регіонів, що регулярно зазнають ракетних обстрілів.
У Рівному тим часом теж стартував 76-й сезон дитячої залізниці. У травні тут планують запуск поїздів на вихідних, а на літо — розширення графіка. До навчання на залізниці цього року залучили понад 500 дітей. Серед них — дев’ятирічна Марія, яка зізналася, що хоче стати провідницею, та 16-річний Данило, який навчається у профільному коледжі і вже має шестирічний досвід роботи на дитячій залізниці.
У коментарях дітей і батьків відчувається щирий інтерес до залізничної справи. Хтось мріє стати машиністом, хтось — стрілочником або провідником. Родина з Луцька розповідає, що місцева дитяча залізниця давно закрита, і тепер вони долають сотні кілометрів, щоб побачити, як це функціонує в інших містах. Мати Марії з Рівного каже, що відвідування дитячої залізниці стало для її родини багаторічною традицією ще з 1949 року.
Позитивні емоції, безперечно, мають цінність. Проте навіть у щирих розповідях дітей, які мріють працювати на залізниці, можна помітити відсутність розуміння того, в якій реальності живе сьогодні країна. І якщо дітям це можна пробачити, то дорослим організаторам — важко.
Мовчання про ризики
Ні в публічних коментарях чиновників, ні в репортажах медіа немає згадки про те, чи були передбачені укриття під час заходів, як організована евакуація на випадок повітряної тривоги, чи пройшли діти хоча б інструктаж із безпеки. Залишається також незрозумілим, чому саме діти з таких небезпечних регіонів як Нікопольщина, Харківщина або Запоріжжя були залучені до подорожей без відповідного аналізу ризиків.
Організатори мовчать і про психоемоційні аспекти — для дитини, яка щойно пережила обстріл або евакуацію, подібні «відволікальні» заходи можуть мати як позитивний ефект, так і бути стресовим тригером, якщо вони не супроводжуються психологічною підтримкою.
Дитячі залізниці є важливою складовою технічної освіти та профорієнтації. Вони формують у дітей інтерес до складних інфраструктурних професій, знайомлять із технікою, навчають працювати в команді. Але в умовах повномасштабної війни організація подібних масових подій з заїздом дітей з небезпечних регіонів має супроводжуватися розумінням про безпеку.
На жаль, публічна дискусія про доцільність таких заходів у час війни майже не ведеться. Влада звітує про згуртованість, організатори — про враження дітей, але питання ризиків залишається поза кадром. І саме це мовчання викликає запитання: чи не підміняється турбота про дитинство імітацією його збереження в ситуації, де перше, що має бути, це безпека?
