Війна має здатність руйнувати не лише міста й інфраструктуру, вона змінює саму основу життя. Поряд з тисячами загиблих людей і зруйнованими домівками постають менш очевидні, але не менш руйнівні наслідки: забруднене повітря і вода, токсичні відходи з розбитих заводів, спалені ліси й поля, мільйони тонн уламків та сміття з домішками канцерогенів. Ці фактори формують тягар, який країна змушена буде нести ще десятиліттями, адже вони безпосередньо впливатимуть на здоров’я населення, якість земель, доступ до безпечної питної води й навіть на перспективи економічного зростання. Війна в Україні вже сьогодні показує, що екологічні наслідки не можна розглядати як другорядні чи побічні явища. Вони перетворюються на повноцінний виклик, який визначатиме як систему національної безпеки, так і стратегії майбутнього відновлення.
Масштаби екологічної шкоди від війни в Україні
Повномасштабна війна являє собою не лише гуманітарну й економічну катастрофу, а й одну з найбільших екологічних криз сучасності. За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, станом на початок 2025 року зафіксовано щонайменше 5 531 випадок негативного впливу війни на довкілля. Сюди належать руйнування лісів та заповідних територій, забруднення ґрунтів важкими металами і токсичними сполуками, потрапляння небезпечних хімікатів у річки та підземні водоносні горизонти, забруднення атмосферного повітря продуктами горіння і вибухів, а також масове засмічення територій уламками техніки та нерозірваними боєприпасами. Загальна сума екологічних збитків вже зараз оцінюється у 2,56 трильйона гривень, а лише прямий економічний еквівалент шкоди довкіллю — у понад 72 мільярди євро.
Війна в Україні сформувала нову категорію кліматичної шкоди, яка часто залишається поза увагою суспільства, хоча її масштаби можна порівняти з діяльністю цілих країн. За три роки повномасштабного вторгнення сумарні викиди парникових газів, пов’язані з бойовими діями, сягнули 230 мільйонів тонн CO2-еквіваленту — це стільки ж, скільки щорічно продукують Австрія, Чехія, Угорщина та Словаччина разом, або еквівалентно роботі 120 мільйонів автомобілів на викопному паливі. У 2024 році цей показник зріс ще на третину, додавши близько 55 мільйонів тонн.
Найбільшу частку становлять безпосередньо бойові дії — 38% від загального обсягу. Йдеться про спалювання дизельного та авіаційного пального у танках, вантажівках, літаках і гелікоптерах, а також використання боєприпасів і будівництво оборонних споруд. Другим за масштабом джерелом є процеси відбудови — 27%, адже виробництво цементу, сталі, цегли та транспортування будматеріалів вимагають величезних енергетичних витрат. Далі йдуть ландшафтні пожежі — 21%, які стали наслідком обстрілів і одночасно посилилися в умовах аномальної спеки, пов’язаної зі зміною клімату. На пошкодження енергетичної інфраструктури припадає близько 8%, ще 6% становлять додаткові викиди через зміну маршрутів цивільної авіації, а 2% — через переміщення мільйонів людей, що супроводжується транспортними навантаженнями.
Водночас руйнування міст і промислових об’єктів супроводжується виділенням канцерогенних частинок та токсичних газів. У повітря потрапляє пил від азбесту, який використовувався у старих будівлях, а також діоксини, поліциклічні ароматичні вуглеводні та важкі метали. Їхній вплив не обмежується зонами обстрілів: під час перенесення вітром і атмосферними опадами, вони поширюються на великі території, спричиняючи додаткові хвороби дихальної системи серед населення.
Ґрунти та сільськогосподарські землі, які є основою продовольчої безпеки, також зазнали значних втрат – понад 5 мільйонів гектарів угідь виявилися забрудненими вибуховими речовинами, важкими металами, залишками ракетного пального і фосфорних боєприпасів. Це означає не лише зниження врожайності, але й довготривале накопичення токсичних речовин у харчових ланцюгах. Окрему загрозу становлять мільйони мін і снарядів, що залишилися в ґрунті, які унеможливлюють обробку земель і водночас продовжують отруювати довкілля.
Водні ресурси також зазнали удару через руйнування водопроводів і очисних споруд, вибухи нафтобаз і хімічних складів, а також затоплення техніки. У результаті близько 5 мільйонів українців залишилися без доступу до чистої питної води. Забруднення річок і підземних вод створює загрозу і для транскордонних екосистем, які поширюються на країни Європейського Союзу.
Особливу небезпеку становлять масштабні пожежі, які за останні роки знищили величезні площі природних екосистем. Якщо у 2022–2023 роках вогнем було охоплено в середньому 38 тисяч гектарів лісів, то лише у 2024 році площа згарищ перевищила 92 тисячі гектарів. Ландшафтні пожежі за цей рік вивільнили понад 25 мільйонів тонн CO2-еквіваленту, що більш ніж удвічі перевищує сумарні показники за 2022–2023 роки.
Від таких пожеж країна втратила не лише природні поглиначі вуглецю, але й сотні видів флори та фауни, які не встигають відновлюватися в умовах постійних бойових дій. Загалом знищено або опинилися під загрозою 220 природних заповідників, а близько мільйона гектарів лісів заміновано, що фактично робить їх непридатними для відвідування й відновлення.
Крім викидів, пожежі знищують екосистеми, які могли б поглинати вуглекислий газ, що підсилює кліматичний ефект. У зонах заповідників і національних парків пошкоджені унікальні природні комплекси: зникають популяції рідкісних видів тварин і птахів, руйнуються природні місця гніздування й кормові бази. Додатково війська навмисно знищують рослинність, щоб позбавити противника укриттів, що призводить до деградації ґрунтів і перетворення родючих земель на непридатні для сільського господарства території.
Окремий блок становлять ризики, пов’язані з ядерними об’єктами. Найбільші занепокоєння викликає Запорізька атомна електростанція, яка залишається у зоні бойових дій. Навіть незначні витоки радіоактивних матеріалів можуть мати тривалі наслідки для здоров’я людей і стану довкілля, причому радіоактивне забруднення не знає кордонів і потенційно може поширюватися по всій Європі.
Тотальні руйнування міської та промислової інфраструктури створили ще одну масштабну проблему — накопичення мільйонів тонн відходів. За оцінками екологічних організацій, лише в перші два роки війни в Україні утворилося понад 120 мільйонів тонн будівельного сміття, змішаного з уламками скла, бетону, пластику й металів, частина яких містить токсичні домішки, включаючи свинець і ртуть.
Умови воєнного часу практично унеможливлюють їхню екологічно безпечну утилізацію. Натомість хаотичне накопичення сміття у завалах і тимчасових звалищах створює вторинні джерела забруднення повітря та води. Переміщення внутрішньо переміщених осіб та біженців також супроводжується зростанням кількості відходів, які не завжди збираються та переробляються належним чином.
Ці ключові дані використано з офіційних повідомлень Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України у 2025 році, а також оновленої оцінки Світового банку щодо потреб у відновленні. Оцінки щодо мінної небезпеки підтверджені публічними заявами уряду й міжнародних організацій у поточному році.
Відповідальність і збитки, завдані довкіллю війною
Проблема екологічних і кліматичних наслідків війни виходить за межі суто національної площини, адже вона напряму впливає на глобальні зусилля зі скорочення викидів. Українські дослідники та екологічні організації вже підрахували, що за 230 мільйонів тонн додаткових парникових газів Росія має компенсувати близько 42 мільярдів євро. Проте механізми стягнення залишаються невизначеними: міжнародна практика ще не має прецедентів притягнення держави до відповідальності за кліматичну шкоду, тому Україна фактично прокладає новий правовий і політичний шлях.
На національному рівні функціонує Реєстр збитків, де поряд з руйнуванням житла, шкодою здоров’ю та іншими категоріями зафіксована й екологічна шкода. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів разом із громадськими організаціями збирає й верифікує дані, які можуть стати основою для майбутніх компенсаційних позовів. Проте від ідеї до реальних виплат шлях складний і довгий.
Водночас варто враховувати, що сама відбудова також буде джерелом значних викидів. Якщо підходити до неї без екологічного планування, країна ризикує ще більше збільшити свій вуглецевий слід. Саме тому питання «зеленого відновлення» вже сьогодні набуває стратегічного значення: від вибору будівельних матеріалів і технологій до способів утилізації відходів і відновлення природних екосистем.
Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України заявила, що станом на сьогодні задокументовано понад дев’ять тисяч випадків екологічних руйнувань, спричинених діями Російської Федерації. До найбільш резонансних подій, що сколихнули світ, належать підрив Каховської гідроелектростанції, забруднення річки Сейм токсичними речовинами та обстріл Нового безпечного конфайнмента на Чорнобильській АЕС.
Збитки, завдані довкіллю війною, уже сформували окремий контур загальноєвропейської безпеки, оскільки сума зафіксованих Україною екологічних втрат перевищила 108 мільярдів євро, а отже відновлення природних систем перестає бути вузьким національним завданням і перетворюється на питання стійкості цілого континенту, який залежить від спільних водних басейнів, транскордонних екосистем і ланцюгів постачання критичної сировини.
Коли майже 23% території України — приблизно 139 тисяч квадратних кілометрів — перетворюються на суцільне мінне поле, питання розмінування виходить далеко за межі безпеки цивільних. Це водночас і про відновлення аграрної економіки, і про повернення мільйонів людей до нормального життя, і про майбутнє екосистем, які зараз існують у стані «замороженої катастрофи». Мінні загородження, нерозірвані боєприпаси та уламки техніки діють як приховані джерела забруднення, які щодня просочують у ґрунт і воду токсичні речовини. В результаті природні ландшафти не просто законсервовані, вони поступово трансформуються у простори зруйнованої екологічної рівноваги, і швидкість їхнього відновлення прямо залежить від темпів очищення.
Крім того, збитки гідротехнічній інфраструктурі вже оцінені щонайменше у 746 мільйонів доларів, тоді як потреби на відновлення сягають близько 11 мільярдів, причому йдеться не просто про ремонт окремих споруд, а реконфігурацію цілих водогосподарських систем — від гребель і насосних станцій до очисних споруд, — без яких не працює зрошення, деградують заплави, погіршується якість питної води для мільйонів людей і зростає ризик транскордонних екологічних інцидентів униз за течією.
Економіка надрокористування, яка у мирний час виступала джерелом бюджетних доходів і технологічного суверенітету, отримала удар, зіставний з довгостроковою втратою конкурентоспроможності: за офіційною оцінкою міністерства, збитки у сфері надрокористування сягнули близько 10,6 трильйона євро, а приблизно половина найважливіших, так званих критичних мінеральних ресурсів країни — від графіту і літію до урану й титану — зосереджена на окупованих територіях, що блокує доступ до родовищ, стримує інвестиції та підриває плани Європи зі зменшення залежності від постачань з авторитарних юрисдикцій.
Геополітичний вимір цієї сировинної пастки добре видно і за межами офіційних балансів: європейські аналітики вказують, що значна частка українських стратегічних мінералів розташована у східних та південних областях, де тривають чи тривали бойові дії, а окремі оцінки ЗМІ та експертних структур називають понад 50% запасів критичних рідкісноземельних і суміжних ресурсів такими, що перебувають під окупацією або недосяжні для безпечної розробки, що підсилює ризики для європейських ланцюгів декарбонізації, оборони і високих технологій.
Якщо подивитися ширше, то масштаби відновлення, яких потребує країна, демонструють і загальну напругу ресурсів: оновлена спільна оцінка Світового банку та партнерів за підсумками 2024 року говорить про приблизно 524 мільярди доларів майбутніх витрат на реконструкцію та відновлення упродовж наступного десятиліття, і ця цифра неповна без природоохоронної складової, оскільки інженерні рішення без екологічних стандартів лише закріплюють вразливість, що проявляється кожної наступної повені, пожежі чи посухи.
Довготривалі екологічні наслідки війни для України
Довготривалі наслідки війни для довкілля України не обмежуються руйнуванням інфраструктури чи знищенням окремих територій, вони формують складну систему ризиків, яка проявлятиметься протягом наступних десятиліть і визначатиме якість життя майбутніх поколінь. Найбільш загрозливим є масштабне забруднення ґрунтів і вод токсичними речовинами, яке відбувається внаслідок вибухів боєприпасів, підриву складів з паливом і хімікатами, руйнування промислових об’єктів.
Важкі метали та продукти згоряння проникають у підземні горизонти, змішуючись з водоносними шарами, що створює ризик хронічної інтоксикації населення. Ефект цього процесу не буде очевидним відразу, однак через роки він може проявитися у зростанні онкологічних і серцево-судинних захворювань, ураженнях нервової системи, загальному зниженні тривалості життя, а також масовій міграції населення з небезпечних регіонів. Водночас деградація родючості ґрунтів поставить під загрозу аграрний потенціал країни, адже навіть після рекультивації земля не зможе швидко відновити свій продуктивний баланс, а експортні ринки з високими стандартами якості можуть залишитися закритими для української продукції.
Не менш серйозним викликом стане проблема замінованих територій, на очищення яких підуть десятиліття. Це не лише гуманітарна пастка, що створює загрозу життю цивільних, а й економічний параліч цілих регіонів. Розмінування коштує у десятки разів дорожче, ніж встановлення мін, а отже, стане важким фінансовим тягарем для держави та міжнародних донорів, одночасно відсуваючи перспективи відновлення аграрного виробництва і промисловості. У деяких випадках землі можуть так і залишитися непридатними для використання, перетворюючись на «мертві зони» в центрі Європи.
Використання або навіть зберігання хімічної зброї також створює надзвичайно небезпечні екологічні ризики, які тривають десятиліттями. При потраплянні токсичних речовин у ґрунт вони швидко проникають у глибокі горизонти й отруюють підземні водоносні шари. Це призводить до тривалого забруднення джерел питної води, які стають непридатними для використання. Випаровування та поширення хімічних сполук у повітрі може спричиняти кислотні опади, що руйнують лісові масиви й сільськогосподарські угіддя, знижуючи врожайність і прискорюючи деградацію ґрунтів. У багатьох випадках такі отруйні домішки залишаються стабільними в довкіллі, створюючи довготривалі «зони екологічної смерті».
Особливо небезпечним є вплив хімічної зброї на біорізноманіття. Отруйні сполуки накопичуються у тканинах рослин і тварин, руйнуючи харчові ланцюги й знижуючи чисельність популяцій. Морські й річкові екосистеми страждають від токсичних викидів, що призводить до масової загибелі риби й водних організмів. Навіть після завершення бойових дій, хімічні агенти можуть зберігати активність десятиліттями, поступово вражаючи нові території. В результаті хімічна зброя формує тривалу екологічну кризу, наслідки якої проявляються через багато років після застосування.
Крім того, втрата біорізноманіття, спричинена масштабними пожежами, вибухами й забрудненням, має прихований, але системний ефект. Руйнування екосистем веде до зникнення ключових видів рослин, які забезпечують стійкість природного середовища. Коли порушується баланс у харчових ланцюгах, це відбивається на продуктивності ґрунтів, врожайності, якості водних ресурсів і здатності природи до саморегуляції. Тривалі екологічні зрушення можуть призвести до процесів, які неможливо буде зупинити навіть за допомогою масштабних програм відновлення. Отже, екологічні втрати стають не локальними, а системними, і в перспективі можуть виявитися не менш небезпечними, ніж демографічні чи економічні.
Окремо варто зупинитися на феномені відбудови як джерела додаткових загроз. Виробництво бетону, сталі, скла та інших матеріалів, необхідних для реконструкції, є надзвичайно вуглецево-ємним процесом, який супроводжується масштабними викидами парникових газів. Таким чином, післявоєнне відновлення неминуче збільшить вуглецевий слід України, посиливши її залежність від застарілих індустріальних технологій, якщо не буде інтегровано «зелених» стандартів. Парадокс полягає в тому, що країна, яка потерпає від руйнувань, може виявитися одночасно заручником власної відбудови, адже вона здатна прискорити кліматичну кризу і віддалити Україну від європейських екологічних цілей.
Додатковим виміром є морські та геологічні наслідки, бо Чорне та Азовське моря вже забруднені залишками пального, затопленими кораблями та боєприпасами, які формують токсичні осередки на морському дні. Це загрожує не лише втратами водного біорізноманіття, а й зниженням рибних запасів, що напряму впливає на продовольчу безпеку. Водночас масові вибухи і підриви об’єктів змінюють структуру ґрунтів та геологічних пластів, створюючи ризик локальних сейсмічних коливань, які в довгостроковій перспективі можуть змінити рівень природних небезпек у східних і південних регіонах.
Всі ці процеси формують не лише екологічну, а й соціально-економічну проблему не тільки в Україні, але й в Європі та світі. При цьому екологічні проблеми стануть частиною національної безпеки, адже їхній ігнорування може призвести до затяжної кризи, яка обмежить можливості країни навіть після відновлення територіальної цілісності.
У майбутньому екологічні наслідки війни стануть визначальним чинником розвитку країни, вони проявляться у підвищених витратах на охорону здоров’я, у втраті конкурентоспроможності українського агросектору, у структурних змінах ландшафтів, що позбавлять окремі регіони економічного потенціалу. Найбільш тривожним є те, що ці процеси мають кумулятивний характер: токсичні речовини продовжуватимуть накопичуватися, екосистеми деградуватимуть, а кліматичні виклики підсилюватимуть уже наявні проблеми.
Тому відлік «післявоєнного відновлення» насправді почнеться не з моменту тиші на фронті, а після усвідомлення того, що війна залишила країні екологічну спадщину, яка здатна впливати на кожне майбутнє рішення — від аграрної політики до зовнішньоекономічних угод. Війна несе колосальні екологічні та гуманітарні руйнування, які з кожним днем лише примножуються. Чим довше тривають бойові дії, тим масштабнішою стає шкода довкіллю, життю та здоров’ю людей, а також майбутньому країни в цілому. Нам всім вкрай необхідне якнайшвидше завершення війни, адже тільки з припиненням обстрілів і руйнувань стане можливим відновлення та реальне зменшення наслідків, які вже сьогодні формують загрозу на десятиліття вперед.
