ЄС завдає удару по нафтовим доходам Кремля, але чи вистачить цього, щоб зламати воєнну економіку
Європейський Союз схвалив 18-й санкційний пакет проти Росії, що вважається одним із найжорсткіших з початку повномасштабного вторгнення в Україну. Основний фокус – обмеження енергетичних доходів Кремля, розширення переліку “тіньового флоту” та фінансові санкції. Проте ефективність нових заходів залишається під питанням через обмежені можливості ЄС впливати на глобальні фінансові механізми без підтримки США. У ширшому контексті нові санкції демонструють не лише єдність Європи, а й межі її впливу у світовій геоекономіці.
Енергетичне ядро санкцій: удар по головному джерелу прибутків РФ
Центральною новацією 18-го пакета стало встановлення нової формули обмеження ціни на російську нафту – на 15% нижче середньої ринкової вартості. Це має замінити чинну “стелю” у 60 доларів за барель, запроваджену країнами G7 ще в грудні 2022 року, яка практично втратила ефективність після зниження світових цін.
При нинішньому рівні котирувань Brent (приблизно $70) гранична ціна на російську нафту становитиме близько $47,60. Механізм має стати рухливим, реагуючи на коливання ринку. Втім, без прямої участі США, які домінують у глобальній нафтовій фінансовій інфраструктурі, впровадження санкцій ризикує залишитися декларативним.
“ЄС продовжує підвищувати вартість війни для Росії. Ми не відступимо у підтримці України“, – заявила очільниця дипломатії ЄС Кая Каллас.
Розширення “чорного списку”: тіньовий флот і китайські банки
У новий санкційний список додали 105 суден російського “тіньового флоту”. Це танкери, які використовуються для обходу нафтових обмежень через перевантаження, зміну прапорів і сірі маршрути через нейтральні гавані.
Крім того, вперше відкрито вказано на роль китайських банків у сприянні уникненню санкцій – дві фінустанови потрапили під обмеження, хоча їх назви не розголошуються. Це крок, який має потенційно серйозні наслідки для відносин ЄС з Пекіном.
Параліч енергетичного реверсу: санкції на Nord Stream
ЄС також офіційно заборонив будь-які транзакції, пов’язані з газопроводами “Північний потік”. Хоча трубопроводи не працюють з моменту вибухів у 2022 році, нові обмеження мають на меті запобігти можливим спробам їх відновлення або використання для альтернативного постачання в майбутньому. Це сигнал як Росії, так і потенційним інвесторам: ЄС не бачить повернення до “business as usual”.
Після підриву Nord Stream 1 і Nord Stream 2 у вересні 2022 року (джерело вибухів офіційно досі не встановлено), роль цих трубопроводів як стратегічного активу Росії була остаточно втрачена. Згідно з аналітичним звітом Oxford Institute for Energy Studies (2023), навіть у разі фізичного відновлення інфраструктури, “відсутність політичної волі та глибока втрата довіри до Москви робить ідею рестарту Nord Stream технічно можливою, але геополітично мертвою”.
До вибухів через Nord Stream 1 щорічно транспортувалося до 55 млрд кубометрів російського газу, що покривало понад 35% потреб Німеччини. Відповідно до даних IEA (International Energy Agency), з 2021 до 2023 року обсяг імпорту російського газу в ЄС зменшився на понад 80%. У 2024 році поставки впали до рекордного мінімуму: менше ніж 15 млрд кубометрів на рік, із яких більшість йшла через Україну та Туреччину.
Згідно з дослідженням Bruegel, до середини 2024 року країни ЄС фактично адаптувалися до життя без російського газу завдяки рекордному імпорту СПГ (зокрема зі США, Катару та Алжиру), зростанню енергоефективності та скороченню споживання в промисловості. На тлі цього “Північний потік” більше не розглядається як економічний актив, а скоріше як вразлива точка енергетичної безпеки.
Європейські санкції, таким чином, не стільки блокують те, що функціонує, скільки цементують нову реальність: енергетична взаємозалежність із Росією більше не є прийнятною з політичної та безпекової точки зору. Відповідно, будь-яка спроба відновлення або перепродажу активів, пов’язаних із Nord Stream, автоматично підпадає під санкційний контроль.
Фінансовий блок: обмеження для банків і військово-промислового комплексу
Санкції торкнулися й фінансового сектору РФ: під обмеження потрапили нові банки, а також структури, пов’язані з оборонною промисловістю. Як зазначив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц: “Пакет спрямований проти банків, енергетики та військової індустрії. Це ослаблює здатність Росії фінансувати війну”.
Втім, ефект таких санкцій часто проявляється із запізненням. Росія вже створила альтернативну інфраструктуру платежів з використанням юаня, рупії, криптовалют і бартеру. Вплив санкцій залежатиме від здатності Заходу перекривати ці нові шляхи.
Проблема односторонності: США – осторонь
ЄС і Велика Британія протягом кількох місяців намагалися добитися зниження спільної стелі на нафту у межах G7, однак Вашингтон не підтримав ідею. Пояснення – зміна пріоритетів Білого дому на тлі зростання цін через кризу на Близькому Сході, а також позиція Дональда Трампа, який тяжіє до ізоляціонізму.
Таким чином, ЄС діє переважно самостійно, що значно знижує дієвість санкцій у глобальному контексті. Як зазначає один з європейських дипломатів у розмові з Reuters: “Ми можемо встановлювати ціни, але не маємо важелів, щоб блокувати доларові транзакції”.
Російська реакція: зневага й адаптація
Речник Кремля Дмитро Пєсков, реагуючи на новий пакет, заявив, що Росія вже адаптувалася до західних обмежень і здобула “санкційний імунітет”.
“Ми вважаємо такі односторонні обмеження незаконними. Кожне нове обмеження завдає шкоди самим країнам, які його запроваджують“, – зазначив Пєсков.
Попри цю риторику, санкції таки змушують Росію витрачати значні ресурси на обхід обмежень, що уповільнює розвиток, ускладнює технологічний імпорт і посилює залежність від Китаю.
Економічне становище Росії: бюджетна вразливість під тиском війни та санкцій
Попри офіційну риторику Кремля про стійкість економіки Росія дедалі глибше занурюється у структурну кризу, що є прямим наслідком тривалої війни проти України, західних санкцій і політики мілітаризації. Як зазначає один з найвпливовіших аналітичних центрів ЄС у сфері економіки Bruegel, поточне економічне уповільнення – не аномалія, а закономірний результат курсу на мобілізацію ресурсів у військові сектори на шкоду цивільному розвитку та реформам.
За даними Bruegel (2025), економічне зростання у 2023–2024 роках базувалося переважно на державному фінансуванні оборонного сектору, кредитній експансії та надходженнях від експорту сировини, зокрема нафти. Однак з початку 2025 року ці фактори почали вичерпувати себе: ВВП у першому кварталі скоротився на 0,6% порівняно з попереднім кварталом, а річне зростання сповільнилося до 1,4% порівняно з 4,5% у четвертому кварталі 2024 року.
Графік показує нестійке зростання економіки Росії в умовах зовнішніх шоків: рік до року (жовта лінія) та квартал до кварталу (червона лінія, з урахуванням сезонності). Після різкого падіння у 2020 році та відновлення в 2021-му, ВВП знову скоротився у 2022-му через війну та санкції. У 2023–2024 роках зростання підтримувалося переважно військовими витратами. Водночас на початку 2025 року зафіксовано перше квартальне падіння з 2022-го – сигнал можливого входження економіки в рецесію.
Бюджетна ситуація демонструє дедалі більшу вразливість: дефіцит федерального бюджету досяг 3,4 трлн рублів уже в травні, що становить 90% річного плану, попри його нещодавнє підвищення. Однією з головних причин є падіння цін на нафту: фактична середня експортна ціна в січні — травні 2025 року становила лише $59 за барель, проти запланованих $69,7. Це суттєво вдарило по надходженнях, які все ще на 30% формуються за рахунок енергоекспорту.
Як підкреслюють аналітики Bruegel, Росія більше не має доступу до зовнішніх кредитів на міжнародних ринках через санкції, тому змушена фінансувати свій дефіцит коштом внутрішніх запозичень. Державні облігації активно скуповують російські банки – здебільшого за підтримки Центрального банку, який через механізми репо видає їм дешеву ліквідність під заставу цих самих облігацій. Така модель дозволяє тимчасово утримувати фінансову стабільність, однак збільшує залежність держави від власної банківської системи та знижує її стійкість у довгостроковій перспективі. Ліквідна частина Фонду національного добробуту скоротилася на 71% від початку повномасштабного вторгнення, і тепер навіть не покриває очікуваний річний дефіцит.
Усі ці дані свідчать про те, що поточна економічна модель Росії – мобілізаційна, але не сталого зростання. Вона працює доти, доки вдається підтримувати ціни на нафту, уникати повного санкційного ембарго та фінансувати оборону за рахунок внутрішніх ресурсів. Але, як резюмує Bruegel, без глибоких структурних реформ та відкритості до міжнародного ринку Росія не зможе забезпечити ні довгострокову стабільність, ні підвищення життєвого рівня населення.
Внутрішній спротив у ЄС: економіка проти принципів
Санкційна єдність ЄС дедалі більше під тиском. Новий пакет ухвалювали з труднощами: Словаччина затягувала рішення через страх перед втратою постачань газу, а Греція, Кіпр і Мальта – через вплив на морські перевезення.
Це свідчить про зростання втоми в Європі та дилеми, коли зовнішньополітичні принципи стикаються з внутрішньоекономічними інтересами. Однак у підсумку 27 країн знайшли компроміс.
Українська позиція: санкції як частина стратегії перемоги
У Києві позитивно оцінили ухвалення пакета. Президент Зеленський назвав його “своєчасним і необхідним”, а прем’єрка Юлія Свириденко підкреслила, що тиск має зосереджуватись на енергетичних доходах РФ.
“Є ще багато роботи, аби санкції справді наблизили мир”, – наголосила вона.
Для України ефективність санкцій – не абстрактне питання, а елемент стратегії виживання: чим менше ресурсів у Кремля, тим нижча інтенсивність війни.
Нова межа тиску, але не розв’язка
Новий санкційний пакет ЄС – це важливий крок у демонстрації солідарності з Україною та спроба посилити економічний тиск на Росію. Він створює додаткові бар’єри для експорту російської нафти, підриває сірі схеми перевезень і обмежує доступ до фінансових ресурсів.
Однак без участі США та з огляду на зростаючі внутрішні розбіжності в ЄС, важелі впливу залишаються обмеженими. Кремль, хоч і платить високу ціну, продовжує війну, адаптуючись до обставин.
Санкції не зупиняють війну миттєво, але змінюють структуру ресурсів, з якими вона ведеться. У цьому їхня справжня сила.
