Евакуація дітей з гарячих точок під Покровськом: поліція рятує людей під постійними обстрілами в Курахівській громаді

Під час війни евакуація дітей із зони бойових дій є вкрай важливим завданням, яке вимагає величезних зусиль та ризику з боку поліції, рятувальних служб і гуманітарних організацій. Забезпечити безпеку найуразливіших верств населення — дітей — це не лише моральний обов’язок, але й ключовий аспект збереження майбутнього країни. Проте евакуація не завжди проходить гладко: частина батьків через страх, дезінформацію або надію на чудо відмовляються виїжджати з небезпечних зон, тим самим наражаючи на небезпеку своїх дітей. Ця ситуація є надзвичайно складною, особливо в регіонах, які перебувають під постійними обстрілами.

16 вересня голова Курахівської військово-цивільної адміністрації Роман Падун повідомив, що громада успішно евакуювала всіх дітей, і жодних неповнолітніх на території більше не залишилося. Однак, вже наступного тижня місцева поліція, для якої з початку вересня евакуація цивільного населення стала пріоритетним завданням, повідомила про евакуацію ще трьох родин, зокрема семи дітей.

Як відбувається так, що офіційні заяви змінюються за кілька днів? “Главком” зробив репораж з місця подій, протягом кількох днів журналістка супроводжувала курахівських поліцейських під час евакуаційних виїздів.

Про що йдеться в репортажі

Поліція та благодійні організації ведуть постійну боротьбу за порятунок дітей, які залишаються під загрозою ворожих обстрілів. Наступ на покровському напрямку продовжується, і Курахівська громада, яка розташована між Покровськом і Вугледаром, стає дедалі безлюднішою. Починаючи з вересня, російські обстріли значно активізувалися і тепер можуть повторюватися по кілька разів на день. РФ використовує різні види зброї, включаючи ракети, артилерію та керовані авіабомби, що створює постійну загрозу для мирних мешканців.

Люди рятуються як можуть: частина виїжджає самостійно, інші – за допомогою гуманітарних організацій. Проте, як і в інших громадах Донецької області, тут залишається частина людей, яка відмовляється залишати свої домівки навіть під постійною загрозою. І хоча дорослі можуть свідомо ризикувати власним життям, то з дітьми ситуація інакша. Місцева адміністрація та поліція роблять усе можливе, щоб евакуювати дітей, яких батьки залишають у небезпечних умовах під обстрілами.

Поліція Курахового розповідає, що завдання евакуювати всіх дітей у громаді було поставлене ще з середини серпня цього року, коли стало зрозуміло, що російський наступ на Покровськ створює загрозу для громади. Поліцейські почали об’їжджати всі адреси, де були прописані діти, про яких не було даних щодо їхнього виїзду. Вони намагалися умовити батьків залишити небезпечну територію, пропонуючи безкоштовну евакуацію та розміщення в безпечніших регіонах України.

Однак вже тоді стало ясно, що робота буде нелегкою. Російська дезінформація в регіоні продовжувала активно діяти. Багатомісячні перебої з електропостачанням у селах громади та шахтарському селищі Курахівка, а також знищення росіянами радіовежі наприкінці червня цього року значно ускладнили доступ місцевих жителів до правдивої інформації. Основним джерелом інформації стали мобільні телефони, які заряджали від генераторів у комунальних “пунктах незламності”. Проте й тут є нюанс: що люди читають у телефонах? Здебільшого це Telegram, де чимало каналів, які поширюють російську пропаганду.

Не всі такі канали відкрито антиукраїнські, але пропаганди там вистачає. У результаті дезінформація почала діяти – деякі батьки під час поліцейських рейдів ховали своїх дітей, кричачи, що поліція хоче забрати їх “на органи”. Ці драматичні розмови можна було побачити як на записах з поліцейських камер, так і в реальності під час евакуаційного рейду до родини з двома хлопцями в Курахівці. У кожному з цих випадків дітей вдалося вивезти завдяки родичам, які повідомили поліції про їхнє місцеперебування. Поліція переконала батьків відпустити дітей у безпечні місця – до інших областей України.

Інколи батьки вдавалися до іншої тактики: стверджували, що діти вже евакуйовані, в той час як вони переховували їх або в домі, або у сусідів. Наприклад, одного разу батько, родина якого була евакуйована ще наприкінці минулого року, сховав дітей і дружину під диванами та в шафі. Сім’я повернулася в Гірник після того, як батько не зміг знайти роботу. Боячись, що в рамках примусової евакуації дітей розлучать із батьками, родина вирішила переховувати їх. Це ще один приклад впливу російської дезінформації.

Був також випадок, коли офіцер поліції Костянтин Туницький отримав інформацію про родину, яка переховувала трьох дітей у підвалі. Навіть коли поліцейський переліз через ворота і зайшов до будинку, батько запевняв, що мати з дітьми поїхала до Черкас. Проте поліція виявила вхід у підвал, на якому стояв стілець із речами зверху. Спустившись униз, поліцейські побачили дітей із матір’ю. В цей час почався сильний обстріл Гірника, що допомогло переконати родину залишити громаду.

Поліцейські сказали, що без цієї родини вони не поїдуть, адже місто перебуває під постійною загрозою: аптек більше немає, похід до магазину може виявитися смертельно небезпечним, а швидка або пожежна допомога можуть не встигнути приїхати. Батьку довелося змиритися з думкою, що залишатися було б небезпечно, і він вирішив евакуюватися.

Загроза смерті не була перебільшенням. 28 серпня російська керована авіабомба, скинута на сусіднє з Гірником село Ізмайлівка, зруйнувала будинок і вбила чотирьох осіб, у тому числі сімнадцятирічного хлопця.

“Був випадок, коли в мене була інформація про сім’ю, яка переховувала трьох дітей у підвалі, і навіть коли я вже переліз через ворота і зайшов до будинку, батько запевняв, що мати з дітьми виїхали до Черкас. 

Поліцейські помітили вхід в підвал, на ляді якого стояв стояв стілець із накиданими зверху речами і спустившись вниз, побачили дітей із матір’ю. Сильний обстріл Гірника, який почався в цей час допоміг переконати родину виїхати.

Ми сказали, що без них не поїдемо, місто у небезпеці, аптек вже нема, похід до магазину може стати останнім, а швидка чи пожежна машина можуть просто не встигнути, і батьку доведеться жити з відчуттям провини”, – розповідає поліцейський офіцер громади Костянтин Туницький.

У Курахівському відділку поліції офіцер Туницький відповідає за місто Гірник. Він розповідає, що в складних випадках інформація про дітей, які залишаються в громаді, надходить від третіх осіб. Здебільшого про дітей повідомляють небайдужі люди, які довіряють поліції, або ж поліція отримує інформацію зі шкіл, якщо дитина не виходить на навчання. Після цього поліцейські проводять перевірки, встановлюють коло спілкування родини та знаходять дітей.

З огляду на близькість до лінії фронту діти в Курахівській громаді з самого початку повномасштабного вторгнення навчаються онлайн. За даними місцевого відділу освіти, на онлайн-навчанні зареєстровано близько двох з половиною тисяч учнів. Більшість із них уже виїхали до безпечніших регіонів, де продовжують навчання дистанційно з інших міст, таких як Дніпро або навіть з-за кордону. Однак через постійні обстріли в громаді спостерігаються перебої з електропостачанням та майже повна відсутність інтернету, тому “вирахувати” дітей, які, ймовірно, залишаються в громаді, освітянам досить просто. Проте встановлювати коло спілкування родин доводиться, оскільки дітей часто ховають не вдома, а у родичів чи знайомих.

Туницький зазначає, що батьків або опікунів, які переховують дітей від евакуації, можна розділити на дві категорії: тих, хто сподівається, що війна їх омине і вони зможуть перечекати вдома, та тих, хто чекає на прихід росіян.

З досвіду роботи в сусідніх громадах поліцейські знають, що представники обох категорій можуть змінити своє рішення щодо необхідності евакуації, якщо ситуація різко погіршиться. Наразі в Курахівській громаді руйнуються або знищуються від 10 до 15 будинків щодня через обстріли, тому деякі мешканці нарешті вирішують тікати.

Наприкінці вересня поліцейські супроводжували Туницького під час евакуації з Гірника самотнього батька з неповнолітнім сином. Чоловік попросив про допомогу після того, як сусідній будинок було знищено під час артилерійського обстрілу. Він зателефонував у поліцію через кілька хвилин після “прильоту”. Офіцери не здивувалися дзвінку, хоча цей чоловік ще два тижні тому переконував поліцію, що вони з сином уже виїхали.

З середини вересня поліція вже не ризикує заїжджати до небезпечних ділянок, тому батькові з сином було запропоновано точку зустрічі за кількасот метрів від їхнього будинку. Спочатку чоловік наполягав, щоб його забрали від самого порогу, але після переговорів погодився йти на вказане місце.

Коли вони прийшли на місце зустрічі, їх супроводжувала сусідка, яка позичила їм свій візок для перевезення речей. За нею йшов худий і хворий алабай. Жінка розповіла, що в місті давно немає ветеринарів та ветеринарних аптек, тому лікувати пса нікому. Проте виїжджати вона не збирається — боїться, що з таким великим псом її не приймуть у притулок. Вона допомогла сусідам запакувати речі в евакуаційний мікроавтобус і попрощалася, повертаючись додому в сіру зону.

У Кураховому евакуйованих розміщують у міському будинку культури, де облаштовано притулок. Там мешканці очікують на евакуаційний автобус від однієї з благодійних організацій, з якими співпрацює поліція Курахового. Час очікування зазвичай складає один-два дні. Зазвичай людей із громади забирають представники протестантської церкви “Люди дорожче за золото” та міжконфесійної організації “Капеланський патруль”. Окрім евакуації, вони пропонують можливість поселення в притулках тим, хто цього потребує.

Мікроавтобус від “Люди дорожче за золото” приїхав до Курахового наступного дня після того, як батько з сином покинули Гірник. Того дня Курахове знову піддалося обстрілам, і стіни міського будинку культури затрясліся від вибухів десь поруч. Цього разу евакуаційний мікроавтобус забрав дві родини з дітьми, одну з яких поліція привезла із селища Дачне буквально за кілька хвилин до відправлення. Батьки трьох дітей, наймолодшому з яких лише п’ять років, вирішили самостійно звернутися за допомогою в евакуації. Вони вагалися до останнього, бо не знали, куди їхати, і погодилися вирушити лише після того, як їм запропонували поселення на новому місці. Серед речей, які родина взяла з собою, було шкільне приладдя та планшет для навчання онлайн.

Автобус прямував до Покровська, де евакуйованих мали пересадити на більший транспорт. Там вже зібрали людей з усього Покровського району. Їх доставили до Дніпра, де ті, хто потребував, змогли знайти притулок у місці, наданому церквою “Люди дорожче за золото”. На під’їзді до Покровська водій і його напарник одягли каски, оскільки потрібно було проїхати через особливо небезпечну ділянку дороги. При в’їзді до міста видно було стовп диму — місто знову обстріляли кілька хвилин тому. Спокійною ділянка дороги ставала тільки після того, як автобус перетнув межу Донецької області.

Проте, попри всі зусилля поліції та волонтерів, на кінець вересня не вдалося евакуювати всіх неповнолітніх із Курахівської громади. За словами Костянтина Туницького, у Гірнику залишалося троє дітей, про яких було точно відомо. Водночас оцінювалося, що загальна кількість дітей у містечку могла сягати до 15. Точну кількість дітей на території громади назвати не можуть ні поліція, ні адміністрація — оцінки коливаються в межах кількох десятків. Виявити дітей, яких дорослі ховають, буває дуже складно, але поліцейські продовжують робити все можливе для їхнього порятунку.