Дорога додому лише через родину: історія дітей з інтернатних закладів Хмельниччини, евакуйованих до Польщі

Війна стала справжнім випробуванням для кожної української родини, особливо для тих, хто виховує дітей. З перших днів повномасштабного вторгнення мільйони українських сімей були змушені покинути свої домівки, тікаючи від обстрілів і небезпеки. Найбільш складним та болісним було питання евакуації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували в інтернатних закладах. Їхній порятунок потребував термінових рішень і координації на найвищому рівні. Евакуація таких дітей стала окремою складною операцією, яка супроводжувалася не лише логістичними труднощами, а й емоційним напруженням, юридичними викликами і моральними дилемами.

Особливо гостро ця проблема постала на Хмельниччині, звідки в перші місяці війни було евакуйовано понад дві сотні дітей з інтернатних закладів. Зараз ці діти перебувають у Польщі, і питання їхнього повернення в Україну залишається відкритим та дуже складним. Про долю цих дітей, їхню евакуацію та умови повернення розповіла начальниця служби у справах дітей Хмельницької обласної військової адміністрації Любов Тимофіїв.

Як зазначила посадовиця, на початку повномасштабного вторгнення було ухвалено рішення про термінову евакуацію дітей, які перебували в інтернатних закладах області. Це відбувалося відповідно до рекомендацій Міністерства соціальної політики та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Усього було евакуйовано 213 дітей. Їх вивезли до Польщі з метою гарантувати безпеку і вберегти від загроз війни.

За словами Любові Тимофіїв, на сьогодні 91 дитина з цієї групи вже влаштована у сімейні форми виховання. Йдеться про прийомні сім’ї, опікунів та дитячі будинки сімейного типу. Водночас шість дітей, які також перебували серед евакуйованих, походять із родин, що опинилися в складних життєвих обставинах. Наразі тривають судові процеси, які мають визначити подальшу долю цих дітей та механізм їх повернення в Україну.

Любов Тимофіїв зауважила, що ситуація ускладнюється ще й тим, що серед евакуйованих є діти з інших областей України, які на момент початку війни перебували у закладах Хмельниччини. Кожен випадок індивідуальний і вимагає окремого юридичного підходу та дотримання всіх законодавчих норм. Головна умова повернення дітей до України — це їхнє подальше виховання виключно у сімейних формах, а не повернення до інтернатної системи.

За словами начальниці служби у справах дітей, серед евакуйованих є чимало дітей з інвалідністю, а також великі родинні групи — випадки, коли у сім’ї вилучали трьох, п’ятьох чи навіть сімох дітей одночасно. Це створює додаткові труднощі, адже знайти прийомних батьків, готових взяти на виховання дитину з особливими потребами або кількох дітей одразу, дуже непросто. Проте служба у справах дітей докладає максимум зусиль, аби переконати потенційних прийомних батьків пройти спеціальне навчання та створювати дитячі будинки сімейного типу. За словами Любові Тимофіїв, такі родини в області знаходять, хоча далеко не всі готові прийняти на виховання дитину з інвалідністю або кількох братів і сестер одразу.

Окремо начальниця служби у справах дітей розповіла про домовленості з польською стороною стосовно евакуації дітей. Вона зізналася, що однозначно відповісти на це питання складно, адже до війни ніхто не був готовий. Рішення про евакуацію приймалося на рівні держави — Міністерством соціальної політики, іншими центральними органами виконавчої влади та керівництвом країни. За первісним планом, передбачалося, що діти перебуватимуть за кордоном два-три місяці, у крайньому разі — пів року. Саме на такий строк планували евакуацію.

Проте війна затягнулася, а повернення дітей стало юридично складною процедурою. Любов Тимофіїв наголосила, що інституційні заклади, з яких евакуювали дітей, сьогодні працюють і могли б прийняти дітей назад. Однак чинне українське законодавство та ухвалені державою рішення передбачають, що повертати дітей можна лише у сімейні форми виховання, тому обласна влада отримала додаткове завдання — знайти для кожної дитини прийомну родину або іншу форму сімейного виховання.

Також Любов Тимофіїв розповіла про ситуацію з усиновленням дітей у Хмельницькій області. Вона наголосила, що на період воєнного стану міжнародне усиновлення дітей з України призупинено. Саме тому зросла активність громадян України, які бажають усиновити дитину. У 2024 році в Хмельницькій області було усиновлено 44 дитини. Це значна цифра, яка свідчить про зростання відповідальності та готовності українських сімей брати на себе виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування.

Любов Тимофіїв підкреслила, що служба у справах дітей продовжує супроводжувати кожну родину, яка всиновила дитину. Посадовиця зазначила, що вся команда радіє кожному такому випадку, адже для кожної дитини важливо знайти своїх батьків, а для батьків — свою дитину.

Таким чином, ситуація з евакуацією дітей з Хмельниччини до Польщі стала не лише вимушеним кроком для порятунку дітей від війни, а й поштовхом до реформування системи захисту дітей в області. Головне завдання сьогодні — повернути кожну дитину в Україну і знайти для неї родину. Робота над цим триває, і, як запевняють в обласній військовій адміністрації, кожна дитина обов’язково отримає шанс на нове життя у сімейному колі.