Після початку повномасштабної війни в Україні питання допомоги цивільному населенню стало міжнародним. Держави, благодійні організації, муніципалітети — всі ці структури беруть участь у підтримці українців. Проте окрему увагу заслуговують ініціативи, які походять від приватних осіб, включно з дітьми. Зустрічаються непоодинокі випадки, коли за кордоном учні шкіл самостійно організовують збори коштів на потреби українським дітям. Одним з таких прикладів стала історія 11-річного школяра з Данії, який не просто поспівчував українським дітям, а вирішив діяти.
11-річний школяр Єнс з Данії самостійно ініціював виготовлення великодніх фігурок з бісеру. Зароблені кошти він вирішив спрямувати на купівлю шкільних рюкзаків для дітей з України, які були змушені залишити домівки або втратили речі внаслідок бойових дій. Про це 23 квітня повідомила перша віцепрем’єрка України та очільниця Мінекономіки Юлія Свириденко.
Хлопчик з Данії зробив символічні вироби у формі курчат — традиційного великоднього образу в Європі. Він продавав ці фігурки за символічну ціну, повідомляючи кожному покупцю, що кошти підуть на підтримку українських дітей. Упродовж кількох тижнів до Великодня Єнс реалізовував свою продукцію у шкільному середовищі, серед знайомих, на локальних заходах. Його дії не координувались з жодною офіційною організацією, не мали грантової чи благодійної підтримки. Ініціатива виникла з особистого рішення дитини.
Єнс зібрав для українських дітей понад 8000 доларів, його вчинок є прикладом особистої участі у допомозі, незалежної від віку. Вибір саме шкільних рюкзаків як мети збору не є випадковим. Після евакуації або втрати житла значна частина українських дітей опинилася без базових речей, включно зі шкільним приладдям. У багатьох випадках гуманітарна допомога покриває лише найнеобхідніше — одяг, взуття, засоби гігієни. Тому шкільні набори, зокрема рюкзаки, потребують окремого дофінансування.
Рюкзак у цьому контексті є базовим елементом освітнього процесу, який дозволяє дитині функціонувати в шкільному середовищі без додаткових обмежень. У випадку з дітьми, які втратили значну частину особистих речей, це також інструмент відновлення навчального ритму.
Хоча приклад Єнса виглядає винятковим, подібні практики вже неодноразово фіксувались у країнах Європейського Союзу. У Польщі діти збирали канцтовари для українських шкіл, у Німеччині — проводили благодійні марші. Проте більшість таких акцій організовувалися дорослими — через школи, батьківські комітети, громадські організації.
У випадку з Єнсом ідеться про повністю індивідуальну ініціативу, яка не була прив’язана до державної чи інституційної платформи. Це важливо з точки зору дослідження громадянської активності дітей. Йдеться не про мобілізацію у відповідь на заклик, а про самостійне рішення з розумінням причин і наслідків.
Допомога, яку надають діти з-за кордону, має подвійне значення. З одного боку, вона забезпечує матеріальну підтримку тим, хто її потребує. З іншого — демонструє формування солідарності серед молодого покоління в мирних країнах. Це не декларація співчуття, а дія, що має конкретний результат. Вчинок Єнса є прикладом того, як діти долучаються до теми війни не через її героїзацію, а практичну підтримку тих, хто перебуває в уразливому становищі.
