Фінансові проблеми російського “Газпрому” стають системними й дедалі помітніше б’ють не лише по бюджету компанії, а й по соціальній стабільності в Росії. 2023 рік став найгіршим для “Газпрому” за останню чверть століття: чистий збиток сягнув 629 мільярдів рублів (понад $6,9 мільярда) – уперше з 1999 року компанія завершила рік у мінусі. Виручка впала на 27% – до 8,5 трильйона рублів – передусім через різке скорочення доходів від експорту газу на тлі втрати європейського ринку.
Наприкінці минулого року ситуація лише погіршилася. За російськими стандартами бухобліку чистий збиток “Газпрому” перевищив 1,076 трильйона рублів ($12,89 мільярда). Це вже системна криза: компанія несе багатомільярдні збитки, втрачає ринки й змушена шукати гроші для виживання.
Через фінансові труднощі “Газпром” планує скоротити близько 1 600 робочих місць у центральному офісі в Санкт-Петербурзі – це майже 2/5 персоналу головного офісу. Під ударом – управлінська ланка, яка роками уособлювала собою “газову імперію”. Водночас для компенсації збитків компанія розглядає можливість продажу розкішних об’єктів нерухомості, зокрема, офісні приміщення в Петербурзі.
Кінець газової епохи: Росія злетіла з “газової голки” Європи й опинилася на гачку в Китаю
Напередодні повномасштабного вторгнення — у 2021- у Росія експортувала близько 185 млрд кубометрів газу, з яких 4/5 постачалося до Європи. Зараз російський газовий експорт перебуває в системній кризі. Все, що Путін будував десятиліттями – гігантську “газову голку” для Європи – зруйновано власними руками Кремля. Рекордні прибутки “Газпрому” Кремль вкладав у розбудову армії та пропаганди. Саме цей газ фінансував тривалу російську агресію в Україні.
Але після 24 лютого 2022 року ситуація змінилася докорінно. Європа почала різко відмовлятися від російського газу. У 2023 році – лише 15% газу в Європі російського походження. Транзит газу через Україну скоротився до 15 млрд кубів, а раніше було понад 150 млрд кубів.
Ось ще важлива цифра: транзит через Україну у минулому році склав лише 8% від пікового рівня 2018-2019 років. Росія просто випадає з європейського ринку.
А Туреччина? “Турецький потік” працює, але обсяги не рятують ситуацію. Крім того, Туреччина активно шукає альтернативи.
Це економічна деградація. Газ більше не годує імперію. Кремль запустив процес, який вже не зупинити: Росія перетворюється на сировинний придаток Китаю, та й то на китайських умовах.
Провал “Сили Сибіру – 2”: Кремль благає, Китай принижує
На цьому тлі “рятівною соломинкою” для Кремля видавалася переорієнтація експорту газу на Китай через проєкт будівництва газопроводу “Сила Сибіру – 2”. Планувалося, що він дозволить щорічно постачати до 50 мільярдів кубометрів газу з Ямалу, замінивши втрачений європейський ринок. Але і тут усе непросто: Пекін затягує переговори, вибиваючи для себе максимально вигідні умови, розуміючи залежність Росії від нового ринку збуту. Замість вигідного газового проєкту Кремль отримує від Пекіна приниження та холодний душ геополітики.
Китай тримає Кремль на гачку вже третій рік. Немає контракту та згоди на будівництво. Є лише обіцянки і красиві картинки на кремлівському ТБ. Піднебесна усвідомлює: Москва втратила Європу й тепер готова здати газ хоч за копійки. Китай вимагає газ за цінами, близькими до внутрішньоросійських, а це означає – Москва фактично буде платити за право продавати газ Пекіну. Це вже не бізнес, а колоніальна модель.
Крім того, Китай активно будує LNG-термінали (спеціальні інфраструктурні об’єкти для приймання, зберігання, регазифікації або зрідження природного газу), качає газ з Катару, Австралії, США. Адже Пекін не готовий ставати заручником одного постачальника. Для Китаю Росія – лише інструмент для торгу з іншими постачальниками.
Вартість “Сили Сибіру – 2” – від $10 до $13,6 мільярдів. І все це заради поставок обсягом 50 млрд кубів газу на рік. Окупність сумнівна, вигода – нульова.
Реальність така: навіть Монголія й Центральна Азія не рвуться рятувати Росію й її “Силу Сибіру – 2”. Прем’єр Монголії прямо заявив: жодної домовленості немає, ключові питання не узгоджені, і проєкт не включений у плани розвитку країни до 2028 року. Це означає одне – труба зависає. Монголія чудово розуміє, що грати на боці країни-агресора токсично. І друга причина: Пекін не дав зеленого світла. А без китайської команди ніхто не буде вкладати гроші в цю авантюру.
Туркменістан взагалі грає свою гру: качає газ у Китай напряму й будує нові потужності, щоб ще більше захопити китайський ринок. Росія тут нікому не потрібна.
Проєкт потрібен Москві більше, ніж Пекіну, і це робить Кремль залежним гравцем. Висновок простий: “Сила Сибіру-2” – це глухий кут. Кремль вже програв. Вони втратили Європу й тепер клянчать у Китаю. Але Пекін грає в довгу й здавлює Росію в газових лещатах. Ніхто в регіоні не хоче бути в газовій колоніальній схемі Москви.
Кінець епохи “Газпрому”: США, Катар і Норвегія витіснили Росію з ринку
Світовий газовий ринок після російського вторгнення вже ніколи не буде таким, як раніше. Кремль власноруч зруйнував монополію “Газпрому” в Європі, і тепер на його місце стрімко заходять США, Катар і Норвегія.
Америка стала головним бенефіціаром війни – поставки американського LNG до Європи б’ють історичні рекорди. США вже другий рік утримують звання найбільшого експортувальника скрапленого газу на планеті. Катар не відставав, підписуючи довгострокові контракти з Німеччиною, Францією та іншими країнами єврозони. Це заклало міцний фундамент для витіснення Росії з ринку мінімум на десятиліття вперед.
Норвегія взагалі стала новим газовим донором Європи – вона обійшла Росію і забезпечує стабільні постачання. Видобуток наростили, контракти підписали, перспективи зрозумілі.
Європа за 2 роки побудувала LNG-терміналів більше, ніж за попередні 20. Інвестиції йдуть шаленими темпами – Польща, Угорщина й Словаччина реалізують проєкти для незалежності від “Газпрому”.
Європа запускає план REPowerEU – не просто вихід із залежності від Росії, а повну перебудову енергетики під відновлювані джерела. Зелені інвестиції, енергоефективність, перехід на водень. Зокрема, тривають переговори та розробка довгострокових стратегій на період від 5 до 10 років.
Які наслідки це матиме для економіки Росії? Стрімко падає валютна виручка. Експорт газу до Європи за 9 місяців 2024 року обвалився на 41% – мінус десятки мільярдів доларів, що фінансували армію, репресії та пропаганду. Рубль валиться – 110 за долар. Це рівень початку війни, коли навіть російська еліта була в шоці від реальності, яку створив Кремль.
Щодо соціалки, коли немає валюти та імпорту, ростуть ціни, зупиняється бізнес, залишаються без роботи люди. Росте протестний потенціал. Система тримається лише на страху і силовиках.
Далі – деградація самої газової галузі. Грошей і технологій немає, санкції рубають можливості для розробки нових родовищ. А старі родовища вичерпуються. Це стагнація. Ресурсне прокляття перетворюється на реальність.
…Газова “наддержава”, якою Кремль ще вчора вихвалявся на весь світ, сьогодні сиплеться на очах. “Газпром” – колись символ імперських амбіцій – стрімко скочується в збитковий баласт. Замість золотої жили – діра в бюджеті. Замість важеля впливу – тягар, який тягне Росію на дно. І хто тепер нагадає, чим пишатися?
Тетяна Вікторова
