Фінтех-ізоляція України: чому міжнародні гроші стають дорожчими – і що це означає для країни

Гроші люблять тишу, а ще більше – простоту. Коли навіть звичайний переказ з-за кордону перетворюється на квест із кількома сервісами, конвертаціями й комісіями, це вже не проблема “айтішників”, а симптом для всієї країни. Раніше ІА Факт уже повідомляв про рішення Revolut – популярного в Європі цифрового банку “у смартфоні” – припинити обслуговування українських резидентів у зв’язку з регуляторними вимогами. 

Але цей кейс важливий не лише сам по собі. Поряд із ним Wise, сервіс для міжнародних переказів, працює з жорсткими обмеженнями; Stripe, через який у світі приймають онлайн-оплати мільйони бізнесів, так і не зайшов на український ринок; а PayPal, знайомий багатьом як універсальний спосіб платити й отримувати гроші за кордоном, залишається лише напіврішенням із обмеженим функціоналом.

У підсумку міжнародні гроші для українців приходять довше, коштують дорожче і дедалі частіше вимагають обхідних шляхів – незалежно від того, чи йдеться про бізнес, фриланс чи просту сімейну підтримку. Для бізнесу й самозайнятих це означає втрату клієнтів і зростання транзакційних витрат, а для звичайного українця – тривожну ознаку того, що країна дедалі більше опиняється у фінтех-ізоляції, де кожна міжнародна гривня чи євро дістаються складніше, дорожче і з дедалі меншою передбачуваністю.

Хто і чому “прикручує кран”: регуляторика, війна і комплаєнс

Коли глобальні фінтехи звужують роботу з Україною, це майже ніколи не є політичним жестом. У більшості випадків це холодна сума трьох факторів: воєнні ризики, регуляторні вимоги і комплаєнс. Наслідки ж виходять далеко за межі ІТ-ринку, бо приватні грошові перекази – один із ключових елементів фінансової стійкості українських домогосподарств.

За оцінками Світового банку, у 2024 році обсяг приватних переказів в Україну становив 6,3 % ВВП, що в номіналі дорівнює приблизно 11,97 млрд доларів США.

Це зарплати з-за кордону, підтримка родичів та регулярні сімейні трансфери. Коли платіжні канали стають довшими й дорожчими, частина цих грошей втрачається на комісіях, конвертаціях і затримках. Саме тому рішення Revolut закрити рахунки резидентів України має системне значення. Нацбанк пояснював, що йдеться не про ставлення до клієнтів, а про відсутність повноцінної ліцензії і правової рамки для захисту споживачів та нагляду, яких регулятор вимагає від усіх фінансових установ.

Для самого Revolut це виглядає як стандартна процедура offboarding: клієнта попереджають, дають строк до 60 днів, після чого рахунок закривається. Це ризик-менеджмент, а не “покарання” ринку.

У випадку Wise обмеження мають іншу природу. Компанія публічно фіксувала тимчасову зупинку видачі нових карток для користувачів із зареєстрованою адресою в Україні, а в довідкових матеріалах зазначає, що з гривні неможливо ініціювати відправлення коштів. Це робить сервіс менш універсальним для людей, які живуть у гривні та хочуть так само просто платити назовні.

Насправді корінь проблеми глибший. Воєнний стан змусив НБУ з перших днів повномасштабної війни запровадити валютні обмеження, закріплені в постанові № 18 та її численних змінах. Для людей це означає “труби, що працюють з лімітами”, а для глобальних фінтехів – продуктову несумісність: сервіси, побудовані на вільному русі коштів, стають юридично й операційно дорожчими.

Саме тому PayPal, навіть попри те що дозволяє перекази між людьми, так і не став в Україні повноцінним інструментом для бізнесу – через нього можна переслати гроші, але складно стабільно приймати оплату від клієнтів. А Stripe взагалі не працює в Україні: цей сервіс заходить лише в країни з чіткими фінансовими правилами і зрозумілими умовами для прийому та виведення грошей, яких в Україні поки що немає.

Це не лише ІТ: кого насправді зачіпає фінтех-ізоляція

Масштаб проблеми вимірюється не професіями, а кількістю домогосподарств. За даними Eurostat, станом на 30 листопада минулого року 4,33 млн українців мали статус тимчасового захисту в ЄС.

Це мільйони сімейних фінансових зв’язків: перекази від дітей батькам, оплата навчання, лікування та побутові витрати. За оцінками НБУ, у 2024 році в Україну надійшло близько 9,6 млрд доларів США приватних переказів, а за перші три квартали 2025 року – 6,283 млрд доларів США.

Кожен додатковий відсоток комісій на таких обсягах означає сотні мільйонів доларів, які не доходять до сімей. Додамо сюди онлайн-економіку споживачів: після запровадження електронного митного оформлення міжнародних посилок імпорт товарів поштою у 2024 році сягнув 3,5 млрд доларів США, що показує масштаб залежності побутових покупок від нормальних міжнародних платежів.

Окремо варто врахувати самозайнятих й мікробізнес. Станом на січень в Україні зареєстровано 2,18 млн фізичних осіб-підприємців. Навіть якщо лише частина з них працює з іноземними клієнтами, проблема прийому оплати стає системною.

І ще один “народний” вимір – донати. Платформа UNITED24 з травня 2022 року до січня 2026 року зібрала 3,41 млрд доларів США, і значна частина цих коштів прийшла саме через міжнародні платіжні інструменти.

Макроефект: експорт, валюта і податки

Фінтех-обмеження мають прямі макроекономічні наслідки. Експорт послуг – один із ключових драйверів валютної виручки України, а комп’ютерні та інформаційні послуги відіграють у ньому провідну роль. За оцінками НБУ, торік експорт ІТ-послуг становив близько 5,97 млрд доларів США, або 42 % усього експорту послуг.

Навіть 1 % додаткових трансакційних витрат на таких обсягах означає сотні мільйонів доларів втрат для галузі. Це знижує конкурентоспроможність на глобальному ринку і б’є по валютному припливу. Загальний ринок міжнародних переказів для України оцінюється приблизно у 10 млрд доларів США, і він частково компенсує дефіцит торгівлі товарами.

Є й фіскальний ефект. Податки з доходів, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю, напряму залежать від зручності й прозорості платіжних каналів. Коли сервіси стають дорожчими або нестабільними, бізнес частіше реєструється за кордоном або шукає неформальні рішення, що відводить податкову базу з України.

Фінал: побічний ефект чи нова норма

Фінтех-ізоляція не є технічним збоєм і не зникне сама собою. Вона виглядає як побічний ефект війни, який може стати довгостроковим обмеженням, якщо “тимчасові правила” закріпляться надовго. Парадокс у тому, що Україна водночас є однією з найбільш безготівкових економік регіону: у 2024 році частка безготівкових операцій за кількістю сягнула 94,6 %.

Це означає, що будь-які ускладнення транскордонних платежів б’ють не по вузькій групі, а по системі. Кожен обхідний маршрут перетворюється на прихований податок у вигляді часу, комісій і втраченої довіри. Втім вихід існує: поетапна лібералізація валютного контролю, інтеграція з європейськими платіжними стандартами, зниження регуляторної невизначеності. Але без цього фінтех-ізоляція ризикує закріпитися як нова норма.

І тоді питання буде не в тому, чому глобальні сервіси не поспішають в Україну, а в тому, скільки ще років українці платитимуть більше за прості фінансові дії, які в інтегрованих економіках давно стали непомітними.

Тетяна Вікторова