Питання гарантій безпеки для України знову опинилося в центрі міжнародних дискусій після саміту Володимира Путіна та Дональда Трампа на Алясці. І хоча Вашингтон поспішив заявити про “відкритість” Кремля до певної моделі колективної оборони для Києва, схожої на статтю 5 НАТО, подальший розвиток подій продемонстрував: Москва не готова до реальних поступок.
Риторика російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова фактично зруйнувала крихкі переговорні механізми між Росією та США, відсунувши перспективу бодай якогось прогресу. Водночас Україна, Європа та Сполучені Штати опинилися перед знайомою дилемою: як виробити систему гарантій, яка буде дієвою, а не черговим “паперовим меморандумом”, доля якого нагадує Будапештський.
Чому провалилися перші спроби?
За інформацією Bloomberg, одразу після аляскинського саміту американські та європейські дипломати почали обговорювати післявоєнний план захисту України. Пропонувалося створити “натівську модель гарантій” без формального членства в Альянсі.
Проте Москва публічно не підтвердила, що Путін озвучував подібну готовність. Натомість Лавров заявив: Росія погодиться лише на «колективні гарантії» за участю постійних членів Ради Безпеки ООН, включно з нею самою та Китаєм.
Фактично це означає право вето Кремля на будь-яку допомогу Україні. Такий підхід нагадує стамбульські переговори 2022 року, коли російська сторона пропонувала надати собі контрольний пакет у майбутній системі безпеки для Києва.
Лавров як гальмо процесу
Висловлювання глави МЗС РФ стали “холодним душем” для Вашингтона. Європейські дипломати розцінили їх як навмисне затягування.
“Те, що Лавров сьогодні називає домовленістю Росії, аж ніяк не можна подавати як серйозну поступку з боку Москви“, – зазначив Сергій Радченко, професор Школи перспективних міжнародних досліджень університету Джонса Гопкінса.
Заяви Лаврова також сигналізували про намагання знизити рівень переговорів – від потенційної зустрічі Путін-Зеленський до технічних консультацій. Мета зрозуміла – уникнути нових санкцій США та водночас залишити простір для російського тиску.
Китайський фактор: гарантії чи ілюзія?
Москва активно намагається втягнути Китай до переговорного процесу. На думку Лаврова, Пекін міг би стати одним із гарантів безпеки України. Однак у Пекіні, схоже, не поділяють упевненості Кремля в цьому питанні.
Чжу Цзюньвей, директорка китайського аналітичного центру Horizon Insights Centre, яку цитує англомовна газета з Гонконгу South China Morning Post, заявила, що Китай навряд чи гратиме важливу роль у можливих переговорах про гарантії безпеки для України. Вона підкреслила, що й досі незрозуміло, який саме вид “гарантій” мав на увазі Путін, і застерегла, що будь-яка нова угода повинна мати практичні механізми, щоб уникнути повторення неефективності Будапештського меморандуму. Нагадаємо, Китай не був учасником меморандуму, однак підтримав його на рівні заяв, наголошуючи лише, що не застосовуватиме ядерної зброї проти України. Чжу пояснила, що це була радше символічна декларація, пов’язана з денуклеаризацією пострадянських республік, ніж реальна гарантія. Вона вважає, що сьогодні Пекін може обмежитися лише власними політичними заявами, а не долучатися до західних безпекових механізмів.
Інший експерт, Сун Бо з університету Цінхуа, зазначив, що і Росія, і США згадують Китай у контексті українського врегулювання, оскільки потенціал послабився, і вони намагаються залучити Пекін. Водночас він переконаний, що Китай максимум виступить «свідком» або політичним гарантом, але не братиме на себе зобов’язань щодо сил безпеки чи координації. Схожої думки дотримується професор Цзінь Цанжун з університету Женьмінь. Він вважає, що Китай залишатиметься осторонь, оскільки не має прямих інтересів у Європі й не прагне втягуватись у конфлікти. Якщо ж переговори все ж відбудуться, Пекін обмежиться дипломатичними побажаннями сторонам.
Офіційна позиція Китаю, озвучена речницею МЗС Мао Нін, зводиться до того, що країна й надалі сприятиме діалогу та політичному врегулюванню “у власний спосіб”.
Західні експерти також вважають, що Пекін зацікавлений у стабільності в Європі через економічні причини. Рана Міттер з Гарвардської школи Кеннеді пояснила: ЄС є надзвичайно важливим ринком для КНР, і тривала війна шкодить її інтересам у торгівлі та технологічних інвестиціях.
Водночас президент Зеленський чітко заявив, що Київ не розглядає Китай серед можливих гарантів, адже Пекін не допоміг Україні тоді, коли це було критично важливо.
Червоні лінії Кремля
Москва повторює давно відомі вимоги:
- Україна має відмовитися від прагнення до членства в НАТО;
- Київ повинен закріпити нейтральний статус;
- жодної присутності військ країн НАТО на українській території.
Ці позиції підкріплюються військовою силою. Попри дипломатичну активізацію, Росія завдала понад 600 ракетних і дронових ударів по Україні лише за одну ніч, включно з атаками по західних регіонах поблизу кордонів ЄС.
Фактично Кремль продовжує політику “бомбардування під час переговорів”, демонструючи, що саме він диктуватиме умови.
Пентагон заявив: США відіграватимуть мінімальну роль
Як повідомляє Politico, Під час закритої зустрічі з європейськими військовими представниками заступник міністра оборони США з політики Елбридж Колбі дав зрозуміти, що головний тягар забезпечення миру в Україні ляже на Європу. За словами дипломатів, дедалі очевидніше, що Вашингтон не планує брати на себе ключові зобов’язання, і союзникам доведеться самим формувати підґрунтя для тривалого миру.
Зустріч відбулася невдовзі після переговорів у Білому домі між Дональдом Трампом, Володимиром Зеленським та європейськими лідерами. Спершу президент США говорив про готовність відправити війська до України, але вже наступного дня відступив від цієї ідеї, запропонувавши обмежитися авіаційною підтримкою для європейських підрозділів.
Рішення Колбі та його вплив у Пентагоні викликають занепокоєння в союзників. Саме він ініціював перевірку американських запасів озброєнь, що призвела до тимчасового заморожування допомоги Києву в липні, і послідовно закликає європейців більше інвестувати у власну оборону.
НАТО вже розпочало обговорення можливих сценаріїв гарантій безпеки та миротворчої місії в Україні. Генсек альянсу Марк Рютте поінформував 32 країни-члени про переговори у Вашингтоні та закликав готувати конкретні варіанти дій.
Попри оптимізм Трампа, європейські дипломати вважають, що процес мирних переговорів рухається повільно. Одним із можливих майданчиків для зустрічі Зеленського та Путіна називають Будапешт, але швидкого прориву ніхто не очікує.
Європейські контури безпеки
У ЄС тим часом визріває власний підхід. Обговорюється план, ініційований прем’єркою Італії Джорджією Мелоні: союзники Києва мали б впродовж 24 годин після можливого нападу вирішувати, чи надавати військову допомогу. Це нагадує механізм статті 5 НАТО, але в гнучкішому форматі.
Франція й Великобританія пропонують функціонування “коаліції охочих” із можливістю розміщення багатонаціональних сил в Україні. Вашингтон уникає цього сценарію, хоча Трамп натякнув на готовність забезпечувати повітряну підтримку.
Три сценарії для гарантій безпеки України
- “Коаліція охочих”
Суть: група західних країн (Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща, інші) бере на себе зобов’язання оперативно реагувати на можливий напад РФ на Україну.
Механізм: протягом 24 годин після агресії країни-гаранти вирішують, яку допомогу надати – від постачання озброєнь до військової присутності.
Плюси: швидкість ухвалення рішень, реальне стримування Москви, залучення кількох потужних армій Європи.
Мінуси: відсутність США як головного гаранта може послабити ефективність; рішення залишаються політичними, а не автоматичними.
- Китайський фактор
Суть: Москва пропонує включити Пекін як одного з гарантів.
Механізм: КНР виступає радше як “свідок угоди” або політичний арбітр, але без реальних військових зобов’язань.
Плюси: Росія подає це як ознаку “колективності” й залучення глобального Півдня.
Мінуси: Київ категорично проти; Китай не має ані ресурсів, ані інтересу бути справжнім гарантом. Це радше символічний хід, який може розмити саму ідею гарантій.
- Замороження без угоди
Суть: через суперечності сторони не доходять до workable-механізму гарантій.
Механізм: війна триває у форматі “керованої ескалації”, а переговори відкладені. Захід продовжує допомогу Україні, але без зобов’язань на рівні оборонного пакту.
Плюси: зберігається простір для маневру, Україна не погоджується на невигідні умови.
Мінуси: ризик нових масованих атак РФ і втоми Заходу; відсутність чітких гарантій відкладає мирне врегулювання на невизначений час.
Чому питання гарантій залишається ключовим?
Без чіткої архітектури безпеки будь-яка мирна угода ризикує повторити долю Будапештського меморандуму 1994 року. Тоді Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на “запевнення” США, Великої Британії та Росії. Москва ці зобов’язання зруйнувала ще у 2014-му, а Захід не зміг їх забезпечити.
Сьогодні жоден український політик не може дозволити собі підписати документ, який не гарантуватиме реального захисту.
Отже, ситуація демонструє парадокс. США намагаються рухати переговори вперед, ЄС шукає власні формати, Україна прагне конкретики. Натомість Москва, через Лаврова, пропонує модель, що фактично зберігає її право вето на будь-яку допомогу Києву.
Питання не лише у тому, чи погодиться Путін на реальні гарантії, а й у тому, чи може Захід цього разу створити механізм, який працюватиме. Адже будь-яка домовленість без надійного захисту – це не мир, а лише пауза перед новим витком війни.
