Ми вступаємо в особливо небезпечний період для майбутнього людства. Проте є і хороша новина: нова оборонна доктрина США передбачає, що Сполучені Штати не відмовляються від Європи на користь Азії і не залишають нас на розсуд Путіна. Про це пише провідне польське видання “Rzeczpospolita”, реагуючи на оприлюднення деталей документу, підписаного президентом Джо Байденом у березні, але оприявненого лише зараз через публікацію в “The New York Times”.
Видання наголошує, що відтепер загрози з боку Росії та Китаю розглядаються як невід’ємні. Передбачається можливість одночасної ядерної атаки з боку Росії, Китаю та Північної Кореї. ЦЦе означає повну зміну мислення американців щодо безпеки.
Для країн Європи найважливішим є те, що Сполучені Штати більше не сприймають загрозу з боку Пекіна та Москви окремо.
Як відомо, у 2011 році Барак Обама оголосив про “розворот” американської зовнішньої політики, зосередивши увагу США на Азії та визнавши зростаючу загрозу з боку Китаю. Це рішення породило занепокоєння в Польщі та інших країнах Європейського Союзу. Викликало побоювання, що Вашингтон може зменшити свою увагу питань Старого Континенту, зокрема, це стосувалося протистояння Росії. Війна в Україні, розпочата у 2014 році, лише підсилила ці тривоги, породжуючи питання про те, як довго США залишаться залученими до підтримки Києва.
Зараз Росія і Китай у сприйнятті США складають одне ціле.
Пентагон, певно, вирішив, що співпраця між Москвою та Пекіном настільки тісна, що вони складають один блок корумпованих диктатур, головна мета яких – позбутися домінування ліберального Заходу у світі. У цьому контексті гіпотетичні завоювання Путіна в Європі також можуть слугувати зміцненню Китаю. Тому американці не можуть їх дозволити.
Від маневру Кіссінджера до нової ядерної ери
Прикметно, що документ нівелює те, що зазвичай називають маневром Кіссінджера. Йдеться про розрив союзу між Радянським Союзом та Народною Республікою Китай, що було закріплено візитом Річарда Ніксона до Пекіна у 1972 році. Відтоді Америка посилювала економічну співпрацю з Китаєм, сподіваючись, що це стримає китайців від повернення до альянсу з Росією. Тепер це вже у минулому.
Ми також стаємо свідками іншої великої зміни. У 1972 році Ніксон підписав з Леонідом Брежнєвим угоду про ядерне роззброєння SALT I, яка мала на меті зменшення ризику ядерної катастрофи. Нагадаємо, що угода обмежила кількість розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет (ICBMs) та підводних човнів з балістичними ракетами (SLBMs), а також встановила обмеження на кількість пускових установок для цих ракет. Крім того, угода закріпила мораторій на розгортання нових систем протиповітряної оборони, що могло б загрожувати стратегічним ракетним силам.
Тепер, через 52 роки, ця ера закінчується, оскільки Китай і Росія під керівництвом Путіна не бажають укладати подібні угоди. Американці вважають, що протягом наступного десятиліття Китай може досягти такого ж рівня ядерної потужності, як і Росія та США. Це означає, що ми вступаємо в надзвичайно небезпечний період для майбутнього людства.
Втрата стратегічної переваги: Путін стає залежним від Китаю
Путін зрештою може опинитися в ролі васала Сі Цзіньпіна, втрачаючи навіть свою попередню перевагу в ядерній зброї. Американська розвідка вказує на те, що ця перевага, яка досі була одним з останніх аргументів Путіна у стосунках із китайським лідером, швидко зникає.
У світлі цієї ситуації Росія, яка застрягла у війні з Україною і має економіку в дев’ять разів меншу за китайську, стає ще більш залежною від Китаю. Становлення Росії у ролі залежного партнера посилює позицію Китаю в міжнародній політиці і економіці, що змінює динаміку глобальних відносин і знижує стратегічну вагу Москви.
Наслідки провалу дипломатії Трампа
Нарешті врахування Північної Кореї в стратегії США є яскравим проявом поразки Дональда Трампа, який намагався особисто переконати лідера Північної Кореї Кім Чен Ина відмовитися від ядерної програми через безпосередні зустрічі. Це була частина його стратегії “максимального тиску” та дипломатичних зусиль для денуклеаризації Північної Кореї. Тепер виявляється, що Північна Корея має принаймні 60 ядерних боєголовок, що є значним числом і ставить її на рівень з іншими державами, такими як Ізраїль та Пакистан. Північна Корея тепер розглядається як серйозна ядерна загроза, яка може діяти без страху перед значними наслідками.
Переосмислення глобальної безпеки
Нова оборонна доктрина США зосереджена на адаптації до багатополярного світу, де конкуренція великих держав знаходиться на передньому плані. Америка все більше зосереджується на протидії зростаючому впливу Китаю та Росії. У доктрині підкреслюється необхідність посилення військового потенціалу для стримування цих країн від агресивних дій, особливо в таких регіонах, як Індо-Тихоокеанський регіон і Східна Європа.
США пропонує ефективне “інтегроване стримування” – стратегічний підхід, який комбінує різні компоненти оборонної політики для забезпечення ефективного стримування потенційних агресорів і запобігання ескалації конфліктів. ця концепція передбачає поєднання звичайних військових сил, ядерного стримування, кіберспроможності та альянсів з іншими державами.
Оновлена доктрина передбачає і модернізацію збройних сил, включаючи інвестиції в передові технології, такі як штучний інтелект, гіперзвукова зброя та кібербезпека. Ця зміна також передбачає реструктуризацію сил, щоб бути більш гнучкими та здатними до швидкого розгортання в різноманітних середовищах.
У новій оборонній доктрині США важливе місце посідає НАТО. Альянс розглядається як основа для колективної оборони та стабільності. США продовжують підтримувати і сприяти інвестиціям в інфраструктуру НАТО та модернізацію сил альянсу, що допомагає забезпечити його готовність до нових викликів.
Визнаючи зростаючі загрози в кіберсфері та виклики від гібридної війни, доктрина робить сильний акцент на захисті самих Сполучених Штатів. Це включає посилення заходів кібербезпеки та підготовку до можливих порушень функціонування критичної інфраструктури. Доктрина також підкреслює важливість Індо-Тихоокеанського регіону як ключового театру військових дій, відображаючи занепокоєння щодо військового нарощування Китаю та його агресивної політики в цьому регіоні. США прагнуть підтримувати вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон, протистоячи будь-яким спробам підриву міжнародних норм.
Окрім державних акторів, доктрина визнає важливість вирішення проблем, що виходять від нетрадиційних акторів, таких як терористичні групи та транснаціональні кримінальні організації. Вона також включає стратегії для боротьби з новими загрозами, такими як зміна клімату та пандемії, які можуть мати значний вплив на безпеку.
Ці елементи спрямовані на забезпечення здатності США реагувати на широкий спектр загроз у все складнішому глобальному середовищі. Доктрина є частиною більш широкого зрушення в військовій стратегії США, яке має на меті збереження глобального лідерства та адаптацію до змінюваної природи війни.
Перехід до багатополярного світу
Нова оборонна доктрина США, підписана президентом Джо Байденом, свідчить про серйозні зміни в американському підході до глобальної безпеки. Документ підкреслює, що США не залишають Європу наодинці з російською загрозою, розглядаючи небезпеки з боку Росії та Китаю як невід’ємні та взаємопов’язані. Доктрина відходить від традиційної політики ізоляції однієї загрози від іншої, визнаючи нову реальність багатополярного світу. Важливими аспектами є інтегроване стримування, модернізація військових сил, і зміцнення НАТО, що забезпечує готовність до нових викликів, включаючи потенційну одночасну ядерну атаку з боку Росії, Китаю та Північної Кореї. Доктрина також визнає роль Китаю як глобального суперника, який має значний вплив на міжнародну політику та економіку, особливо в контексті посилення залежності Росії від Пекіна.
