Грошей не вистачає, але відступити не можна: як Європа шукає кошти для України і власної безпеки
Європа сьогодні перебуває у вирі безпрецедентних викликів. Йдеться не лише про потребу посилювати власну безпеку, але й про моральний і стратегічний імператив – підтримку України у її боротьбі за виживання. Водночас перед європейськими урядами постає болюче питання: де знайти кошти, аби виконати обіцянки? Проблема полягає не лише в обсягах витрат, а у складності їхнього політичного та бюджетного погодження в умовах дедалі напруженішої геополітики.
Оборона, Україна, бюджет ЄС: потрійний тиск на фінанси континенту
На тлі російської агресії та дедалі відвертіших вимог Вашингтона – особливо з боку президента Дональда Трампа – європейські лідери погодилися суттєво збільшити оборонні витрати. На саміті НАТО в Гаазі у червні 2025 року союзники домовилися вийти на показник у 3,5% ВВП на оборону до 2035 року, включно з додатковими 1,5% на безпекові інвестиції. Це більше ніж подвоєння нинішнього зобов’язання у 2%.
Однак для багатьох країн, особливо з Південної Європи, це вимагатиме драматичного скорочення інших бюджетних витрат або нових запозичень, що в умовах вже високих боргових навантажень буде надзвичайно складно. Прем’єри Франції, Іспанії та Італії входять у період передвиборчих кампаній, що ще більше обмежує простір для непопулярних рішень.
Одночасно Україна залишається другою і не менш пріоритетною статтею витрат. Підтримка української оборони та майбутньої відбудови може обійтися у щонайменше 100 мільярдів доларів на рік, або близько 0,4% ВВП ЄС та Великої Британії. Це не критичні цифри, але у поєднанні з новими витратами на оборону та іншими зобов’язаннями вони спричиняють справжній фінансовий шторм.
Бюджет 2028–2034: амбіції Єврокомісії та сувора реальність
Європейська Комісія вже представила проєкт нового Багаторічного фінансового плану (MFF) на 2028–2034 роки. Його обсяг – майже 2 трильйони євро, або 1,26% ВНД ЄС, що трохи більше за чинний рівень у 1,13%. У документі передбачено підтримку України, посилення безпеки, розвиток оборонної промисловості, інвестиції в технології, сільське господарство, освіту, культуру та цифровізацію.
Однак попри амбіції, пропоновані обсяги фінансування виглядають скромно порівняно з масштабом потреб. Навіть сума у 100 мільярдів євро на Україну впродовж семи років (тобто близько 14 млрд на рік) виглядає обережною, якщо врахувати прогнози щодо вартості повоєнної реконструкції – 500 мільярдів доларів і більше.
Географія солідарності: розкол між північчю та півднем
Фінансова нерівність у підтримці України в 2025 році стає дедалі більш очевидною. За перші чотири місяці року країни Північної Європи – передусім Скандинавський регіон та Бенелюкс – виділили Києву 6,8 млрд доларів допомоги, тоді як Велика Британія додала ще 5,3 млрд, і навіть Німеччина, яку неодноразово критикували за обережність, надала 760 млн.
Натомість південноєвропейські країни, насамперед Італія та Іспанія, які активно декларують свою підтримку на політичному рівні виявилися набагато пасивнішими у фінансовому плані. Їхні внески залишаються символічними, не порівняними з розміром економік чи геополітичним впливом. Такий дисбаланс формує нову карту європейської солідарності – не за членством у ЄС чи НАТО, а за реальними ресурсами, які спрямовуються на підтримку України.
Цей розрив виглядає особливо парадоксальним на тлі давніх дебатів у ЄС про “фіскальну дисципліну”: країни на кшталт Фінляндії, Швеції, Нідерландів, які традиційно закликають до жорсткої бюджетної політики, виявили найбільшу готовність витрачатися заради безпеки на континенті. Тим часом держави, що наполягали на більших видатках і соціальній підтримці, демонструють вагання.
Оборонна перебудова: витрати ЄС на армію зросли на 30% за три роки
Оборонні витрати країн ЄС стрімко зростають і вже досягли історичного максимуму. Згідно з останніми даними Ради Європейського Союзу, у 2024 році загальні витрати держав-членів ЄС на оборону склали приблизно 326 мільярдів євро, що становить близько 1,9% сукупного ВВП ЄС. Це найвищий показник за всю історію об’єднання, який за останні три роки зріс більш як на 30% порівняно з 2021 роком.
Така динаміка демонструє радикальну зміну безпекових пріоритетів Європи на тлі геополітичної турбулентності, передусім, повномасштабної агресії Росії проти України. Після багатьох років стагнації або помірного зростання, бюджетні витрати на оборону в ЄС фактично перейшли в режим нарощування за військовим сценарієм. Якщо у 2014 році сукупні оборонні бюджети країн-членів лише трохи перевищували 140–150 млрд євро, то до 2024 року ця цифра подвоїлась і продовжує стрімко зростати. У Брюсселі прогнозують, що вже до 2027 року витрати зростуть ще щонайменше на 100 мільярдів євро в реальному вираженні.
Європа звертається до мови сили
Особливо показовою є статистика щодо 23 країн ЄС, які одночасно є членами НАТО. У 2024 році їхні витрати на оборону сягнули 1,99% від сукупного ВВП – майже впритул до натівського цільового показника у 2%. А вже у 2025 році очікується перевищення цього бар’єра – витрати становитимуть 2,04% ВВП, що є ознакою не лише символічного, а й політичного зсуву: Європа більше не сприймає себе виключно як гуманітарного гравця чи економічну суперсилу – вона дедалі виразніше декларує готовність до силового стримування загроз.
Україна як каталізатор європейської мілітаризації
Хоча офіційні документи ЄС не завжди прямо називають Росію, саме вторгнення в Україну стало каталізатором європейської переоцінки безпеки. На практиці це означає зростання бюджетів міністерств оборони, розширення арсеналів, замовлення нових видів озброєння та збільшення фінансування спільних оборонних ініціатив, зокрема через Європейський фонд миру (EPF).
Крім того, значні витрати спрямовуються на відновлення боєздатності, створення стратегічних резервів, модернізацію складів і логістики. Ці процеси відбуваються на тлі спроб зміцнити власний оборонно-промисловий комплекс та зменшити залежність від США.
Ще одним сигналом зміни парадигми стала поступова інституалізація співпраці між державами-членами: усе частіше звучать пропозиції про створення європейських оборонних кластерів, спільних підрозділів, програм закупівель і стандартизації. Це не тільки економічно вигідно, а й підвищує сумісність армій у межах НАТО.
Нові джерела доходу: чи зможе ЄС “заробити” на свої амбіції?
Єврокомісія запропонувала набір нових власних ресурсів, які мають зменшити тиск на бюджети держав-членів:
- податки з викидів CO₂ (ETS) та вуглецевого кордону (CBAM);
- збір з електронних відходів;
- акциз на тютюн;
- корпоративний внесок CORE від великих компаній (понад 100 млн євро річного обігу).
Очікується, що ці джерела разом зможуть приносити десятки мільярдів євро на рік, однак запровадження кожного з них потребує складних переговорів та погоджень.
Інституційна відповідь: інвестиції в стабільність і довіру
Формально ЄС робить ставку на стратегічну автономію: новий Європейський фонд конкурентоспроможності отримає 131 млрд євро для фінансування оборони, інновацій, цифрових технологій і простору. Паралельно діятимуть нові інструменти для реагування на кризи (до 400 млрд євро кредитної підтримки), посилення контролю за дотриманням верховенства права та прозорості бюджетних витрат.
Окремі блоки фінансування передбачено для соціальної політики, сільського господарства, освіти (з посиленим Erasmus+) та підтримки культурного простору, зокрема у боротьбі за демократичні цінності.
Боротьба за гроші вже розпочалася. Кожна країна бачить пріоритети по-своєму. Одна річ – погодитися на саміті НАТО на 3,5% ВВП на оборону, інша – скоротити пенсії, субсидії або інвестиції заради виконання цієї обіцянки.
Реалістичний підхід, який дедалі частіше озвучується в експертних колах – розширення власних ресурсів ЄС, підтримка приватних інвестицій у відбудову України, збільшення прозорості використання коштів і жорстка умовність виділення допомоги.
Отже, підтримка України – це тест не лише на моральну відповідальність, а й на стратегічне мислення. Якщо Європа не знайде способу профінансувати свої амбіції, вона втратить більше, ніж гроші. Це буде втрата довіри, глобального впливу і, можливо, шансів на тривалу безпеку.
У XXI столітті не лише армії виграють війни: виграє той, хто здатен поєднати політичну волю з фінансовою дисципліною. І це стане головним випробуванням для Європи у найближчі роки.
