Тема мовного питання набуває особливої гостроти в сучасному українському суспільстві, зокрема в освітній сфері. Зважаючи на агресію Росії, дедалі частіше лунають заклики щодо повного переходу на українську мову в школах, оскільки російська мова у частини українців часто асоціюється з “русским миром” та ідеологічною агресією. Одним із найактивніших прихильників повної україномовності в навчальних закладах став Артур Пройдаков, відомий як один з найкращих учителів світу 2023 року.
Точка зору вчителя
Артур Пройдаков закликає створювати українськомовні осередки в школах, зокрема організовувати розмовні клуби, аби популяризувати українську мову. Він підкреслює, що надзвичайно важливо, щоб ініціативи відбувалися на місцевому рівні, а вчителі підтримували постійне спілкування з батьками українською мовою, уникаючи переходу на російську. Пройдаков також наголошує на тому, що питання мови не є політичним, а для вчителя української мови це навіть обов’язок – захищати та популяризувати її.
У своїх висловлюваннях Пройдаков також звертає увагу на важливість пояснювати батькам, що російська мова є невід’ємною частиною “русского мира”. Він нагадує українцям, що хоча вони можуть говорити російською, слід пам’ятати: зараз саме цією мовою промовляють ті, хто намагається нас знищити. На його думку, потрібно не боятися відкрито говорити про це, бо мовне питання має не лише культурний, але й безпосередній вплив на національну безпеку України.
Пройдаков також ділиться спостереженнями щодо ситуації з використанням мов у школі. Він зазначає, що хотів би, щоб діти спілкувалися виключно українською, бо часто спостерігає ситуації, коли батьки, забираючи дітей зі школи, на прощання кажуть “Дякую вам, до побачення”, але потім звертаються до дітей російською: “Как день прошол? Всьо харашо?”. На його думку, такі звички потрібно поступово змінювати, пояснюючи батькам їхнє значення для національної ідентичності.
При цьому Пройдаков звертає увагу, що російська влада прагне скасування закону про українську мову, якщо Україна бажає мирного врегулювання. Цей момент, на його думку, має спонукати до роздумів, оскільки відмова від української є поступкою ворогу. Він розуміє, що частина батьків може сприймати мовні ініціативи як «політичні», але підкреслює, що популяризація української мови не має стосунку до політики, а є питанням культури й ідентичності.
Пройдаков наголошує: “Я вчитель української мови, і я маю захищати та популяризувати мову!”.
Він упевнений, що не варто чекати на дії від Міністерства культури, а важливо на місцевому рівні ініціювати проекти, які б сприяли утвердженню української мови у шкільному середовищі. Він також радить завжди спілкуватися з батьками українською мовою, не переходячи на російську навіть на їхнє прохання. Також він бачить у школах потенціал для створення розмовних клубів та інших українськомовних осередків, які б сприяли утвердженню української в повсякденному житті учнів, їхніх батьків і всієї спільноти загалом.
Полярні думки українців щодо мовного питання в школах
Думки українців щодо мовного питання в школах значно розділилися, викликаючи численні суперечки в суспільстві. Частина людей вважає, що повна українізація навчальних закладів — це необхідний крок для захисту національної ідентичності та протистояння впливу РФ. Водночас інші переконані, що акцент на мові може лише загострити внутрішній розкол у суспільстві, відволікаючи від більш нагальних питань, як-от безпека та єдність у боротьбі за країну. Наведемо кілька прикладів коментарів, які відображають ці загальні точки зору та показують, наскільки різними є підходи до питання мови в освітньому середовищі.
Сторона “За” українізацію: захист мови та національної ідентичності
Прихильники повної українізації шкільного середовища стверджують, що мова є невіддільною частиною національної ідентичності, особливо в умовах війни з Росією. Вони вважають, що використання української мови в школах допомагає формувати національну свідомість з раннього віку і зменшує вплив «русского мира» на нові покоління. Багато з них підтримують ініціативи, наприклад, створення розмовних клубів або українськомовних осередків на базі шкіл, щоб забезпечити дітям більше можливостей спілкуватися українською.
Прихильники такої позиції також підкреслюють, що російська мова сьогодні асоціюється з мовою агресора, а це робить використання її у публічному просторі, особливо у школах, неприйнятним. За словами одного з українських вчителів: “Говорячи українською, ми захищаємо не лише мову, а й майбутнє наших дітей, котрі будуть пишатися своїм корінням та ідентичністю”.
Деякі батьки додають, що важливо забезпечити дітям саме українськомовне середовище, адже вважають, що розмовляти українською — це обов’язок кожного громадянина України, особливо в умовах війни. Інші аргументують, що діти мають рости у школах, де панує українська, аби вони чітко розуміли, що означає бути українцем.
Ольга Михайлівна, вчителька української мови з Києва: “Говорити українською — це найменше, що ми можемо зробити для України. Наші діти повинні чути українську з дитинства, щоб виростати з гордістю за свою культуру. Чому вони мають чути російську в школі, коли Росія вбиває наших людей?”.
Іван Гончаренко, батько трьох дітей з Луцька: “Як батько, я не хочу, щоб мої діти плутали, ким вони є. Усі уроки, всі розмови мають бути українською. Якщо в школі звучить російська, ми підтримуємо “русский мир”.
Людмила Бойко, волонтерка з Львівщини: “Нашим дітям потрібна українська. Під час війни кожен з нас має захищати свою країну, навіть якщо це означає просто говорити рідною мовою”.
Юрій Іванович, історик та військовий з фронту: “Якщо ми дозволяємо російську в наших школах, то дозволяємо ворогу бути частиною нашого життя. Діти мають зростати з українською. Це їхній фундамент, наша культурна зброя проти агресора”.
Сторона “Проти” українізації: право вибору та уникнення розколу в суспільстві
Однак є чимало українців, які вважають, що мовне питання не повинно бути головною темою в освітній сфері, особливо під час війни. Вони часто аргументують, що така позиція може створити напруженість і розділити суспільство, коли більш нагальні питання, як-от безпека та підтримка військових, повинні бути на першому місці. Дехто з противників українізації в школах говорить, що патріотизм не вимірюється виключно мовою. За їхніми словами, люди можуть бути справжніми патріотами, розмовляючи російською, адже багато захисників України на передовій продовжують спілкуватися російською мовою і не вбачають у цьому зради національних інтересів.
Також існує думка, що надмірна акцентуація на мові може створювати напругу серед тих, хто залишився в тилу, і виглядати як спроба декого показати свій “патріотизм” на фоні тих, хто фактично не бере участі в захисті країни. Крім того, противники мовної політики у школах вважають, що питання мови повинно залишатися у сфері особистого вибору. Вони стверджують, що батьки мають право спілкуватися з дітьми тією мовою, якою їм зручно, і вчити своїх дітей обирати мову спілкування в залежності від ситуації.
Олександр Сидоренко, військовослужбовець з Харкова: “Ми на передовій не з’ясовуємо, хто якою мовою говорить. Тут головне, щоб ти захищав країну. Я сам говорю російською, з дітьми теж нею розмовляю і не вважаю, що це робить мене менш патріотичним”.
Марина Власюк, мати військового з Одеси: “Мій син на фронті, він говорить російською і ніколи не звертав увагу на мову у спілкуванні з дітьми і дорослими. Для нього головне — дії, а не слова. Давайте не будемо розділяти суспільство ще й мовними питаннями”.
Олег Романович, підприємець з Запоріжжя: “Часто про українізацію голосніше за все кричать ті, хто навіть не думав йти воювати. Вони намагаються показати свій “патріотизм”, критикуючи інших за мову, але насправді розколюють суспільство. Вони самі ніколи не брали до рук зброї, але замість того, щоб реально допомагати, розколюють суспільство, нав’язуючи всім своє бачення “патріотизму. Зі своїми дітьми говорив і буду говорити російською, тому що з дитинства так говорю, і не треба мені нав’язувати чиїсь ідеї!”.
Світлана Зубенко, педагог з Херсона: “Чому мову перетворюють на зброю? У нас і так достатньо поділів. Кожен має право вибирати, якою мовою спілкуватися. Якщо ми почнемо змушувати дітей говорити українською, це не зміцнить патріотизм, а лише викличе відторгнення”.
Надія Свириденко, менеджер з Харкова: “Ми живемо в країні, де повинні поважати права кожного. Не можна нав’язувати всім дітям і дорослим українську, якщо вони не почувають це за потребу. Патріотизм не в мові, а в діях. Наші чиновники надягли вишиванки, говорять українською, а самі безбожно крадуть у нас і військових. Це вони патріоти? Так хто працює на ворога – ті, хто воює і допомагає армії, говорячи російською, чи вони?”.
