Після початку повномасштабного вторгнення Росії мільйони українців були змушені залишити свої домівки й виїхати за кордон. Серед них — сотні тисяч дітей, які виривалися з-під обстрілів разом з батьками, опинившись у чужій країні без розуміння мови, без звичних друзів і шкільного середовища. Однією з ключових країн, яка прийняла найбільше українських біженців, стала Німеччина. Для українських школярів саме шкільна система ФРН стала першим простором адаптації, інтеграції й поступового повернення до нормального життя в умовах вимушеного переселення.
Динаміка зростання: від екстреної адаптації до стабілізації
Станом на другий квартал 2025 року в школах Німеччини навчається рекордна кількість дітей і підлітків із України — приблизно 227 тисяч. Такі офіційні дані оприлюднила Конференція міністрів у справах освіти й культури федеральних земель (KMK). Ця цифра є найвищою за весь період після лютого 2022 року, коли хвиля українських біженців почала прибувати до країн Європейського Союзу.
На кінець 2022 року кількість українських учнів у Німеччині вже сягала 200 тисяч. Відтоді, попри часткове повернення частини родин в Україну або міграцію в інші країни, загальне число дітей, інтегрованих у німецьку шкільну систему, продовжувало зростати. Це свідчить про стабільність перебування значної частини українських біженців у ФРН та про поступове вкорінення родин у новому середовищі.
У Німеччині загальна кількість учнів — близько 11 мільйонів. Таким чином, українські школярі становлять приблизно 2% усіх учнів країни — це значна частка для системи, яка не була орієнтована на таку масштабну інтеграцію в короткі терміни. Факт стійкого зростання кількості українських учнів фіксується на тлі загального скорочення народжуваності в самій Німеччині, що ще більше посилює вагу цієї статистики.
Географія інтеграції: три провідні федеральні землі
Найбільше українських дітей і підлітків навчаються у школах трьох федеральних земель:
-
У Баварії — майже 38 тисяч;
-
У Баден-Вюртембергу — близько 34 тисяч;
-
У Північному Рейні-Вестфалії — понад 32 тисячі.
Ці регіони традиційно мають потужну освітню інфраструктуру, високий рівень соціальних послуг і великий досвід роботи з мігрантами з різних країн. У багатьох випадках українські діти долучаються до так званих “підготовчих класів” — окремих груп, де навчаються мову й адаптуються до навчальної програми. Водночас дедалі більше школярів уже інтегровані у звичайні класи за місцем проживання родини.
Освітні виклики: від мови до статусу
Для значної частини українських учнів бар’єром лишається німецька мова. У початкових класах цей виклик менш помітний, тоді як у середніх і старших школах складність предметів, мовний рівень і підготовка до атестаційних етапів становлять реальну перешкоду. Через це виникає розрив у можливостях: ті діти, які швидше адаптуються мовно, мають змогу розвиватися у звичному ритмі, тоді як інші ризикують опинитися на периферії системи.
Окремо стоїть питання правового статусу. Більшість дітей перебуває в Німеччині разом із матір’ю або одним із батьків на підставі тимчасового захисту. Це накладає обмеження на тривалість перебування, доступ до додаткових послуг, а також породжує невизначеність щодо майбутнього — чи зможуть діти завершити повний цикл освіти, чи повернуться в Україну раніше.
Реакція німецької системи освіти
Німецькі федеральні землі по-різному підходять до організації навчання українських дітей. У деяких регіонах робиться акцент на інтеграцію до загальних класів одразу після короткої мовної підготовки. В інших — діти можуть залишатися у спеціалізованих класах до двох років. Ці підходи відображають внутрішню різнорідність німецької освітньої політики, яка перебуває в компетенції земель, а не центрального уряду.
Загалом німецькі освітні структури намагаються підтримати українських учнів: у багатьох школах створені нові місця, працюють українськомовні асистенти, надається психологічна підтримка. Але паралельно зростає навантаження на вчителів, адміністрації, бюджети муніципалітетів, що посилює внутрішню напругу в освітньому середовищі.
Кількість українських школярів у Німеччині продовжує зростати. Це означає, що інтеграція не є короткочасною. Освітня політика ФРН мусить реагувати на виклики довготривалого включення великої спільноти учнів із воєнного контексту. Українська держава, зі свого боку, має зберігати зв’язок із цими дітьми, передбачити механізми визнання освіти, здобутої за кордоном, і створити умови для повернення тих, хто забажає.
Частина дітей, які зараз навчаються у школах Німеччини, приїхали з регіонів, які зазнали обстрілів і окупації. Їхній досвід є травмою втрати дому, розлуки з батьком, який залишився в Україні, перерваного дитинства. Школа для них є не лише місцем здобуття знань, а й простором психологічної реабілітації, стабільності та структурованого часу. Багато хто з них має досвід навчання онлайн або епізодичного відвідування уроків в Україні, тому повернення до регулярного шкільного ритму часто супроводжується емоційним навантаженням.
Для дітей війни школа в Німеччині є тимчасовою територією безпеки. Але від того, якою буде якість цієї освіти, наскільки діти відчуватимуть себе включеними у процес і спроможними рухатися далі, залежатиме й те, чи зможе покоління, що виросло в евакуації, знайти своє місце в майбутньому відновленні України.
