“Ключовим завданням демографічної політики є заповнення прогалини у статево-віковій структурі населення”: Юрій Богданов

Ключова задача демографічної політики України – це не просто збільшення чисельності населення, а відновлення пробілів у статево-віковій структурі суспільства, підтримка кількості та якості робочої сили у всіх її категоріях. Ці аспекти є критичними для забезпечення довгострокового існування та розвитку країни, саме на цьому наголошує Юрій Богданов, експерт зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики.

Демографічна криза в Україні: глибина проблеми

Демографічна ситуація в Україні, без перебільшення, є критичною. Замість того щоб ігнорувати проблему, Юрій Богданов пропонує усвідомити її глибину та причини, на основі яких необхідно розробити програму порятунку. Щороку статистика демонструє невтішні показники демографії, що підтверджує серйозність проблеми.

За даними “Опендатабот”, смертність в Україні втроє перевищує народжуваність у 2024 році. За перше півріччя 2024 року в Україні народилося 87 655 дітей – це на 9% менше, ніж за аналогічний період минулого року, за даними Міністерства юстиції. Водночас зафіксовано 250 972 смерті. Ці цифри свідчать про наявність демографічної кризи, яка потребує негайного втручання.

Зламана статево-вікова структура: історичний контекст

Україна переживає демографічну кризу не вперше. Богданов підкреслює, що наша статево-вікова структура була зламана і травмована протягом усього ХХ століття, і тепер ці проблеми наздоганяють нас у ХХІ столітті. Падіння народжуваності та зростання смертності у 90-х роках, період відносної стабілізації з 2005-го по 2012 рік, і знову швидке падіння народжуваності та зростання смертності з 2012 року – це ті основні етапи, які привели до нинішньої ситуації.

Як зазначає експерт, з 2011 по 2020 рік в Україні померло майже 7 мільйонів людей, тоді як народилося лише 4,5 мільйони. В останні роки пандемія коронавірусу та війна лише посилили ці негативні тенденції.

Статево-вікова структура та її вплив на економіку

Важливо зрозуміти, що головним викликом є не просто кількість населення, а його статево-вікова структура. Юрій Богданов наголошує, що жоден технологічний прогрес, роботизація чи автоматизація не зможуть на нинішньому етапі розвитку людства компенсувати демографічний фактор. Кожна вікова група населення відіграє свою унікальну роль у суспільстві та його розвитку:

• Люди до 25 років – це нові споживачі та головний стимул для інвестицій, потенційні робочі руки та джерело зростання продуктивності, оскільки вони найбільш здатні до навчання.
• Люди від 25 до 45-50 років – це найбільш продуктивна категорія населення, яка генерує основну частину продукту і сплачує основну масу податків.
• Люди від 45 до 60-65 років є ключовими інвесторами у середньо- та високо розвинених суспільствах. Саме наявність великої частки середнього класу у віці 40-60 років забезпечує країну дешевими грошима.
• Люди старше 65 років переважно є витратною категорією для економіки та держави через пенсійні виплати, значні витрати на медицину та соціальне забезпечення.

За період з 1989 по 2022 рік середній вік населення України збільшився на 5 років. Кількість українців у віці 15-19 років – майже вдвічі менша, ніж кількість тих, кому 35-39 років. Ця тенденція стосується всієї демографічної піраміди, яка фактично стала перегорнутою. Це означає, що менше жінок досягатимуть репродуктивного віку в майбутньому. Ситуація з фертильністю також доволі песимістична – в середньому українська жінка народжує лише 1,228 дитини, що ставить нас на останні позиції серед європейських країн.

Війна як додатковий фактор демографічної кризи

Війна стала ще одним серйозним ударом для демографії України. Країна втрачає життя не лише на фронті – надмірна смертність серед цивільних, особливо серед старших людей, є значною, хоча її важко виміряти прямо зараз. До того ж, додаткова хвиля еміграції під час війни та після її завершення суттєво впливає на демографічну ситуацію. Приблизно 6 мільйонів українців досі знаходяться за кордоном, включаючи тих, кого вивезли з ОРДЛО. Важко спрогнозувати, який відсоток з них повернеться. І чим довше триватиме війна, тим більше ризик, що частина сімей поєднається за кордоном, а не в Україні. Це може призвести до втрати 50-70% з тих 6 мільйонів.

Економічні наслідки демографічної депресії

За словами Богданова, вплив демографічної ситуації на економіку є передбачуваним: демографічна депресія веде до економічної депресії. За останні 15 довоєнних років кількість робочої сили в Україні скоротилася на 3,4 мільйона людей – з 17,4 до 14 мільйонів. З 2025 року кількість тих, хто щорічно виходитиме з ринку праці, складе 500-600 тисяч осіб (виходитимуть на пенсію або помиратимуть). Водночас, нових працівників буде лише 300-400 тисяч. Це означає, що нові покоління повинні не лише народжувати дітей, але й забезпечувати економічне зростання.

За оцінками Київської школи економіки, до 2030 року, з урахуванням міграції та війни, кількість робочої сили в Україні зменшиться до менше ніж 12 мільйонів людей. І це буде на 300 тисяч менше, ніж кількість пенсіонерів.

Старіння населення при збереженні бідності формуватиме довгостроковий запит на лівий популізм. Економічні реформи, чесний суд, ринкові або наближені до них правила гри потрібні переважно активним і працездатним громадянам. Без молодої робочої сили, яку можна навчати і яка здатна освоювати нові технології, а також без дешевої робочої сили, яка забезпечує обслуговування економіки, економічне диво неможливе.

Оптимізм в умовах кризи: можливі рішення

Проте, на думку Богданова, ця ситуація не призведе до “втрати нації”. Скорочення популяції та гострі демографічні кризи переживали багато суспільств і націй упродовж своєї історії, але це не завжди вело до колапсу. Успіх України залежить від того, чи зможемо ми збалансувати демографію і подолати виклики.

“Перший крок – це правильно визначити цілі демографічної політики. Основне завдання – це не просто збільшення населення як таке, а відновлення балансу в половозрастній структурі суспільства та підтримка кількості і якості робочої сили у всіх її категоріях. Це дозволить забезпечити нормальне існування України в довгостроковій перспективі.

Якщо цього не зробити, Україну чекає депресивна територія, за якою може піти неконтрольована міграція. Рано чи пізно міграція в Україну відбудеться, адже кліматичні зміни, економічні потрясіння та інші фактори будуть сприяти переміщенню великих мас населення. Однак слабка інституційно і демографічно Україна не зможе це контролювати”, – наголошує експерт.

Короткостроково необхідно стабілізувати ситуацію і мінімізувати наслідки війни. Довгостроково – стабілізувати кількість робочої сили, почати працювати над її якістю через інвестиції та розвиток освіти.

Стимулювання народжуваності: міфи та реальність

За словами експерта, стимулювання народжуваності, яке часто підтримують “консерватори”, не приведе до значних результатів. Ніякого бебі-буму після війни не буде. Зараз діти народжуються планово, і люди добре розбираються в контрацепції. Буде компенсаційна народжуваність, але обмежена базовою демографією та обмеженнями демографічного переходу. У 2019 році в Україні було 3,43 мільйони жінок у віці 30-39 років і лише 2,48 мільйони жінок – 20-29 років. Пік народжуваності у 2008-2012 роках пояснюється великим числом жінок, народжених у 80-х роках. Надалі ситуація буде погіршуватися.

Ніякі радикальні заходи, такі як заборона абортів або контрацепції, не допоможуть. Кількість абортів в Україні за 30 років і так зменшилася в 25 разів до мінімальних 40 тисяч на рік у 2020 році. А заборона контрацепції лише приведе до епідемії захворювань, що передаються статевим шляхом.

Для підвищення народжуваності потрібно створювати інфраструктуру для дітей і батьків. Народжувати в умовах дефіциту простору та інфраструктури – не дуже зручно. Тому необхідно забезпечити доступність дитячих садків, шкіл, лікарень та інклюзивного простору. Це те, що допомогло провінції Квебек у Канаді значно підвищити показники народжуваності.

Повернення українців та залучення мігрантів

“Навіть якщо вдасться стабілізувати народжуваність і зупинити еміграцію, цього буде недостатньо. Потрібно боротися за повернення українців, особливо молоді, надаючи реальні податкові пільги, бізнес-гранти та інші стимули для життя і роботи в Україні.

Проте залучення мігрантів – це неминучий крок. У ідеалі – людей українського походження, але на практиці їх буде недостатньо, тому доведеться залучати робочу силу, яка не має до України ніякого відношення.

Україна вже має досвід інтеграції значного потоку мігрантів, таких як іноземні студенти, біженці з Грузії, Вірменії, навіть мігранти з Росії та Білорусі за останні 30 років. Головне – уникнути помилок інших країн і не допустити утворення гетто. Діти мігрантів повинні бути інтегровані в українську освітню та культурну середу, щоб формувати стійкий зв’язок з новою батьківщиною.

Репатріація українців з-за кордону – це ще один можливий шлях, але його важко реалізувати у великому масштабі. Наприклад, українці з Аргентини або Бразилії можуть отримувати український паспорт за спрощеною процедурою, але потенційний потік людей звідси буде незначним. Також можна залучати людей українського походження з Росії та Центральної Азії, але це також складне завдання”, – вважає Юрій Богданов.