На тлі дедалі очевиднішої зміни ролі Сполучених Штатів у питанні війни в Україні, Велика Британія та Франція розробляють нову стратегію підтримки Києва. Європейські столиці дедалі чіткіше визнають: на Трампа розраховувати не доводиться. «Давайте будемо чесними: США ніколи не будуть з нами на борту», — передає The Telegraph символічні слова одного з європейських чиновників після зустрічі в Гаазі.
Із первинного задуму про миротворчу місію для підтримки потенційного перемир’я дискусія перейшла до питання довгострокової оборонної підтримки України — вже без американського залучення. Це означає кардинальний зсув у підході до війни, яку раніше розглядали через призму трансатлантичного партнерства.
США — більше не гарант
Під час зустрічі в нідерландській столиці представники понад тридцяти країн обговорили, як утримати Україну в боротьбі з Росією в разі, якщо Вашингтон остаточно відмовиться від своєї ролі гаранта. Хоча частина союзників продовжує публічно підтримувати зусилля президента Трампа з «мирного врегулювання», кулуарно йдеться про інше: нинішня адміністрація США не поспішає з новими пакетами допомоги, а питання вступу України до НАТО — «не на столі», як прямо заявив радник президента Трампа генерал Кіт Келлог.
Формально США продовжують постачати обладнання, контракти на яке були укладені ще за президента Джо Байдена. Також дозволяється продаж запасних частин для F-16 і постачання американської техніки європейськими країнами. Власне, ця допомога змушує Київ виконувати волю США у миротворчому процесі, що все більше нагадує імітацію, а не виходити із власними ініціативами щодо контактів із Кремлем. Тож, зброя та інша допомога наразі не припинені, але політична воля до підтримки Києва у США суттєво ослабла.
Коаліція охочих — під тиском часу
Прагнення Європи взяти на себе більшу відповідальність за безпеку на континенті демонструє ініціатива «коаліції охочих». Однак реалізація цієї ідеї стикається з низкою викликів, включаючи внутрішні розбіжності серед європейських країн та відсутність підтримки з боку США.
Нагадаємо, що пропозиція створити «коаліцію охочих», тобто групу країн, готових забезпечити миротворчу місію в Україні без США, була висунута прем’єром Великобританії Кіром Стармером та президентом Франції Еммануелем Макроном. Хоча понад 30 держав висловили підтримку ініціативі, лише кілька з них розглядають можливість надсилання військ. Зокрема, Велика Британія та Франція розглядають можливість розгортання європейських сил чисельністю до 30 тисяч військових, зосереджених на повітряній і морській обороні. Спочатку Німеччина, Італія, Іспанія та Польща спочатку виступили проти розміщення миротворчих сил, проте згодом міністр оборони Німеччини заявив про відкритість до цієї ідеї. Інші країни, такі як Швейцарія, Ірландія, Данія, Австралія, Бельгія, Швеція та Чехія, також висловили готовність долучитися до миротворчої місії.
Президент США Дональд Трамп висловив скептицизм щодо участі США в миротворчій місії, що змусило європейських лідерів переглянути свої плани та зосередитися на забезпеченні безпеки України без американської підтримки. Росія, зі свого боку, наполягає на нейтральному статусі України як умові для припинення вогню.
На тлі цього в Європі визріває розуміння, що необхідно «ставити на себе»: формувати оборонну стратегію без участі Вашингтона, готуючись як до замороженого конфлікту, так і до його можливої ескалації.
Зеленський на саміті НАТО в Гаазі: символ присутності чи джерело напруги?
Окремо обговорювалося питання участі президента Володимира Зеленського в саміті НАТО, що відбудеться наступного місяця в Гаазі. Як відомо, Зеленський отримав офіційне запрошення на саміт Альянсу, який відбудеться 24–25 червня 2025 року в Гаазі, хоча його участь тривалий час була предметом дискусій через складну геополітичну ситуацію та розбіжності серед союзників. Трамп, який також планує бути присутнім на саміті, неодноразово висловлював скептицизм щодо вступу України до НАТО. Він вважав, що це може спровокувати ескалацію конфлікту з Росією та втягнути Альянс у пряме протистояння. Разом з тим, Зеленський наголосив, що відсутність України на саміті буде сприйматися як «перемога Путіна над НАТО», а не лише над Україною. Він підкреслив важливість участі України в заході, навіть якщо формат присутності ще не визначено.
Показово, що генеральний секретар НАТО Марк Рютте, прагне уникати публічного розколу в Альянсі. Саміт було скорочено до двох днів, а підсумкова декларація може не містити згадок про Україну і Росію, щоб зменшити потенційні суперечності.
На цьогорічному саміті НАТО, як очікується, не відбудеться засідання Ради Україна — НАТО, де Київ мав змогу сидіти за столом перемовин на рівних з союзниками, як це було в попередні роки. За словами західних чиновників, після офіційної вечері у перший день саміт фактично зведеться до кількох годин зустрічей наступного ранку — виключно для того, щоб затвердити нові фінансові зобов’язання. Йдеться про витрати, які мають поступово дозволити європейським союзникам перебрати на себе роль головного гаранта безпеки континенту замість Сполучених Штатів.
Як пише американське видання The New York Times, паралельно НАТО планує провести форум оборонної промисловості — ймовірно, саме там Володимир Зеленський зможе виступити. Це менш почесна, проте символічно важлива платформа.
Поки Джо Байден залишався президентом, Україна відігравала помітну роль на самітах НАТО. Два роки тому у Вільнюсі участь Зеленського мала драматичний характер — українська делегація тоді домагалась чіткішого сигналу щодо вступу в Альянс. Торішній саміт у Вашингтоні пройшов спокійніше, хоч і затьмарений обговоренням когнітивного стану самого Байдена.
Цього разу ситуація інакша: адміністрація Трампа, яка вже повернулася до влади, не приховує свого скепсису щодо членства України в НАТО. Тож Києву доводиться боротися не лише за увагу союзників, а й за право залишатися у великій політичній грі.
Стамбулський раунд: умов більше, ніж рішень
Наступного тижня в Стамбулі має пройти черговий раунд мирних переговорів між Україною та Росією. Очікується участь радників з національної безпеки Великої Британії, Франції та Німеччини (формат E3). За інформацією джерел, саме в Лондоні раніше напрацювали чернетку умов припинення вогню.
Проте позиції сторін далекі від зближення. Україна заявила, що готова приїхати лише після отримання офіційного документа з пропозиціями Росії. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга наголосив: делегація повинна бути уповноважена на переговори, а отже має мати час на аналіз російських позицій.
Тим часом Кремль заявляє про готовність до переговорів тільки після обговорення умов припинення вогню, а сам Трамп дедалі жорсткіше висловлюється на адресу Путіна, називаючи його «божевільним» і натякаючи на двотижневий дедлайн для мирного врегулювання.
Партнерство під знаком невизначеності: НАТО шукає баланс без США
Путін дедалі виразніше дає зрозуміти: поспішати із завершенням війни він не збирається. На цьому тлі Трамп, попри гучні обіцянки «покарати» Москву, так і не перейшов до дій, навпаки, минулого тижня він заявив: «Росія хоче масштабної торгівлі зі США після завершення цієї катастрофічної «кривавої бані», і я підтримую це». Трамп додав: «Росія має величезну можливість створити масу робочих місць і добробуту. Її потенціал безмежний».
Попри це заступник радника президента з нацбезпеки США Вітакер, перебуваючи в Таллінні, запевнив союзників, що Америка лишається вірною НАТО, спільній обороні та «ядерній парасольці» над Європою. «Ми залишимось у цьому альянсі та залишимось великим партнером і союзником», — підкреслив він. Утім, попередив: триває перегляд американської військової присутності, який завершиться до кінця року. Це може означати або виведення частини з 84 тисяч американських військових із Європи, або зміну місць їхньої дислокації.
Вітакер запевнив, що США не допустять вакууму безпеки, але наголосив: Америка хоче швидкого перегляду ролі — «це не буде розмова на десятиліття».
Подібна невизначеність створює виклики як для самого Альянсу, так і для планування підтримки України, зазначила старша аналітикиня Atlantic Council Торі Тауссіґ. «Обговорювати нові спроможності Альянсу, не знаючи, якою буде позиція США і яких ресурсів потребуватиме Україна, — це ризик створити вакуум у майбутньому», — попередила вона.
Майкл Коффман із Carnegie Endowment у цьому зв’язку додав: для Європи буде складно одночасно виконати нові стандарти НАТО і підтримувати Україну необмежено. «Це потребуватиме компромісів», — визнав експерт.
Адміністрацію Трампа, схоже, мало хвилює, як саме союзники витрачають кошти — головне, щоб загальні оборонні видатки сягали 5% ВВП. Прем’єр Нідерландів Марк Рютте запропонував компроміс, який, ймовірно, буде схвалено на саміті: витрачати 3,5% ВВП на «жорстку військову потужність»і ще 1,5% — на «дотичні до оборони» витрати. Останні можуть включати речі, які раніше не рахувалися «безпековими», наприклад, модернізацію доріг чи мостів, що можуть бути використані для військової логістики.
Нова ціль у 5% ВВП стане головною темою саміту НАТО. Зараз, за офіційними даними, 23 з 32 країн-членів вже виконують існуючий мінімум у 2%. Однак як союзники, так і експерти сходяться на думці, що цей показник потрібно підвищувати.
Вітакер підтвердив, що США також зобов’язуються досягти цієї мети в 5%. На сьогодні Вашингтон витрачає близько 5% свого оборонного бюджету на європейський напрямок (без урахування ядерних та космічних витрат) — приблизно $50 мільярдів із загального бюджету Пентагону у $997 мільярдів на 2024 рік.
Європа більше не може дозволити собі чекати на чиюсь згоду чи добру волю з-за океану. Поки США коливаються між історичним союзництвом і новими обмеженнями, на континенті визріває нова парадигма — відповідальності без посередників. «Коаліція охочих» може залишитися лише гаслом, якщо за нею не стоятимуть конкретні дії, зобов’язання і готовність йти до кінця. Бо лінія фронту в Україні — це тепер не лише бій за території, а випробування самої ідеї європейської безпеки. І питання в тому, чи наважиться хтось цю лінію утримати.
