Медіація в умовах війни: чи готові сторони до мирних переговорів?

Сучасний етап розвитку людства характеризується зростанням складності та непередбачуваності міжнародних відносин, що часто призводить до конфліктів та воєн. Ці конфлікти, своєю чергою, підвищують напруженість і загрожують світовому миру та стабільності. З огляду на масштаби і серйозність політичних конфліктів для людства, експерти з різних галузей активно шукають ефективні шляхи їх вирішення. Одним із перспективних методів є медіація, яка пропонує альтернативний підхід до розв’язання конфліктів. За цього підходу незацікавлений посередник допомагає сторонам досягти взаємовигідної угоди через переговори.

Ідея “відповідного моменту” лежить на кінчиках пальців дипломатів

Більшість досліджень з мирного врегулювання конфліктів зосереджені на суті пропозицій щодо виходу з протистояння сторін. Однак нині дедалі більше уваги приділяється іншому важливому фактору — часу для вирішення конфлікту. Сторони розв’язують конфлікти лише тоді, коли вони готові до цього, коли інші способи досягти задовільного результату заблоковані, і коли вони відчувають, що опинилися у важкому і болісному становищі. В такому стані вони готові прийняти пропозиції, які раніше могли здаватися неприйнятними. Американський дослідник міжнародних відносин Джон Кемпбелл з цього приводу писав: “Назрілість рішень є однією з основних складових дипломатії”. Відомий американський дипломат Генрі Кіссінджер, який отримав Нобелівську премію миру за свої зусилля у досягненні мирної угоди у В’єтнамі, підкреслював: «патова ситуація є найсприятливішою умовою для врегулювання».

Практики стверджують, що певні ініціативи посередництва є передчасними, якщо конфлікт ще не досяг критичної точки. Наприклад, у середині 1992 року, коли конфлікт тривав чотири роки, заступник міністра закордонних справ Ірану сказав, що «ситуація в Азербайджані ще не готова для посередницьких кроків».

Плато чи прірва?

Ідея “назрілого моменту” передбачає, що для успішного врегулювання конфлікту необхідно, щоб сторони відчули, що вони знаходяться у безвихідній ситуації, яка завдає їм значної шкоди. Важливо, щоб ця ситуація була пов’язана або з наближенням катастрофи, або з трагічною подією, яку нещодавно вдалося уникнути.

Безвихідну ситуацію фахівці з медіації міжнародних відносин порівнюють з плато — нескінченною рівниною, що не змінюється. Катастрофа, яка може посилити безвихідь, натомість, порівнюється з прірвою, де ситуація різко погіршується. Якщо концепція безвиході як взаємного блокування сторін видається занадто статичною, її можна уявити як динамічний процес. Це процес, коли одна сторона втрачає перевагу, а інша натомість піднімається, водночас обидва рухи завдають болю обом сторонам.

Згідно з теорією раціонального вибору взаємно болісна безвихідь спричиняє потребу в аналізі витрат і вигод, припиненні війни та переговорах, які передбачають, що сторони обирають прийнятну альтернативу, коли біль від поточного конфлікту зростає.

Після двох з половиною років війни та тривалих обмежених успіхів на полі бою для обох сторін, час для мирної ініціативи, здається, настав. Згідно із липневим опитуванням Центру Разумкова, 44% жителів України вважають, що настав час розпочати офіційні мирні переговори між Україною та Росією. Водночас 35% вважають, що ні, а 21% не впевнені.

Разом з тим, на сьогоднішній день і Росія, і Україна заперечують існування безвихідної ситуації і залишаються відданими своїм початковим позиціям щодо вирішення конфлікту.

Роль медіації зростає

За таких умов роль третіх сторін стає критично важливою. Саме медіатори можуть зробити свій внесок у мирні процеси, навіть тоді, коли безпосередні учасники конфлікту не готові до переговорів.

У дослідженні, оприлюдненому навесні 2024 року, фахівчиня з міжнародних відносин Тетяна Маляренко, пропонує всі мирні пропозиції щодо врегулювання російсько-української війни з моменту зриву початкових переговорів у травні 2022 року узагальнити формулою “2+6”. Цифра “2” представляє пропозиції двох основних сторін конфлікту: України та Росії. Українська пропозиція викладена в “Плані 10 важливих кроків президента Зеленського”. З російського боку, констатація на прес-конференції кінця 2023 року початкових цілей війни: «денацифікація, демілітаризація та нейтральний статус України».

Цифрою “6” дослідниця узагальнила спроби країн-медіаторів започаткувати мирні перемовини між Україною та Росією. Йдеться про ініціативи Китаю, Бразилії, Індонезії, Ватикану, групи африканських держав і Саудівської Аравії. Пропозиції Китаю, Індонезії та африканських країн визнають необхідність поваги до територіальної цілісності як основного принципу міжнародного права, проте пропонують припинення вогню як перший крок — ідею, категорично відкинуту Україною, оскільки це заморозить поточні фронтові лінії та залишить Росію укріпленою на незаконно окупованих територіях.

Ініціатива Ватикану зосереджена на поверненні приблизно 20 000 українських дітей, викрадених Росією. Бразильські та саудівські зусилля спрямовані на створення рамок для медіації, які могли б сприяти переговорам між Києвом і Москвою. Жодна з цих пропозицій не отримала однозначної підтримки з боку України чи країн Заходу.

Ці мирні ініціативи відображають широкий спектр підходів до вирішення конфлікту, проте жодна з них не знайшла повної підтримки або не була реалізована через відмінності у поглядах і ставленнях до ключових аспектів конфлікту, таких як територіальна цілісність та процес переговорів.

Сьогодні формула “2+6” розширюється, перш за все, за рахунок збільшення кількості тих медіаторів, які прагнуть мирного врегулювання в російсько-українській війні.

Формула “2+8”

Зокрема, тут можна згадати Туреччину, адже турецький президент Реджеп Таїп Ердоган неодноразово пропонував свою країну як майданчик для переговорів і активно працював над питанням зернової угоди між Україною та Росією, демонструючи готовність брати участь у мирних зусиллях.

До списку країн, які проявляють інтерес до посередництва у російсько-українській війні, можна додати Індію. Під керівництвом прем’єр-міністра Нарендри Моді Індія намагається відігравати роль глобального гравця в питаннях миру та безпеки. Під час головування Індії в G20 у 2023 році країна наголошувала на важливості діалогу та мирного врегулювання конфліктів, у тому числі між Росією та Україною. Хоча Індія посідає нейтральну позицію і не підтримує санкції проти Росії, вона висловлювала готовність сприяти переговорам і мирному процесу, зберігаючи дипломатичні відносини з обома сторонами конфлікту.

Від перемоги до уникнення поразки

На думку дослідника проблем міжнародної безпеки, професора Бірмінгемського університету Стефана Вольфа, за відсутності достатньої мирної ініціативи третьої сторони, яка могла б змінити розрахунки обох сторін, і Москва, і Київ прагматично прийняли статус-кво продовження конфлікту. Це означає зміну цілей війни – від публічної прихильності перемозі до позиції простого уникнення поразки. Якщо це спільне припущення набуде тривалого характеру, в обох країнах закріпиться думка про те, що жодна з них не здатна досягти перемоги. За таких умов Київ і Москва шукатимуть захист того, що вже мають. Для України це означає такі надійні двосторонні гарантії безпеки, які втілені у Спільній декларації лідерів G7 про підтримку України. Для Росії йдеться про відсутність членства України в НАТО та збереження підтримки Заходу на нижчому рівні.

На цьому етапі, зазначає експерт, усі ознаки вказують на те, що сторони конфлікту та їх партнери працюють над тим, щоб зробити нинішню безвихідь стійкою, не дозволяючи їй завдати занадто великої шкоди будь-якій стороні. Якщо їм не вдасться досягти цього, обидві сторони продовжуватимуть боротьбу, побоюючись наслідків припинення. Якщо їм це вдасться, всі сторони фактично змиряться зі стабілізацією війни. Це створить простір для посередництва третіх країн, і, можливо, дозволить воюючим сторонам повернутися до переговорів про припинення вогню. І хоча паралелі з врегулюванням після Другої світової війни багато в чому є глибоко помилковими, зазначає професор, вони також втілюють надію на досягнення такого миру врешті-решт за столом переговорів, а не на полі бою.