4 вересня 2025 року в Єлисейському палаці відбулася зустріч “Коаліції охочих” – групи держав, які прагнуть забезпечити Україні післявоєнні гарантії безпеки. Формат зібрав понад 35 країн, хоча реальну готовність взяти на себе зобов’язання підтвердили 26 із них. Франція, Велика Британія та їхні партнери пропонують створення багатонаціональної місії на суші, у повітрі та на морі, яка мала б розгорнутися після припинення бойових дій.
Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що йдеться про “перше за тривалий час конкретне і вагоме рішення”. Володимир Зеленський, який брав участь у переговорах, також підкреслив: йдеться не про декларації, а про реальні зобов’язання. Втім, головне питання залишається відкритим: яку роль у цій архітектурі відіграватимуть США?
26 країн: хто готовий іти далі
За словами дипломатів, близько десяти держав готові направити військові контингенти після завершення війни. Серед них – Великобританія та Франція, які фактично очолюють коаліцію, а також Нідерланди, Австралія, країни Балтії та Скандинавії.
Інші країни визначають для себе обмежені ділянки участі:
- Туреччина планує відповідати за морську безпеку та розмінування у Чорному морі;
- Польща не відправлятиме військ, але готова стати логістичним хабом;
- Італія пропонує участь у навчальних місіях та моніторингу режиму припинення вогню;
- Болгарія готує морську складову у співпраці з Румунією та Туреччиною.
Натомість Німеччина зберігає обережність: у Берліні підкреслюють, що рішення про участь може ухвалити лише Бундестаг, і воно залежатиме від того, наскільки активно долучаються США.
Орієнтовна чисельність майбутньої місії, за оцінками експертів, може скласти від 25 до 30 тисяч військових.
США: вирішальний пазл
Хоча президент Дональд Трамп приєднався до саміту у форматі відеозв’язку, його позиція залишається суперечливою. З одного боку, він закликав європейців припинити купувати російську нафту та тиснути на Китай, який, за його словами, “фінансує війну Росії”. З іншого – у Вашингтоні поки уникають чітких зобов’язань щодо масштабів американської участі.
За словами Макрона, найближчими тижнями буде визначено роль США: йдеться насамперед про розвіддані та авіаційну підтримку. Для союзників цього критично мало. Європейські уряди прямо заявляють: без американських гарантій безпеки самі європейські сили в Україні опиняться під загрозою.
Нові санкції чи новий глухий кут?
Паралельно учасники зустрічі обговорювали можливість запровадження нових санкцій проти Москви, зокрема в енергетичному секторі, а також проти Китаю за його підтримку Кремля.
“Якщо Росія й надалі відмовлятиметься від конкретних мирних переговорів, ми разом з США запровадимо додаткові санкції“, – заявив Макрон.
Однак в українському суспільстві та серед експертів дедалі частіше звучить скепсис: санкційні пакети анонсують роками, а реальний тиск на Москву з боку третіх країн, насамперед Китаю, залишається обмеженим.
Переговори з Москвою: без ілюзій
Питання можливих переговорів між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним також піднімалося. Кремль заявив про готовність “говорити у Москві”, що українська сторона вважає неприйнятним. Київ наполягає на нейтральних майданчиках – Туреччині чи інших країнах-посередниках.
НАТО, своєю чергою, відкинуло ультиматуми Кремля щодо заборони розгортання західних військ в Україні. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте прямо заявив: “Чому ми маємо зважати на те, що думає Росія про суверенне рішення України?”.
Коаліція охочих чи коаліція нерішучих?
Аналітики відзначають: у Парижі справді намітився крок уперед – уперше 26 країн зафіксували готовність брати участь у гарантіях безпеки. Однак ідеться радше про “рамкову домовленість”, ніж про конкретний план.
- Немає чіткого рішення щодо чисельності та зон відповідальності майбутньої місії.
- Немає узгодженого механізму швидкого реагування у разі нового нападу Росії.
- Участь США, без якої всі європейські кроки можуть виглядати символічними, залишається невизначеною.
Тим часом Росія продовжує обстріли, а перспектива припинення вогню виглядає віддаленою.
Після паризького саміту “Коаліції охочих” експертні оцінки зосередилися на двох ключових питаннях: наскільки реальними є нові безпекові гарантії для України та яку роль у них відіграватимуть США.
Після паризького саміту “Коаліції охочих” у публічному просторі з’явилося чимало коментарів як від українських, так і від міжнародних експертів. Вони сходяться на думці, що сама ідея створення багатонаціонального безпекового контингенту для України є важливою віхою, проте ефективність цього формату напряму залежить від конкретики та участі США.
Реакція експертів і союзників на домовленості в Парижі
Українські аналітики звертають увагу на те, що саміт підтвердив політичну підтримку Києва, але головне питання залишається відкритим: чи вистачить європейцям рішучості для практичних кроків. Як відзначив дослідник Богдан Ференс, президент Франції Еммануель Макрон став рушійною силою процесу, проте він водночас переслідує і власні стратегічні цілі. При цьому міністри закордонних справ мають уже за три тижні надати пропозиції щодо правових механізмів і, зокрема, можливого розгортання миротворчих сил.
Президент Володимир Зеленський наголосив, що йдеться не про символічні підрозділи, а про тисячі військових, які могли б гарантувати стримування майбутньої агресії. Подібної позиції дотримується і прем’єр Польщі Дональд Туск: він підтримав ініціативу “безпечного неба” над Україною, але водночас застеріг, що це не має поставити під загрозу польську безпеку.
Французький президент Еммануель Макрон, оголошуючи про домовленість 26 держав, підкреслив: йдеться не про участь у війні, а про створення «сили запевнення», яка гарантуватиме стабільність у післявоєнний період. Водночас у Вашингтоні досі немає чіткої відповіді, у якому форматі США готові долучитися. Саме ця невизначеність, на думку експертів, залишається головною загрозою: без американського бекапу навіть найбільш амбітні європейські плани ризикують лишитися деклараціями.
У Atlantic Council відзначають, що домовленість 26 європейських країн – це крок до практичного оформлення післявоєнної безпеки України. Колишній посол США в Києві Джон Гербст назвав участь Європи “робочим проєктом”, який нарешті переходить від декларацій до конкретики. Його колега, дослідниця Леоні Аллард, підкреслила, що рушієм процесу став президент Франції Еммануель Макрон: завдяки його зусиллям до коаліції долучилися навіть ті держави, які раніше вагалися. Водночас старший директор Europe Center Йорн Флек застерігає: ключові питання лишаються відкритими: скільки військових та у якому форматі готові надати країни, і чи матимуть гарантії реальний механізм дії.
Не менш гостро експерти дискутують і про відсутність чіткої позиції Вашингтона. Колишня заступниця генсека НАТО Роуз Готтемеллер назвала визнання гарантій з боку США “вкрай важливим”, проте наголосила: без американської участі вони можуть виявитися слабкими. Аналітик Atlantic Council Харлан Уллман висловив побоювання, що реалізація домовленостей буде “надзвичайно важкою”: ані США, ані європейські держави не готові вступати у пряму війну з Росією, навіть у разі нової агресії. Ще жорсткіше висловився колишній посол Франції у Вашингтоні Жерар Аро, який охарактеризував попередні дипломатичні кроки як “тріумф порожньої невизначеності” – без конкретних зобов’язань.
Таким чином, експертна дискусія зводиться до того, що саміт у Парижі продемонстрував політичну волю та солідарність Європи, але залишив надто багато відкритих запитань. Для України цей формат важливий як сигнал підтримки, однак його ефективність прямо залежатиме від того, чи отримає він чіткі механізми реалізації й чи підтримає його Вашингтон.
Москва спостерігає: реакція Кремля
У Москві зустріч “Коаліції охочих” сприйняли як черговий доказ “ворожих намірів Заходу”. Речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що сама ідея розгортання багатонаціональної місії в Україні “прямо загрожує безпеці Росії” і “підштовхує Європу до ескалації”. Російські державні ЗМІ синхронно розкручували тезу про те, що Париж нібито “тягне континент у війну проти Москви”, а Вашингтон спеціально залишає собі простір для маневру, аби “в разі провалу покласти відповідальність на європейців”.
Російські коментатори не приховують і задоволення з приводу невизначеної позиції США. У телеефірах відзначали, що «без американського військового даху» європейські країни “навряд чи зважаться на масштабну присутність в Україні”. Тим самим Кремль намагається показати, що головний розкол у західному таборі – між Європою та Вашингтоном – грає на руку Москві.
Водночас, зауважують незалежні експерти, сама поява коаліції, що включає понад два десятки держав, б’є по російських аргументах про “міжнародну ізоляцію України”. І хоча Путін продовжує вимагати переговорів “на своїй території й на своїх умовах”, чимало оглядачів уважають: що більше союзників Київ демонструє на практиці, то менше маневру лишається Кремлю.
Паризька зустріч “Коаліції охочих” стала важливим сигналом підтримки України та, можливо, відправною точкою для створення системи післявоєнних гарантій безпеки. Але до реальних рішень ще далеко.
Західні лідери намагаються балансувати між бажанням заспокоїти Київ і страхом перед прямою ескалацією з Москвою. Результат: обіцянки, які поки що не підкріплені ні конкретними датами, ні військовими ресурсами.
Для України це означає одне: розраховувати доведеться насамперед на власну силу, а партнери, як і раніше, залишаються “охочими”, але не завжди “рішучими”.
