Від первинного проєкту до оновленої угоди: анатомія змін американського мирного плану для України

Будь-який мирний план проходить через випробування політичними реаліями. Остання зустріч у Женеві продемонструвала, що навіть сильні позиції можуть трансформуватися під тиском партнерів і з урахуванням стратегічних ризиків.

Женева-2025: новий етап переговорів та оновлена рамка миру

Переговори, що відбулися вчора, 23 листопада, у Женеві, між Україною, США та за посередництва європейських партнерів, стали першим публічним підтвердженням готовності сторін переглянути ключові положення первинного 28-пунктного плану, який раніше викликав різку реакцію Києва та занепокоєння союзників у Європі.

У спільній заяві, оприлюдненій на сайтах президента України та Білого дому, вперше з’явилася формула про “оновлений і доопрацьований рамковий документ”, який «повністю поважатиме суверенітет України» та має забезпечити “стійкий і справедливий мир”. Це істотно відрізняється від попередніх формулювань і демонструє готовність сторін рухатися до зближення позицій.

Конкретика, наведена в заяві, уточнює: представники Сполучених Штатів та України зустрілися в Женеві для обговорення американської мирної пропозиції, а самі переговори були оцінені як “конструктивні, цілеспрямовані та шанобливі”. Сторони назвали консультації “дуже продуктивними” – дискусії засвідчили «значний прогрес у напрямку узгодження позицій та визначення чітких наступних кроків». Підтверджено, що будь-яка майбутня угода має повністю підтримувати суверенітет України та забезпечити сталий і справедливий мир.

За підсумками зустрічі було розроблено оновлену та вдосконалену рамкову мирну угоду. Українська делегація окремо висловила вдячність Сполученим Штатам та президентові Дональду Дж. Трампу за “непохитну відданість” зусиллям, спрямованим на припинення війни та зменшення людських втрат.

Також сторони погодилися продовжити інтенсивну роботу над спільними пропозиціями найближчими днями й підтримувати тісний контакт з європейськими партнерами. Як зазначено в заяві, остаточні рішення щодо рамкової угоди ухвалюватимуть президенти України та США.

Попри це, учорашня зустріч у Женеві засвідчила не лише готовність рухатися далі, а й помітне оновлення тональності та змісту переговорного процесу. Водночас розбіжності зберігаються переважно між Києвом і Вашингтоном, тоді як позиції України та провідних європейських столиць залишаються близькими й здебільшого узгодженими.

Чому план довелося переглядати: європейське “втручання”

Женевська зустріч стала прямою відповіддю на кризу, що розгорнулася у Європі після витоку умов первинного “плану Трампа”. Документ, який передбачав де-факто передачу Росії частини окупованих територій, скорочення української армії та фактичну заморозку лінії фронту, спричинив шок серед союзників і масштабну хвилю дипломатичного спротиву.

Європейські столиці відреагували синхронно й жорстко: Лондон, Париж і Берлін негайно включилися у консультації; канцлер Німеччини Фрідріх Мерц висловив “глибоке розчарування”; польський прем’єр Дональд Туск відкрито поставив під сумнів походження документа – “де і ким він був створений?”; а президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн окреслила “червоні лінії ЄС”: недоторканність міжнародно визнаних кордонів України, жодних обмежень на розвиток її армії та обов’язкова участь Євросоюзу у всіх рішеннях щодо майбутньої архітектури миру.

Паралельно ЄС представив власний контрпроєкт – більш узгоджений із позицією Києва і очищений від найбільш неприйнятних для України пунктів. Ця пропозиція повертала логіку дискусій до норм міжнародного права та принципів колективної безпеки.

За оцінками європейських і українських дипломатів, саме рішуча реакція Європи – і загроза розколу всередині західної коаліції – змусили Вашингтон переглянути первинну версію плану та перейти до його доопрацювання, результатом чого й стала зустріч у Женеві.

Позиція Вашингтона: «не остаточна пропозиція» і спроба виграти час

У вихідні Дональд Трамп несподівано пом’якшив риторику, заявивши: “Це не моя остаточна пропозиція“. Ця фраза стала першим чітким сигналом, що Білий дім готовий відступити від суворих рамок попереднього плану.

Показово, що вже офіційно переглянуто й ключовий часовий орієнтир: термін “до Дня подяки”, який подавався як жорсткий дедлайн, більше не вважається обов’язковим. Держсекретар Марко Рубіо визнав, що презентацію плану можуть перенести на наступний тиждень. Таким чином Вашингтон фактично прибрав ультимативність і залишив простір для подальших правок під тиском Києва та європейських столиць.

Паралельно адміністрація намагається зменшити репутаційні збитки після скандалу з “московським слідом” у тексті початкового документа. Рубіо був змушений публічно заперечувати твердження, що проєкт “створено в Москві”, хоча днем раніше сам визнавав, що російські пропозиції мали суттєвий вплив на його формування.

У сукупності це свідчить про спробу Вашингтона виграти час, перезапустити комунікацію з партнерами та уникнути політичних втрат, не відмовляючись при цьому від наміру представити власну мирну рамку.

Позиція України: дипломатія без капітуляцій

Після початкової різкої реакції Київ перейшов до стриманіших формулювань, але позиція української влади стала значно чіткішою. Президент Володимир Зеленський наголошує, що ключовим критерієм будь-яких переговорів є не швидкість ухвалення рішень, а ефективність кроків щодо припинення війни. Україна не погодиться на жодні дії, які можуть «підірвати українську гідність» або створити ризик повторного вторгнення; у публічних заявах дедалі частіше звучить вимога гарантій, щоб війна “не була розпалена знову”.

Результатом жорсткої позиції Києва стало те, що у спільній українсько-американській заяві повністю зникли будь-які натяки на територіальні поступки чи обмеження щодо Збройних сил України. Натомість з’явилася формула про повну повагу до суверенітету – те, чого бракувало в попередніх редакціях плану.

За даними Bloomberg, українська делегація також нагадала Вашингтону про власний “контрплан”, який залишається незмінним і значно жорсткішим за пропозиції США. Його логіка полягає в тому, що будь-які демілітаризовані зони можуть обговорюватися лише після повного виведення російських військ із території України, питання членства в НАТО не може бути зняте з порядку денного, а заморожені російські активи мають бути спрямовані виключно на користь Києва. Окрема увага приділяється майбутньому Запорізької АЕС: Україна наполягає, що її діяльність має бути відновлена державним оператором “Енергоатом” під контролем МАГАТЕ.

У ширшому сенсі Київ наполягає на максимальних і юридично стійких гарантіях безпеки за участі США та ЄС. Такий набір вимог демонструє, що Україна готова до дипломатії, але виключно до дипломатії без капітуляцій, де мир розглядається не як пауза у війні, а як її остаточне завершення на умовах, які унеможливлять нову агресію.

Які саме пункти нині переписуються: анатомія конфлікту

За даними джерел, переписуванню підлягають найбільш контроверсійні положення первинного проєкту:

• Територіальні поступки – ключова вимога Росії, яку США спочатку включили в документ.
• Скорочення української армії – позиція, що суперечить інтересам України й ЄС.
• Майбутнє Донбасу – Вашингтон більше не наполягає на виведенні українських військ із міст, які Київ контролює.
• Заморожування фронту – Європа пропонує розглядати лінію зіткнення, а не підконтрольні РФ “адміністративні кордони”.
• Роль США та ЄС у контролі над перемир’ям – Європа хоче бути рівноправним учасником, а не стороннім спостерігачем.
• Відновлення України – з документа зникла ідея передати частину активів американським інвесторам.

У новому варіанті має з’явитися формула міжнародних гарантій, розподіл ролей США, ЄС і України та чіткий механізм контролю над перемир’ям.

Чому США швидко пішли на коригування: три фактори

Аналітики виділяють три взаємопов’язані чинники, що змусили Вашингтон оперативно переглянути первинну версію плану. По-перше, європейський спротив: консультації на G20 у ПАР показали, що ЄС не готовий виступати інструментом легітимізації угоди, яка суперечить його базовим політичним принципам, зокрема захисту територіальної цілісності України та участі ЄС у мирних ініціативах.

По-друге, у США усвідомили ризик “угоди без участі України”. Будь-який документ, підписаний без повної згоди Києва, ризикує стати неприйнятним і для самих американців, і для європейських партнерів, а отже,  потенційно приреченим на провал.

По-третє, на швидкість коригування вплинув внутрішньоамериканський тиск та непослідовність сигналів Трампа. Команда президента балансувала між бажанням швидко демонструвати результат і розумінням стратегічних ризиків, які виникнуть, якщо план буде сприйнятий як поступка Москві. Ця внутрішня напруга змушувала Вашингтон оперативно шукати компроміс, щоб зберегти як імідж, так і контроль над процесом.

Короткий прогноз

Очікується, що оновлений рамковий документ може бути представлений уже наступного тижня. Переговорний процес між Києвом і Вашингтоном продовжиться у форматі контактних груп, тоді як європейські столиці активно наполягають на включенні власних пропозицій та гарантій для забезпечення відповідності угоди міжнародним принципам. Водночас адміністрація Трампа прагне досягти помітного результату до кінця року, що створює додатковий тиск на дипломатичний процес. Москва, яка брала участь у формуванні первинного плану, намагається зберегти ключові для себе положення у тексті, що формує основне поле політичної конкуренції та потенційного конфлікту у подальших узгодженнях.

Як пише The Washington Post, для Зеленського це один із найскладніших моментів його президентства: схвалення угоди означатиме болючі територіальні поступки, відмова – продовження війни, а рішення визначатиме подальший баланс сил у регіоні. США і Туреччина виступають посередниками, намагаючись створити рамки для компромісу, який би задовольнив Україну, стримав Росію та врахував інтереси Європи.