Україна готується будувати найсучаснішу систему укриттів у Європі – разом із Фінляндією. Київ і Гельсінкі офіційно домовились про створення міжнародної коаліції для впровадження високих стандартів безпеки для захисту українського населення.
Підписання спільного протоколу між міністром стратегічних галузей Германом Сметаніним та главою МВС Фінляндії Марі Рантанен – не просто формальність. Ця ініціатива – результат домовленості між Володимиром Зеленським і президентом Фінляндії Александром Стуббом. Це початок великої роботи: від обміну досвідом до конкретного будівництва укриттів нового покоління.
“Коаліція укриттів” на практиці: шанс для України збудувати не бетон, а довіру
Україна нарешті усвідомила: цивільний захист – не опція для мирного часу, а передумова національного виживання. Те, чого нам хронічно бракувало впродовж десятиліть. І ініціатива створити Коаліцію укриттів разом із Фінляндією – не чергова “платформа співпраці”, а можливо, найреальніший шанс зруйнованій країні нарешті усвідомити: укриття – це теж зброя, як і дрон, ракета чи бліндаж.
Фінляндії не треба пояснювати, що таке Росія. Вони не читають про загрозу – вони з нею жили. І тому у кожному кварталі Гельсінкі під ногами – не просто тунель чи паркінг, а потенційне укриття: басейни, торговельні центри, льодові арени, які за 72 години перетворюються на бомбосховища. Усе під’єднано та функціонує. Це не “багатий Захід”, а холодна пам’ять про зиму 1939-го, коли СРСР прийшов і до них.
Натомість в Україні звичайна справа таблички з попередженням: “підвал непридатний”, “укриття на ремонті”, “закрито після 18:00”. Люди гинуть не лише від ворожих ракет, а й від байдужості. Укриття стали формальністю. Їх інспектують, як сходову клітку – з галочкою, а треба – як серце оборони.
І от з’явився шанс це якісно змінити. Коаліція укриттів – не латання тріщин у фундаменті, а спроба звести його заново, за фінським зразком. Фінляндія бере на себе роль координатора. Вона допоможе встановити технічні стандарти, ділитиметься документацією, проєктами, рішеннями щодо багатофункціональності укриттів. Зі свого боку, Україна сформулює свої потреби, визначить пріоритети, зокрема для прифронтових областей.
Найбільший виклик у тому, щоб ця ініціатива не залишилася на рівні дипломатичних фотографій. Щоб нові укриття не перетворилися на черговий підряд “своїх” під будівництво бетонного короба без вентиляції й виходу. Щоб ми не намагалися зробити фінську систему в українських реаліях без фінської дисципліни й прозорості.
Бо укриття – не просто бетон, а відповідь на запит: “Мамо, а ми встигнемо добігти?”
Ми звикли уявляти укриття як щось тимчасове, як бетонну коробку з іржавим замком на вхідних дверях і запахом підвалу з 90-х. Фіни – ні. Для них укриття – місце, яке завтра стане спальнею для твоєї дитини, якщо знову відкриється східний фронт. Паркінг, який за кілька годин може перетворитись на автономну фортецю. Басейн, де хлюпається дитина – і де за 72 години стоять ліжка та запаси води на місяць.
У Фінляндії укриття – обов’язкова умова нового будівництва. Якщо площа об’єкта понад 1 200 м² – сховище має бути безумовно. І це закон, і культура відповідальності водночас. Як і ретельно прораховані системи вентиляції, фільтрації повітря, доступності для людей з інвалідністю, наявність запасів і навіть гігієнічних засобів – усе це не “опціонально”, а обов’язково.
Інженери, які будували підземний Гельсінкі, працювали не в режимі тривоги, а в режимі стратегічного планування. І ми маємо вийти з логіки “залатати до середи” і перейти в парадигму “врятувати на десятиліття вперед”.
Звісно, адаптація фінських стандартів до українських реалій – виклик. У нас не вся країна може собі дозволити басейн, не кажучи вже про бомбосховище під ним. Але навіть на руїнах – якщо є воля – можна будувати. Не копіюючи, а творячи на основі найкращого досвіду.
Фінляндія будує укриття з бетону. Україна досі з паперу. Цей папір роками замінював відповідальність. У ньому були акти готовності, підписи чиновників, таблиці в Excel – і не було головного: ключа в дверях підвалу, де мали сховатися люди.
Станом на 2025 рік, за даними МВС, в Україні на обліку понад 62 тисячі укриттів. Цифра вражаюча. Але якщо запитати киянина, який уночі біжить із дитиною в руках, чи змінилося щось із червня 2023 року, – він, швидше за все, скаже: ні.
Літо 2023 року. Київ. Троє загиблих під час чергової ракетної атаки. Серед них 9-річна дитина. Укриття було зачинене. Люди били кулаками у двері – і помирали.
Цей епізод став поворотним – не для чиновників, а для суспільства. Бо раптом з’ясувалося, що укриття – не завжди притулок, а часто – просто метафора. Як і слова про “готовність до зими”, “гуманітарну підтримку”, “надійний тил”.
Після того скандалу в Києві зафіксували понад 600 випадків закритих укриттів. У кожному з них – потенційна смертельна пастка. Близько чверті перевірених укриттів непридатні. Немає вентиляції, води, світла. Немає елементарного, а отже – можливості вижити.
Законодавство відреагувало. Президент підписав закон, що вводить адміністративну та навіть кримінальну відповідальність за недоступні укриття. Але чи з’явиться після цього ключ у дверях? І головне, чи з’явиться совість у тих, хто мав ці двері відчинити ще вчора?
Укриття нового часу: як Україна перетворює бетонну формальність на гарантію життя
Відтепер безпечне укриття – не розкіш, а норма для кожного нового будинку. Із 1 листопада 2023 року в Україні офіційно набули чинності нові державні будівельні норми ДБН В.2.2-5:2023 “Захисні споруди цивільного захисту”. Це не просто зміна технічних вимог – це цивілізаційний зсув у підходах до безпеки.
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури зафіксувало: будь-який проєкт відбудови житлових чи громадських будівель віднині має включати захисні споруди: сховища, протирадіаційні укриття або споруди подвійного призначення. Не символічні підвали чи формальні “укриття”, а повноцінні, правильно спроєктовані конструкції, здатні захистити життя.
У країні, де слово “тривога” стало частиною щоденного побуту, така норма більше, ніж норматив. Це відповідь на запит суспільства, яке вимагає не лише відновлення, а й гарантій безпеки. Нові ДБН закладають наріжний камінь майбутнього, де кожен дім, школа, лікарня матимуть не тільки дах над головою, а й захист від реальних загроз. Це означає, що у майбутньому в Києві, Харкові чи Херсоні не з’явиться нова школа без укриття. Що під дитячим садком буде не комора, а простір із вентиляцією, водою, туалетом і, головне, відчиненими дверима.
Тепер відповідальність за життя людей – не лише моральна, а й юридична. Із 1 лютого 2025 року в Україні діє Закон №4200-IX, ухвалений Верховною Радою 9 січня. Документ, якого чекали, і який став логічним продовженням державного курсу на безпеку під час війни.
Вперше чітко визначено: захисні споруди цивільного захисту – не декоративний атрибут на папері й не формальна графа в документації. Власники й утримувачі таких об’єктів тепер несуть пряму адміністративну та навіть кримінальну відповідальність за їх стан, доступність і функціональність. Бо досі ці правила були простими: забудовник проєктує – як зручно; місцева влада приймає – як вигідно; громадянин стукає в укриття – як в бетонну порожнечу.
Немає доступу до укриття під час повітряної тривоги? За це вже передбачено штраф від 1700 до 3400 гривень. А якщо порушення повторюється, санкція зростає до 8500. Це не про цифри, а про принцип: право на порятунок – безумовне. І той, хто його ігнорує, буде відповідати. Україна, яка переживає повномасштабну війну, більше не дозволяє недбалості в питаннях, де йдеться про секунди та життя.
У країні, де кожна повітряна тривога – виклик на виживання, Україна зробила ще один крок до системного захисту цивільного населення. Відтепер безпечне укриття – не випадковість, а дані в кілька кліків. За підтримки Мінцифри в країні запрацювала оновлена електронна система обліку захисних споруд, інтегрована в застосунок “Дія”.
Це не просто реєстр, а інструмент контролю, зворотного зв’язку й громадянської участі. Кожен українець тепер може знайти найближче укриття, перевірити його реальний стан, оцінити доступність, залишити відгук або повідомити про проблему. Інтерактивність, прозорість і швидкий доступ до статистичних даних дають змогу не лише бути в курсі, а й впливати на відповідальність місцевої влади. Україна перетворює укриття зі спадку радянського минулого на сучасний механізм захисту життя – публічний, цифровий, підзвітний.
Окрім цього, фахівці ДСНС разом із поліцейськими не просто фіксують статистику, вони регулярно виходять у поле. Квартал за кварталом, вони перевіряють стан укриттів, аби кожне з них було не лише на карті, а й у реальності – доступне, відчинене, готове прийняти людей у разі небезпеки.
Тетяна Вікторова
