Коли ціни ростуть не від попиту: витратна інфляція і помилки монетарної політики в Україні

В Україні триває зростання цін на продукти та базові послуги, незважаючи на те, що Нацбанк утримує дуже високі відсоткові ставки. Зазвичай такий інструмент монетарної політики мав би стримувати інфляцію, але нині він не працює, оскільки подорожчання викликане не надмірним попитом, а зростанням витрат на виробництво.

Причини цього – війна, руйнування інфраструктури, перебої з постачанням і подорожчання енергії. Банки працюють з обмеженнями, валютний і фондовий ринки майже зупинені, гривня знецінюється, що додатково підвищує вартість імпортозалежних товарів. Водночас держава має рекордний дефіцит бюджету, значну частину якого витрачає на оборону, незалежно від вартості грошей.

Високі ставки, зростаючі ціни: чому інфляцію в Україні розганяють витрати, а не попит

Богдан Данилишин, колишній голова Ради Нацбанку України, піддав критиці нинішню монетарну політику, наголосивши, що збереження дуже високих процентних ставок у країні не лише втрачає сенс, а й стає надзвичайно дорогим для держави. Він навів конкретні розрахунки: лише за перші сім місяців цього року бюджет витратив 47 мільярдів гривень на виплати банкам за розміщення їхніх коштів на депозитах у НБУ. Якщо поглянути на ситуацію у ширшій перспективі, то за воєнний період держава спрямувала на ці цілі 255 мільярдів гривень.

Данилишин звернув увагу, що така сума є співставною з річним бюджетом Міністерства охорони здоров’я, а також перевищує загальні витрати на фінансування всієї системи правопорядку в країні. При цьому, підкреслив він, така політика не вирішує головних проблем, що впливають на інфляцію, адже ключові чинники зростання цін перебувають поза сферою дії високих ставок. За його словами, утримання значної частки банківських ресурсів у вигляді депозитів у НБУ не стимулює реальну економіку, а навпаки, “заморожує” гроші, які могли б працювати у виробничих і інвестиційних процесах.

Як альтернативу, Данилишин пропонує змінити підхід до монетарної політики та зробити акцент на стимулюванні кредитування і залученні інвестицій у внутрішнє виробництво. Особливо, на його думку, це стосується тих галузей, що забезпечують населення базовими товарами і послугами – від харчової промисловості до комунальної інфраструктури.

Економіст вважає, що такий підхід суттєво збільшить пропозицію на внутрішньому ринку, зменшить дефіцит певних товарів і послуг, а також посилить конкуренцію між виробниками. У підсумку, за його логікою, це не лише стабілізує ціни, а й створить робочі місця, підтримає економічне зростання та зменшить залежність від імпорту.

За оновленими даними Державної служби статистики, цьогоріч обсяг внутрішнього попиту в Україні залишається помітно нижчим, ніж до повномасштабного вторгнення – приблизно на 9%. Це підтверджується і динамікою роздрібної торгівлі: за підсумками перших семи місяців цього року її фізичний обсяг є меншим, ніж у 2021 році, коли ще не було ані воєнних руйнувань, ані масової міграції населення. Така картина означає, що споживчий сектор не демонструє перегріву, а отже, зростання цін не можна пояснити надмірним попитом з боку домогосподарств.

Натомість стрімке зростання собівартості виробництва чітко зафіксоване офіційною статистикою. Індекс цін виробників промислової продукції за перше півріччя поточного року піднявся на 33% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. У харчовій промисловості темпи зростання ще вищі: подорожчання м’яса та м’ясопродуктів у виробника – на понад 28%, молочної продукції – на 24%, хлібобулочних виробів – на 22%.

У енергетиці, яка є базовим постачальником для всіх галузей, тарифи на електроенергію для непобутових споживачів за перше півріччя зросли приблизно на 35%, на газ – більш ніж на 40%. У виробництві будматеріалів ціни зросли на 31%, причому особливо швидко дорожчає цемент і металопрокат, що безпосередньо впливає на вартість будівництва та ремонту.

До зовнішніх факторів, таких як світове подорожчання зернових, олії, металів та енергоресурсів, додається комплекс внутрішніх причин. За оцінками обласних військових адміністрацій, на підприємствах у прифронтових регіонах до 10% операційних витрат може припадати на фізичну охорону об’єктів та інфраструктури. Вартість страхування комерційних приміщень у зонах підвищеного ризику зросла в окремих випадках втричі порівняно з довоєнним періодом. Крім того, у 2024–2025 роках зафіксовано сотні випадків часткового або повного зупинення виробничих ліній через руйнування від обстрілів.

Ці чинники сукупно створюють інфляційний тиск з боку витрат виробників. Це підтверджується тим, що навіть при відсутності зростання споживчого попиту ціни продовжують підвищуватися, оскільки бізнес змушений перекладати додаткові витрати на кінцевого покупця.

Цьогоріч дефіцит держбюджету перевищив 20% ВВП, що є рекордом за всю історію незалежності країни. За перше півріччя “дірка” у бюджеті склала понад 930 мільярдів гривень, більшість яких пішла на оборону: зарплати військовим, закупівлю техніки, боєприпасів і логістику. Внутрішні запозичення становлять менше 10% фінансування, решта – гранти та іноземні кредити, тож зміна облікової ставки майже не впливає на наповнення бюджету.

Витратна інфляція в агросекторі: як руйнування, девальвація та дорогі кредити розкручують ціни

Особливо великих втрат зазнає аграрний сектор: зруйновано зерносховища, елеватори, переробні підприємства. Це змушує аграріїв витрачати більше на логістику та зберігання. У липні ціни на яйця зросли на 82% через скорочення поголів’я птиці, проблеми з кормами та перебої з електроенергією. Фрукти подорожчали у півтора рази через знищення садів і дорогий імпорт. Соняшникова олія, вершкове масло, м’ясо та молоко також значно зросли в ціні, передусім, не через сезонні коливання, а через стабільне зростання витрат. Залишаються гострими логістичні труднощі: заблоковані морські порти, подорожчали страхування вантажів і транспортування, а доставка товарів із півдня та сходу країни на захід стала дорожчою на 25–30%.

Інфляційний тиск посилюється девальвацією гривні: з осені 2023 року гривня втратила 14% щодо долара і 27% щодо євро. Це вдарило по цінах на імпортні товари, включно з побутовою технікою та ліками. Підвищення облікової ставки Нацбанку не впливає на ці фактори, тож ціни зростають навіть без додаткового попиту.

З великими обмеженнями працює кредитний ринок: бізнес бере вдвічі менше гривневих кредитів, ніж перед війною, а банки неохоче надають довгострокові позики через високі ризики. Компанії не можуть дозволити собі модернізацію, якщо ставки перевищують 20% для бізнесу і 30% для населення. Це створює замкнене коло: дорогі кредити стримують виробництво, а дефіцит товарів підтримує інфляцію. Програми на кшталт “5-7-9” показали, що пільгове кредитування здатне підвищити виробництво на 12–15% і зменшити залежність від імпорту, знижуючи валютні ризики.

Уроки ЄС для України: як поєднання монетарних і фінансових заходів стримує витратну інфляцію

Міжнародний досвід підтверджує, що в умовах витратної інфляції підвищення ключової ставки має обмежений ефект. МВФ у дослідженнях 2022–2023 років дійшов висновку, що у багатьох країнах інфляція зростала через дорожчу енергію, перебої з поставками та дефіцит товарів, а не через надмірний попит. Європейський центробанк визнавав: без нормалізації поставок і зниження цін на енергію вплив високих ставок є частковим. У Великій Британії в березні 2023 року ціни на продукти зросли на 19,1% при зниженні споживання, і навіть цьогоріч там попереджали, що інфляція на їжу може зберігатися через високі виробничі витрати.

Приклади Німеччини та Польщі демонструють ефективність поєднання монетарних і фінансових заходів. Так, два роки тому Німеччина обмежила ціни на газ і електроенергію для домогосподарств і бізнесу, що дозволило зменшити витрати виробників і виграти час для перебудови енергетичних поставок.

Зі свого боку, у кризу Польща тимчасово заморозила тарифи на електроенергію для населення та малого бізнесу, що знизило навантаження на бюджет і водночас стримало ціни.

…Урок для України очевидний: необхідно знижувати собівартість виробництва, особливо в енергетиці та логістиці, і підтримувати виробничий сектор, аби збільшити пропозицію на ринку.

Для України боротьба з інфляцією має бути комплексною: стабілізація енергетичного сектору, здешевлення логістики та страхування, підтримка переробних підприємств і розвиток виробництва товарів, які нині імпортуються. Лише зменшення витрат виробників у поєднанні з виваженою грошово-кредитною політикою дозволить поступово знизити ціни для споживачів.

Тетяна Вікторова