У той час, коли на четвертому році повномасштабної війни батьки щодня ховають своїх синів, а волонтери закривають дірки в постачанні, в тилу хтось ділить тендери, краде на закупівлях і заробляє на контрактах для армії. Скандали з постачанням зброї, амуніції та навіть їжі для військових періодично спливають у публічному просторі, викликаючи хвилю обурення. Однак після гучних заголовків і гнівних заяв у справжній реальності все залишається на своїх місцях. Держава, яка має бути максимально мобілізована для опору ворогу, дозволяє злочинні схеми у найчутливіших сферах. При цьому майже ніхто не відповідає за те, що боєць на передовій може залишитися без бронежилета, а підрозділ — без харчів.
Фальсифікат продуктів для фронту
З самого початку повномасштабної війни стали відомими випадки зловживань на постачанні армії — від завищених цін до фальсифікованих продуктів, і попри суспільне обурення та резонансні розслідування, такі схеми вже четвертий рік не припиняються. Ось останні з них. 7 квітня стало відомо, що Міністерство оборони України виявило фальсифіковані продукти харчування, які надходили для потреб військових, і вже наклало штрафи на суму шість мільйонів гривень.
Порушення зафіксовано у першому кварталі 2025 року, коли державний оператор тилу (ДОТ) уклав контракти на забезпечення харчування ЗСУ на загальну суму 21,4 мільярда гривень, зокрема у категорії молочної продукції. Йдеться про селянське масло та кисломолочний сичужний сир — позиції, які систематично підробляють шляхом додавання дешевих замінників тваринного жиру. Згідно з повідомленням Міністерства оборони, з 35 лабораторних випробувань 19 зразків виявилися фальсифікованими. Продукти містили немолочні жири, що є прямим порушенням державного стандарту. Ще шість зразків залишаються в очікуванні результатів аналізу. Всі зразки відбирались безпосередньо у військових частинах, щоб уникнути можливих підмін на складах або базах постачальників.
При чому підробка стосується не просто якості продуктів, це є прямими шахрайством на постачанні армії. З огляду на попередній досвід, у 2025 році Міноборони спеціально розділило у контрактах два поняття: «неякісний» товар і «фальсифікований». Перше може свідчити про порушення умов зберігання, логістики чи виробничих норм. Друге — про свідоме спотворення складу продукту задля здешевлення собівартості та підвищення маржі постачальника. В умовах війни така практика фактично означає наживу на військових, яка триває роками. В цій ситуації контроль здійснювало Управління безпечності харчових продуктів на запит ДОТ. Для підвищення об’єктивності постачальники не мали змоги дізнатися, які саме продукти підлягали аналізу, до завершення лабораторних досліджень. Такий підхід дозволив уникнути втручання у процес перевірок і частково нейтралізувати можливість впливу на результат.
У Міноборони обіцяють продовжити перевірки й розширити перелік категорій, які можуть підлягати підозрі на фальсифікацію. У пріоритеті — повторне тестування тих позицій, які вже показали негативні результати. Наразі ж штрафні санкції на шість мільйонів гривень не є остаточними — їх обсяг зростатиме в міру завершення лабораторних процедур і підбиття повних підсумків. Але тут виникають питання: як Міноборони допустило, що впродовж війни це відбувається? Чому, незважаючи на масштаб і критичну важливість цієї сфери, частина постачальників продовжує постачати продукцію, яка не відповідає базовим стандартам безпеки й якості.
Крім того, слід згадати скандал з постачанням для армії «золотих яєць», який став результатом журналістських розслідувань, а не внутрішнього контролю Міноборони. Попри те, що схеми діяли впродовж перших двох років повномасштабної війни, виявити їх вдалось не завдяки міністерським аудитам чи системі запобігання шахрайству, а через публікації в медіа. Зокрема, саме розслідування журналістки Тетяни Ніколаєнко викрило ключових фігурантів схеми — групу компаній, пов’язаних з Тетяною Глиняною, яка роками виступала серед основних постачальників харчів для військових частин.
Механізм шахрайства був банальним, але ефективним. Продукти закуповувалися за каталогами, які містили 409 найменувань. Серед них — як базові продукти на кшталт картоплі, м’яса чи круп, так і другорядні або сезонні — ягоди, спеції, желатин. У фінансовій звітності ціни узагальнювалися як середні по всьому переліку. Це дозволяло підняти вартість ходових товарів (ті, що справді масово закуповуються для фронту) і «врівноважити» її дешевими позиціями, які фактично ніхто не замовляв.
Так, картоплю постачали по 37 гривень при ринковій ціні 11. Яйця купували по 17 гривень за штуку. Усе виглядало формально законно: середня вартість каталогу не змінювалася, порушення начебто відсутні. Насправді ж — йшлося про масштабне маніпулювання розрахунками, яке призвело до незаконних прибутків у сотні мільйонів гривень.
Національне антикорупційне бюро повідомило, що протягом серпня–грудня 2022 року дві компанії, підконтрольні Тетяні Глиняній, отримали понад 733 мільйони гривень прибутку. Частину цих коштів виводили у вигляді «дивідендів» або псевдофінансової допомоги для пов’язаних фірм. Загалом, за оцінкою НАБУ, крім розтрати на 733 мільйони, схема передбачала ще й потенційне розкрадання 788 мільйонів, якому вдалося запобігти лише після розголосу.
При цьому договори погоджував і підписував посадовець Міністерства оборони, який, за словами слідчих, «не помічав» цінових маніпуляцій. У результаті йому, разом із групою постачальників, оголошено підозру. Проте до моменту журналістського розслідування та тиску з боку медіа жодних суттєвих реакцій з боку міністерства не було.
Після оприлюднення розслідувань у січні 2023 року ціни на 11 найбільш ходових продуктів були знижені. Це фактично підтвердило — раніше вони були необґрунтовано завищеними. Також після звернень НАБУ і САП до міністерства оборони з вимогою змінити підходи до закупівель, система справді зазнала деяких коректив: відмовилися від закупівель за каталогами й перейшли на модель із граничною вартістю.
Утім, головне питання лишається без відповіді: як система закупівель Міноборони в умовах війни могла не помітити ці схеми, тоді як журналісти виявили їх ще до слідчих дій? І скільки ще таких кейсів досі не стали відомими лише тому, що про них не написали?
Закупівлі амуніції, форми і зброї
Зловживання і махінації в системі оборонних закупівель стосуються не лише продуктів харчування для військових — масштабні порушення виявляються і під час придбання амуніції військових, зокрема бронежилетів. Так, у 2024 році прокурори Офісу Генерального прокурора передали до Вищого антикорупційного суду обвинувальний акт проти трьох колишніх посадовців Міністерства оборони України: ексзаступника міністра, керівника Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів, а також ексначальника управління розвитку речового забезпечення Центрального управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. Їм інкримінують розтрату державного майна та перешкоджання законній діяльності Збройних сил і інших військових формувань (ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 114-1 Кримінального кодексу України).
Слідство встановило, що в 2022 році, під час дії воєнного стану, обвинувачені організували закупівлю бронежилетів у компаній-нерезидентів із порушенням процедур. Договори укладалися на умовах повної передоплати. Закуплена амуніція постачалася за завищеними цінами, її приймали без жодного тестування або перевірки відповідності.
Вся продукція була передана на військові склади ЗСУ як така, що придатна до використання. Проте згідно з висновками експертиз, ці засоби індивідуального захисту не відповідали державним і військовим стандартам України, технічним вимогам до бронежилетів різних типів і фактично не могли забезпечити належного захисту особового складу. В результаті незаконних дій частина бойових підрозділів не була забезпечена бронежилетами на загальну суму близько 2 мільярдів гривень. Водночас Міноборони публічно так і не пояснило, як саме така амуніція потрапила на склади і хто ще, окрім трьох фігурантів, погоджував цю поставку.
Також у січні 2025 року стало відомо, що колишній керівник департаменту Міністерства оборони отримав повторну підозру — цього разу за постачання на фронт бракованих великокаліберних кулеметів. За даними ДБР, у 2022 році Міноборони уклало контракт на постачання 400 одиниць сертифікованої зброї. Насправді війська отримали вдвічі менше — 200 одиниць, без маркування, технічної документації та будь-яких супровідних актів. Замість якісної зброї — дешеві аналоги, не придатні для бойового застосування.
Під час реального використання на фронті ці кулемети не витримували навіть кількох пострілів: руйнувались частини, виходили з ладу механізми. Безперервна стрільба була неможливою. Як наслідок — непридатна зброя на передовій і понад 193 мільйони гривень збитків для бюджету. Обвинувачення висунуто також двом керівникам державного підприємства, яке брало участь у схемі.
Це вже не перша справа проти цього посадовця. Раніше правоохоронці відкрили провадження щодо розтрати майже 1,5 мільярда гривень під час закупівлі снарядів для ЗСУ за участі Львівського арсеналу. Йдеться, зокрема, про колишнього директора Департаменту воєнної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони Олександра Лієва.
Крім цього, нещодавно стало відомо, що 24 тисячі 120-міліметрових мін від українського виробника також виявилися бракованими — на десять пострілів спрацьовував лише один. Міноборони повідомляло, що веде розслідування. Але щоразу питання залишається те саме: як саме неякісна зброя проходить через систему прийому й потрапляє в руки військових, які покладаються на неї в реальному бою.
Одним з чисельних випадків став епізод з розкраданням понад 10 мільйонів доларів під час закупівлі у 2024 році військової форми для Збройних сил. Серед фігурантів виявився колишній радник з Міноборони, екснародний депутат і його син. За версією слідства, схема діяла ще у 2022 році. До неї було залучено також іноземного посередника, який мав кримінальні провадження в кількох країнах — Франції, Іспанії, Туреччині та Індонезії.
Саме цей громадянин, прикриваючись зв’язками з українськими чиновниками, домовився з турецьким текстильним холдингом про виготовлення понад мільйона комплектів форми за 25,6 мільйона доларів. Паралельно з цим він уклав з Міністерством оборони України п’ять контрактів на загальну суму понад 35 мільйонів доларів — через компанію, яку сам же і контролював. Більше ніж 10 мільйонів доларів «різниці» мали осісти в кишенях посередника, радника з Міноборони та ексдепутата.
Слідство також встановило, що після отримання 10 мільйонів доларів передоплати турецький виробник поставив форму в Україну, однак іноземець зник і не сплатив решти суми. Отримані кошти він використав на власний розсуд — зокрема на купівлю елітної нерухомості та автівок, зокрема за кордоном.
Правоохоронці провели 38 обшуків у фігурантів справи, вилучивши документи, техніку, транспорт і докази фінансових операцій. Наразі всім трьом українцям — колишньому раднику, ексдепутату та його синові — оголошено підозру за шахрайство в особливо великих розмірах, вчинене у складі організованої групи. За це їм загрожує до 12 років позбавлення волі.
Ось ще один красномовний випадок, про який стало відомо 3 квітня цього року. Збройні сили України не отримали зброї на щонайменше 51 мільярд гривень — і це не результат зрадницької блокади ззовні, а наслідок провалених контрактів, безкарної бездіяльності та втраченої керованості в самій системі оборонних закупівель. Частину з цих контрактів оплатили ще в 2022–2024 роках. Терміни поставки давно минули, зброї немає, реакції — теж.
Йдеться не про окремі види зброї, а про системну кризу. За інформацією Технологічних сил України, через відсутні державні контракти за 2024 рік українські виробники зброї не виготовили (проте мали для цього потужності) 1,7 млн дронів та РЕБ. Причина — держава просто не замовила. Попри наявні потужності, підприємства залишились без контрактів. У цей же час фронт сигналізує про нестачу найелементарнішого. Міноборони мало всі механізми для реагування. Штрафні санкції за порушення строків постачання становлять щонайменше 18,5 мільярдів гривень. З них практично нічого не стягнуто. Крім того, прострочена дебіторська заборгованість постачальників — ті самі 51 мільярд гривень — зависла без наслідків. Гроші заплатили. Результату — нуль.
Ця сума перевищує утричі всі кошти, які зібрав найбільший волонтерський фонд країни «Повернись живим» за роки війни. Але якщо волонтери привозили бійцям тепловізори й пікапи наступного дня після запиту, то держава вже три роки не може змусити контрагентів виконати оплачені договори.
На цьому тлі сподівання на допомогу від партнерів тануть. США відкрито сигналізують: «немає апетиту». В ЄС 40 мільярдів євро зависли між спротивом Італії, Іспанії й Португалії та нездатністю Брюсселя знайти компроміс. Паралельно Україна втрачає час і можливості через те, що внутрішня система не здатна ані захистити контракти, ані перенаправити ресурси туди, де їх чекають.
Закупівлі зброї як шоу: Міноборони провалює фронт, але свариться в публічному просторі
Агенція оборонних закупівель (АОЗ), створена ще за міністра Олексія Резнікова як незалежний інструмент для швидкого й ефективного контрактування зброї, від самого початку не змогла виправдати покладені на неї очікування. Ідея була простою: усунути старі, корумповані й неефективні підрозділи в самому Міноборони та передати закупівлі в руки автономної структури з новими принципами роботи. На виході мало бути більше озброєння за ті самі гроші. Насправді вийшло навпаки — реформа загрузла в конфліктах, амбіціях і бюрократії.
Після призначення Марини Безрукової керівницею АОЗ у січні 2024 року, в команді реформаторів з’явилася надія, що процеси можна перезапустити. З її попереднім досвідом — зокрема у «Укренерго» — це виглядало як логічне рішення. Але вже за кілька місяців з’ясувалося, що нова команда не здатна швидко інтегруватися у жорстку логіку воєнного часу.
Конфлікт між АОЗ і Міноборони почав загострюватися восени, а вже в грудні 2024 року Міноборони демонстративно забрало в агенції 23 мільярди гривень і передало їх Державній прикордонній службі — без жодного натяку на довіру до колишнього «військового Амазону». Це фактично стало публічним розривом — і водночас визнанням провалу ідеї делегувати закупівлі окремій структурі.
У січні 2025 року міністр Рустем Умєров остаточно перейшов до фронтального тиску. Безрукову звільнили, її команду відсторонили, реформу корпоративного управління згорнули. Формальне пояснення: агенція не законтрактувала жодного необхідного озброєння під головні операції ЗСУ на 2025 рік. Сам міністр ще в грудні передав до АОЗ перелік потреб, але «вони купили рівно нуль», — зазначали представники оборонного відомства в коментарях УП.
При цьому подана аргументація була не до кінця коректною. УП стверджує, що наприкінці 2024 року АОЗ справді активно працювала з українськими виробниками ударних дронів — так званими deep strike — і укладала контракти у стратегічному напрямі. Але відсутність координації з керівництвом Міноборони, відмова визнати ці дії як пріоритетні, і паралельне накопичення політичного конфлікту з міністром — усе це унеможливило продовження роботи.
У підсумку — замість того, щоб отримати ефективну агенцію із сучасним підходом до закупівель, Міноборони повертається до централізованої моделі. Прозорість, автономія, реформи — усе це витіснили конфлікти й особисті рішення, до яких причетні не лише службовці міністерства, а й вища політична влада. Зокрема, за даними журналістів Української правди, ініціатива усунення Безрукової ще восени 2024 року виходила від самого президента Володимира Зеленського — саме тоді вона перестала отримувати запрошення на засідання Ставки Верховного головнокомандувача. Фіналом історії став не просто кадровий демарш, а фактичне знищення структури, яка могла б модернізувати ключову сферу під час війни.
Поки на фронті рахують кожен снаряд, а бригади залишаються без критичного озброєння, у Міністерстві оборони в січні 2025 року відбулася чергова показова чистка. Рустем Умєров оголосив про звільнення заступника міністра Дмитра Кліменкова, розірвання контракту з головою наглядової ради Агенції оборонних закупівель Мариною Безруковою та повне перезавантаження керівного складу структури, яка мала б відповідати за постачання зброї. Причина — системний провал. Формально — недотримання КРІ, затягування закупівель і витоки конфіденційної інформації. По суті — війна всередині самої системи.
Умєров прямо визнає, що замість оперативного озброєння армії, відомство спостерігало за «політичними іграми», «зливами» контрактів і відвертим піаром. Закупівлі, які мали бути закритими з міркувань безпеки, перетворилися на публічну онлайн-вітрину — міністр порівнює їх з Amazon: «кожен користувач може побачити, хто, що і за скільки купує». Проте реальні обсяги озброєння, за його словами, армія так і не побачила.
Особливо показово, що міністр порівнює роботу Агенції оборонних закупівель з Державним оператором тилу: обидві структури працювали в однакових умовах. Перша, за його словами, провалилася — друга впоралася. Умєров прямо заявляє, що вся діяльність Агенції звелася до «медійного шуму», а результату для війська немає.
У цій історії промовисто інше: провал визнали не за підсумками внутрішнього аудиту, а на тлі особистого конфлікту керівництва міністерства з очільницею Агенції оборонних закупівель. Марина Безрукова, яка має досвід у реформуванні закупівель в НЕК «Укренерго» й досі користується підтримкою антикорупційних активістів, фактично опинилася в центрі політичного розколу. На її захист виступає Центр протидії корупції, натомість її діяльність жорстко критикує нардепка від «Голосу» Олександра Устінова — близька соратниця самого міністра оборони.
Оголошення кадрових змін супроводжується ще одним показовим рішенням: Міноборони відкликає двох своїх представників з наглядової ради, визнаючи, що уповноважена державою особа проігнорувала рекомендації органу управління. Фактично міністр визнає, що механізми державного нагляду не працюють навіть формально.
За словами Умєрова, новим очільником Агенції стане Арсен Жумаділов — колишній керівник «Медичних закупівель України». Формально — це спроба перезапустити систему. Але по суті — черговий етап боротьби між структурами за вплив, підконтрольність і контроль над мільярдними контрактами. І тепер головне питання — чи стане новий керівник Агенції реальним змінником, чи лише фасадом повернення старої централізації? І чи справді проблема була в агенції — чи в тому, хто і як з самого початку ставив перед нею завдання? І поки політичні союзники й посадовці з’ясовують, хто кого і за що, армія продовжує чекати на результат. Не на заяви, не на ротації, а на зброю.
Як бачимо, всі ці випадки разом зі скандалами в Міноборони не є винятковими, це частина звичної практики, яка триває під час повномасштабної війни. Розтрата мільярдів, фальсифіковані продукти, неякісна амуніція, зірвані контракти на зброю, хронічна бездіяльність у відповідь на зриви постачань — все це відбувається в системі, яка мала б забезпечувати передову. При цьому майже жоден з цих фактів не виявило саме Міністерство оборони, вони стали публічними лише завдяки журналістам або правоохоронним органам. І саме це дозволяє говорити не лише про корупцію, а про відсутність ефективної внутрішньої відповідальності.
На фоні воєнної економіки, коли країна змушена рахувати кожну копійку бюджету, мільярдні контракти з армією залишаються привабливим джерелом надприбутку для недобросовісних компаній. В такому випадку формальне посилення контролю й оголошені штрафи є вкрай недостатніми кроками. На практиці ключовим питанням залишається: чи будуть доведені всі ці злочини до судових рішень і реальної відповідальності фігурантів? У воюючій країні, де солдати йдуть у бій щодня, розтрата мільярдів на неякісну зброю і амуніцію є не лише криміналом, а й відкритим знеціненням життя військових, яке досі не стало системною точкою відповідальності.
Водночас військові дуже чітко відчувають, як до них ставиться держава. Вони бачать, що їм постачають і все відчувають на собі. Вони знають, що причиною цього є внутрішній ворог. І поки чиновники обурюються, чому люди не хочуть іти до війська, самі військові на фронті отримують щоденну відповідь на це питання — у вигляді рваного спорядження, неякісних продуктів і зброї, а також мовчання очільників міністерства у відповідь на зірвані поставки. Таке ставлення до своїх захисників стало стабільною рисою системи, яка надто довго не змінюється.
