Неформальні зустрічі лідерів у Копенгагені 1–2 жовтня перетворилися на майданчик, де домінувала тема України – від практичного обміну досвідом у протидії дронам до складних переговорів про фінансування та довгострокове місце України в Європі. Лідери надали “широку підтримку” оборонним ініціативам (зокрема концепту “дрон – стіни”), але ключові політично-юридичні рішення, зокрема використання доходів від заморожених російських активів та початок раундів вступних переговорів, було відкладено й так і залишилося предметом суперечок.
Контекст і формат саміту
Саміт у Копенгагені поєднав формат Європейської Ради – засідання глав держав і урядів усіх 27 країн-членів ЄС – та розширене засідання Європейської політичної спільноти, до якого долучилися близько 50 делегацій. До участі у роботі приєдналися також президент Європейської Ради та голова Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, Верховний представник із закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас, а також президент Європарламенту Роберта Мецола.
Через ескалацію російських гібридних дій тема безпеки й оборони посіла центральне місце поряд із питанням подальшої підтримки України. Президент Європейської ради Антоніу Кошта прямо заявив про “прокладання шляху” для членства України – сигнал, який символічно вагомий навіть за відсутності негайних юридичних кроків.
У Копенгагені лідери ЄС приділили увагу обговоренню поступу у дев’яти ключових сферах оборони, визначених ще у березні 2025 року. Йдеться, зокрема, про протиповітряну й протиракетну оборону, артилерію, дрони та системи протидії безпілотникам, військову мобільність, а також кіберстійкість. У цьому контексті президент Антоніу Кошта підкреслив, що загалом глави держав і урядів висловили підтримку головним флагманським ініціативам, які представили Єврокомісія та Високий представник. Серед них – проєкти “Європейська стіна безпілотників” та “Східна флангова варта”.
Щодо управлінського рівня й політичного контролю Кошта наголосив на важливості посиленої координації для системного відстеження прогресу. Він окремо відзначив, що міністри оборони повинні брати більш активну участь у просуванні цієї роботи між самітами Європейської ради, а також у моніторингу виконання визначених етапів.
“Дрон-стіна”: від ідеї до практики – чому Україна важлива
Останнім часом у Європі активно обговорюють ідею створення так званої “стіни з дронів” для захисту східного флангу НАТО. Україна, що має практичний досвід у масових операціях проти російських дронів, стала природним партнером у технічних консультаціях і тестуванні рішень. Це яскравий приклад, коли бойовий досвід перетворюється на експертний ресурс для колективної оборони ЄС. Одночасно лишається технічна та фінансова дилема: як поєднати національні системи ППО, стандарти передачі даних і спільне фінансування без значного підриву національного суверенітету й без створення надмірної централізованої бюрократії.
Перші переговори відбулися минулого тижня за участю 10 країн регіону, а також генерального секретаря Альянсу Марка Рютте як спостерігача. Імпульсом для дискусії стали нещодавні інциденти з порушенням повітряного простору Польщі, Естонії та Румунії, у яких звинувачують Росію. Щодо подібних випадків у Данії підтверджень поки немає.
Разом із тим, у Парижі застерегли: проєкт надзвичайно складний, адже потребує багаторівневої оборонної архітектури – від систем далекої дії до ближніх засобів ППО, які мають не лише виявляти й відслідковувати дрони, а й фізично їх нейтралізовувати. Використання винищувачів проти дешевих безпілотників називають надто затратним і нежиттєздатним у довгій перспективі. Головне питання для союзників, зазначають в Єлисейському палаці, полягає в тому, як створити ефективну та економічно стійку систему, врахувавши досвід війни в Україні.
У Берліні також знизили градус очікувань. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив на Варшавському форумі безпеки, що втілити концепцію “стіни з дронів” у найближчі три-чотири роки навряд чи вдасться. На його думку, пріоритетом мають бути розширення можливостей та нарощування військових спроможностей у цілому.
Додатковим викликом залишаються фінанси. Лідери обговорюють використання програми позик SAFE на 150 мільярдів євро. Як пояснив один із високопосадовців ЄС, ця схема має стимулювати спільні закупівлі, посилити взаємну сумісність армій країн-членів та зміцнити оборонно-промислову базу Європи. Щоб отримати кошти, принаймні дві держави повинні разом закупити обладнання європейського виробництва з дев’яти визначених пріоритетних сфер – серед них дрони, технології протидії дронам і боєприпаси. При цьому одна країна бере на себе роль лідера в контрактах.
Дві третини фінансування вже попередньо зарезервовано для східних членів ЄС, які й виступають найбільшими ініціаторами оборонних проєктів. Водночас це може призвести до суперечок з іншими країнами, що претендують на ресурси.
Європейська комісія нині завершує розробку нової Дорожньої карти оборони. Документ планують оприлюднити за два тижні – перед тим, як лідери ЄС зустрінуться на наступному саміті й ухвалять подальші рішення.
Заморожені російські активи: шанс чи політично-правове мінне поле?
Одна з найбільш гарячих тем – пропозиція використовувати доходи (відсотки) від заморожених російських активів для фінансування кредитної підтримки України на 2026–2027 рр. (сума проєкту оцінюється в діапазоні €130–140 млрд). Політична логіка проста: заморожені резерви дають ліквідний ресурс без відчуження власності. Але юридичні й політичні ризики великі: насамперед йдеться про побоювання, що держава – зберігач активів (у значній мірі Бельгія) залишиться сам на сам у разі притягнення до повернення коштів чи судових позовів. Бельгія вимагає колективних гарантій і розподілу ризику серед усіх країн-членів, тож рішення відкладається на наступні саміти та доопрацювання юридичної моделі.
Що це означає практично? Існує кілька можливих схем: (а) використання тільки доходів/відсотків, з чітким юридичним пакетом гарантій; (б) створення спільного фонду під гарантії ЄС; (в) відмова від ідеї як надто ризикової. Кожен варіант має сильних прихильників і опонентів. Рішення швидше за все вимагатиме узгоджених гарантій і нових механізмів розподілу ризику.
Наприкінці зустрічі фон дер Ляєн намагалася зняти побоювання Де Вевера. Вона зазначила: “Абсолютно зрозуміло, що Бельгія не може бути єдиною державою-членом, яка несе ризик, але ризики мають бути покладені на ширші плечі“. Вона також ще раз наголосила: “Немає жодного вилучення активів. Російська претензія залишається російською претензією“. Водночас високопосадовець ЄС підкреслив, що “ми перебуваємо на етапі впровадження узгоджених фінансових інструментів, включаючи, перш за все, SAFE”.
Розширення ЄС і вето Угорщини: символіка vs. реальність
Політичні сигнали в Копенгагені – від згадок лідерів про “потенційний шлях” України до членства – мають величезне символічне значення для Києва. Проте практичний механізм відкриття переговорних кластерів лишається вразливим через вимогу одностайності: Угорщина продовжує блокувати відкриття деяких ключових кластерів, вимагаючи поступок і гарантій у питаннях двосторонніх суперечок. Під тиском обговорюються технічні варіанти “обходу” повної вимоги одностайності, але вони складні і ризикують підривати правові підвалини процесу.
Символічні заяви, зокрема Кости, зміцнюють політичну легітимізацію української заявки і дають Києву підстави вимагати подальшої конкретики. Однак без розв’язання узгоджених політичних позицій (включно з вирішенням претензій Угорщини) фактичний прогрес у переговорах сповільнюється.
Внутрішня політика ЄС: розбіжності та точки консолідації
Саміт показав, що нинішня Європа здатна погоджувати стратегічні напрямки – підсилення оборони, співпраця з Україною, але не завжди юридичні й фінансові інструменти для реалізації цих напрямів. Різні держави оцінюють ризики по-різному: одні наголошують на негайній потребі в підтримці Києва, інші – на збереженні правової чистоти й обережному розподілі ризиків. Такі розбіжності стали предметом переговорів до саміту ЄС у Брюсселі 23–24 жовтня.
Варіанти подальшого розвитку (коротка дорожня карта)
Подальший розвиток подій може піти кількома шляхами. По-перше, тривають переговори між юристами ЄС і фінансистами щодо остаточного доопрацювання моделі роботи з російськими активами. Очікується, що перед наступними зустрічами в Брюсселі з’явиться більш чітке технічне рішення.
По-друге, запускаються пілотні проєкти “дрон – стіни” на східному фланзі ЄС за участю українських експертів. У разі успішного тестування ця система може бути розгорнута у ширшому масштабі.
По-третє, ведеться політична робота над розблокуванням переговорних розділів. Тут ідеться або про дипломатичний компроміс з Угорщиною, або про пошук юридичних механізмів, які дозволили б мінімізувати вплив права вето.
Саміт – імпульс, але не завершення
Копенгаген дав Україні потужний політичний майданчик і визнання її ролі як практичного донора безпекових рішень для Європи. Водночас реальні кроки – від фінансування через заморожені активи до юридичного відкриття переговорів – потребують ще кількох раундів дипломатії, правової роботи й погодження механізмів розподілу ризику. Саміт показав дві речі одночасно: є готовність діяти й разом з тим глибока потреба в технічних і політичних деталях, без яких хороші політичні заяви лишаться деклараціями.
