Візит Володимира Путіна до Пекіна, який відбувся через кілька днів після поїздки Дональда Трампа до Китаю, іноземні медіа розглядають не лише як дипломатичну зустріч двох авторитарних лідерів, а як показовий епізод у зміні міжнародного балансу. Попри заяви Кремля про «безпрецедентно високий рівень» відносин з КНР, європейські медіа дедалі частіше описують цей зв’язок як нерівний: Москва потребує економічної й політичної підтримки з боку Китаю, тоді як Пекін використовує діалог з Росією для посилення власної ролі в світовій політиці.
France Inter — Франція
Російсько-китайське партнерство тримається на постачанні енергоносіїв, — вважає оглядач радіокомпанії France Inter П’єр Аскі:
«Для Китаю Росія є своєрідною коморою викопних джерел енергії, причому розташованою у безпосередній доступності, що особливо важливо в часи енергетичного дефіциту. Достатньо поглянути на склад делегації, яка супроводжує Путіна під час візиту до Китаю, — у ній кілька олігархів з енергетичної сфери.
Вже заплановано другий газопровід між Росією та Китаєм через Монголію завдовжки 7000 кілометрів: трубопроводом “Сила Сибіру-2” щороку постачатимуть додаткові 50 мільярдів кубометрів газу. … Таке зміцнення енергетичного партнерства не залишає шансів на віддалення двох держав одна від одної у найближчому майбутньому».
Handelsblatt — Німеччина
Сі Цзіньпіна та Путіна об’єднує не стільки ідеологічна близькість, скільки спільний інтерес, — пояснює дюссельдорфська ділова газета Handelsblatt:
«Обидва мають намір повернути назад той світ, у якому протягом десятиліть домінували США. Крім того, обом вигідна ситуація, за якої Вашингтон стає джерелом нестабільності та хаосу. Імпульсивна зовнішня політика Трампа, його суперечливі сигнали на Близькому Сході та непередбачувані альянси дають Пекіну й Москві ту основу, якої вони потребують.
За демонстративною гармонією приховується зовсім не романтизована чоловіча дружба двох автократів. Це — прагматичний альянс двох наддержав, які дійшли висновку, що найкращим “клеєм” для геополітичних партнерств інколи стає хаос».
Interia — Польща
Китаю зараз надзвичайно легко виступати в ролі серйозної та впливової сили, — зазначає польський портал Interia:
«У 2026 році Піднебесна справді опинилася в центрі світу. Спочатку до Пекіна приїжджав президент Дональд Трамп, тепер країну відвідав президент Володимир Путін. Вражає те, що у Пекіні обидва виглядали прохачами!
Схоже, що китайський імперіалізм, який спирається на старомодне — в епоху соціальних мереж! — терпіння, виглядає найбільш переконливо. Ніколи раніше не з’являлося стільки текстів про те, що Китай діє серйозно й авторитетно, особливо на тлі нервової політики Трампа».
La Stampa — Італія
Середньострокова мета Сі Цзіньпіна є цілком очевидною, — зазначає туринська газета La Stampa:
«Він поставив перед собою не таку вже й далеку ціль — до 2050 року наздогнати й випередити Америку. Проте для цього ще потрібно зробити дуже багато. Сі зберігає реалістичне розуміння ситуації й поки обмежується тим, що позиціонує Китай як стабільну та відповідальну державу на тлі двох інших найбільших держав, втягнутих у війни, з яких вони не можуть вибратися, — а для решти світу ці війни обертаються енергетичними кризами та напруженням у торгівлі.
Уповільнення зростання китайської економіки, спричинене геополітичним протистоянням і конкуренцією в Тихоокеанському регіоні, надлишком промислових потужностей та демографічним спадом, із надлишком компенсується прорахунками й помилками Росії та Сполучених Штатів. І ці помилки мають конкретні назви: Україна та Іран».
