На тлі тривалої війни в Україні дедалі гострішим стає питання повернення українців на окуповані території. Чому, ризикуючи життям, люди вирішують залишитися або навіть повертаються до зон, де відсутня безпека, стабільність та державна підтримка? Відповідь криється в недосконалій системі евакуації та післяевакуаційної підтримки. Люди, які перебувають у зоні активних бойових дій, пережили обстріли, втрату домівок і рідних, стикаються з бюрократичною байдужістю та відсутністю базової підтримки після евакуації.
Обстріли, відсутність базових умов життя, брак інформації про можливі шляхи евакуації, а також байдужість або нерозуміння з боку організаторів — усе це стає щоденною реальністю. Історія мешканки Херсонщини Ксенії Келеберди яскраво і болісно показує, з чим стикаються українці під час евакуації. Її обурення — це голос багатьох, хто відчуває себе покинутим напризволяще, ілюстрація системних проблем, які потрібно вирішувати негайно.
Ксенія Келеберда, чия родина залишається на Херсонщині, розповіла про свою історію, якою вкрай обурена.
“А ось тепер пост абсолютної злоби. Самі знаєте яка в Херсоні була ніч. Всі мої рідні і знайомі живі. Думають що робити далі. І я думаю… Вранці подивилась відео очільника нашого пана Прокудіна. Під фінал просив всіх евакуюватись і продиктував два завєтних номери телефонів. Відразу ж набрала, у відповідь – тиша… через півгодини дзвінок з київського номера”.
Вона звернулася за гарячою лінією, оголошеною Херсонською обласною військовою адміністрацією (ОВА). Те, що вона почула, стало для неї справжнім розчаруванням:
“Везуть до Одеси, а далі випускають на свободу з чистою совістю, але без грошової чи будь-якої іншої допомоги. Жодного розміщення у готелях чи шелтерах, навіть тимчасового, щоб знайти житло, якщо є гроші”, — написала Келеберда.
Коли вона запитала про можливу підтримку, її переадресували до волонтерів, які намагаються допомагати із розміщенням. Але це виглядає радше як вимушена ініціатива громадян, ніж організована державна допомога.
“Лайфхак — якщо ставити незручні питання, то дадуть “таємний номер” волонтерів. Ось така вона – евакуація по херсонські. І коли я читаю всі ці пости про “виїжджайте!!!”, хочеться запитати авторів, а хтось підготував ту евакуацію? Щось для людей зробили?”, — зазначає вона.
Жінка не приховує свого обурення, порівнює ситуацію з евакуацією в інших країнах:
“Бачила, як це відбувалося у Молдові, Румунії, Німеччині. Там людей годували, одягали, селили у шелтерах, давали безкоштовні сім-карти, безкоштовно автобусами везли до місць, де можна отримати притулок. А у нас що? А нічого!
Розумію – війна зжирає багато грошей. Але ж… скільки мільйонів гривень викинуті на бомбосховища, до яких ніхто не добігає, бо люди не знають де вони. Та навіть, якщо і знають, хто ж туди побіжить, якщо від виліту до прильоту кілька хвилин. І будуються за 800 мільйонів підземні школи у місті, де навіть на вулицю вийти страшно.
Ну що ж, рятуємось самі, як можемо, і рятуємо інших, якщо можемо… Далі тільки ненормативна лексика, бо іншої у мене зараз просто немає…
І це я ще не писала, як для хворих херсонців матеріальну допомогу вибивала. Ну буде ще на це час та натхнення”.
Це порівняння показує разючий контраст між організацією евакуації в країнах, які приймали українців як біженців, і тим, що пропонується самим громадянам усередині країни.
Слід зазначити, що в той час, коли евакуйовані залишаються без житла і підтримки, сотні санаторіїв, пансіонатів, дитячих таборів та оздоровчих центрів по всій Одещині стоять порожніми. Ці заклади, які могли б стати рятівним прихистком для людей, не використовуються за призначенням.
У санаторіях є можливість розміщувати людей на тривалий час, забезпечувати їх базовими умовами для життя — житлом, їжею, медичною допомогою. Натомість вони простоюють, тоді як евакуйовані залишаються напризволяще, часто без даху над головою.
Водночас у багатьох європейських країнах такі об’єкти стали місцями, де українці знаходили тимчасовий притулок. Україна могла б використати цей досвід для створення системи допомоги евакуйованим, яка базується на вже існуючій інфраструктурі.
