У травні Туреччина фактично стала головним аграрним покупцем України, скупивши української продукції на $404,9 мільйона. Загалом експорт агро з України зріс до 4,69 мільйона тонн, принісши понад $2 мільярди, а середня ціна піднялася до $432 за тонну: це на 37% більше, ніж торік.
Аграрна преса звернула увагу: Туреччина витісняє інших гравців, стаючи основним імпортером української кукурудзи у сезоні 2024/25. За рахунок нових тарифних квот і знижених мит турки вже закупили 4,5 мільйона тонн. Український експорт активно нарощує оберти, а Туреччина дедалі активніше закріплюється в ролі ключового гравця на ринку.
Українське зерно як гарантія світової стабільності: як аграрна Україна втримала продовольчі ринки під час війни
Ще задовго до великої війни Україна тримала міцні позиції серед світових аграрних гігантів. Її пшениця, кукурудза, ячмінь та соняшникова олія годували мільйони далеко за межами країни: частка на глобальних ринках сягала 8-12%. Але з початком російського вторгнення вся система хитнулася: заблоковані порти, знищена логістика, ракетні удари по елеваторах — усе це вдарило не лише по Україні, а й по глобальній продовольчій безпеці. Ринок почав нервово смикатися, ціни злетіли, з’явилися реальні ризики голоду для цілих регіонів.
Проте аграрна Україна встояла. Поступово виробники пристосувалися до життя під обстрілами, запустили альтернативні маршрути, розкрутили Чорноморський коридор уже без росіян, заручилися підтримкою Європи і знову наповнили ринки своїм зерном. Цей травень став черговим доказом: майже 4,7 мільйона тонн агропродукції було експортовано всього за місяць.
Для багатьох країн Африки, Близького Сходу, Південно-Східної Азії українське зерно без зайвого пафосу забезпечують виживання. Без нього сотні тисяч опиняться за межею голоду. Зростання поставок з України допомагає збити ціни, гасити продовольчі кризи, розряджати напруження на світових ринках. Великі покупці — Єгипет, Туреччина — вже давно працюють не лише для себе, а й перепродають українське зерно далі, перетворюючись на хаби в глобальному продовольчому перерозподілі.
Стабілізація українського експорту охолоджує й біржових спекулянтів. Ще два роки тому котирування на пшеницю, кукурудзу та олію злетіли вгору, як на американських гірках. Тепер же з поверненням великих обсягів української продукції ціни повертаються до притомних рівнів. Україна знову грає ключову роль у тому, щоб світ не скотився в нову хвилю продовольчих потрясінь.
У розпал війни, коли економіка України стикається з безпрецедентними викликами, аграрний сектор виступає бастіоном стабільності, забезпечуючи валютні надходження та підтримуючи зайнятість населення.
Минулоріч аграрний експорт України досяг $24,5 млрд, що становить 60% від усіх валютних надходжень країни. Це другий найвищий показник в історії, поступаючись лише передвоєнному 2021-му. Основними експортними товарами стали зернові культури, зокрема кукурудза, пшениця та ріпак, які принесли $10,5 млрд.
Агросектор забезпечує зайнятість для кожного 7-го працездатного українця. Це особливо важливо в умовах війни, коли багато інших галузей зазнають скорочень. Збереження робочих місць у сільському господарстві сприяє соціальній стабільності та підтримує внутрішній попит.
Турецький баланс: як Анкара стає ключовим гравцем у війні, відбудові та безпеці України
У березні Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти: Туреччина — це вже не просто партнер України, а гравець, чия роль стає дедалі вагомішою. Україна ратифікувала угоду про вільну торгівлю з Анкарою. Але за цим не лише економіка, а й оборонні проєкти, спільне виробництво дронів, турецькі компанії, які вже заходять у відбудову зруйнованої війною України. Відносини виходять на новий амбітний і стратегічний рівень.
Чорне море давно перетворилося на арену силової гри, і тут Туреччина тримає ключі. Як член НАТО з другою за потужністю армією в Альянсі, Анкара контролює вузьке горлечко — Босфор і Дарданелли. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, Туреччина перекрила протоки для військових кораблів. Це був чіткий сигнал: тут діятимуть турецькі правила. Контроль над морськими воротами Чорного моря дає Туреччині важелі впливу, яких немає у жодного іншого гравця в регіоні.
Втім, вся гра Туреччини — це постійне балансування на тонкому льоді. З одного боку — тверда підтримка територіальної цілісності України, дрони Bayraktar, оборонна кооперація. З іншого — Анкара уникає участі в західних санкціях проти Москви, залишаючи відкритими торговельні та енергетичні канали з Росією. Туреччина заробляє і там, і там — граючи свою гру посередині між Заходом і Кремлем.
Сьогодні, коли Захід шукає нову модель безпеки для Європи, Туреччина поступово втягується в архітектуру, яка може визначати правила на десятиліття вперед. Участь Анкари в ініціативах на кшталт Європейського фонду миру лише посилює її позиції. Чорне море — знову епіцентр, а Туреччина — той, хто може стабілізувати або розхитати ситуацію.
Підсумок простий: Туреччина стає гравцем, без якого вже не приймаються рішення ні у Києві, ні у Вашингтоні, ні у Брюсселі. Вона поєднує економічний прагматизм, оборонну вагу і дипломатичну гнучкість. І саме ця багатовекторність робить її роль у війні та післявоєнному порядку ключовою.
Як Україна переходить від сировини до продуктів з доданою вартістю
За лаштунками гучних новин про експорт зерна, кукурудзи та соняшнику формується новий тренд української економіки — бурхливий розвиток агропереробки. І цей зсув — не просто технічна деталь, а стратегічний поворот, який дозволяє Україні отримувати більше з кожної тонни вирощеної сировини.
Але найбільше вражає навіть не саме зростання, а структура експорту. Абсолютними лідерами за прибутковістю стали продукти глибокої переробки: вершкове масло, яке продавалося по 7077 доларів за тонну, та фруктово-овочеві соки — по 2213 доларів за тонну. Ці цифри доводять, як вигідно Україні переходити від експорту зерна в мішках до продажу готової продукції зі значно вищою доданою вартістю.
Раніше Україну у світі знали переважно як найбільшого експортера соняшникової олії чи пшениці. Тепер у переліку — сир, масло, концентровані соки, м’ясо птиці та молочна продукція. Приміром, минулоріч виробництво фруктів та овочів зросло на 27%, а переробка молока й м’ясопродуктів — на 13–14%.
Цей прорив стався завдяки державній підтримці нових програм агропереробки. Особливу роль відіграє ініціатива “Зроблено в Україні”, запущена Мінекономіки, що дає виробникам доступ до пільгових кредитів, грантів, податкових стимулів та допомоги в сертифікації для виходу на ринки ЄС. Понад 230 проєктів переробників уже отримали фінансування в рамках програми, охоплюючи і великі заводи, і малі фермерські кооперативи.
За цими сухими цифрами — робочі місця в регіонах, де війна забрала стару промисловість. У Житомирі запускають нові молочні лінії, на Черкащині — переробку ягід, на Херсонщині після деокупації вже говорять про відновлення овочевих підприємств. Кожен новий завод — це не лише податки й робота, а й зниження економічної вразливості України до глобальних шоків.
…Україна поволі, але впевнено перетворюється з сировинного придатку у повноцінного гравця у світових ланцюгах доданої вартості. Чим менше ми вивозимо сировини й чим більше готової продукції, тим сильнішою стає економіка навіть у час війни.
Тетяна Вікторова
