Сучасна влада любить говорити мовою технологій: штучний інтелект, великі дані, цифрова держава, аналітичні панелі, захищені канали зв’язку. Але іноді за цією мовою раптом проступає дуже стара політична сцена: правитель, тривога, вузьке коло довіри і людина, яка обіцяє побачити порядок там, де інституції бачать лише невизначеність.
Сумнозвісна історія з “Веронікою Феншуй”, в якій фігурує колишній очільник Офісу Президента України, важлива не тому, що в ній є астрологія. Якби йшлося лише про приватні забобони посадовця, це було б матеріалом для мемів, токшоу і кількох дотепних колонок. Але ця історія стає серйозною там, де приватний езотеричний контакт починає торкатися кадрової політики, антикорупційних органів, журналістів, політичних опонентів і самої логіки доступу до влади.
Тому правильно спитати не: “Чи керували державою зірки?” Це занадто зручний жарт. Правильне питання інше: скільки неформальних дверей веде до української влади – і хто може зайти через них першим?
Починати цю історію треба не з гучних слів про “агентів”, “магічне управління” чи “астрологію в Офісі президента”, а з холодного розмежування фактів і припущень. 13 травня під час засідання Вищого антикорупційного суду прокурорка Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Валентина Гребенюк зачитала фрагменти протоколу листування колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака з громадянкою Веронікою Анікієвич, записаною в контактах як “Вероніка Феншуй”.
За версією слідства, в Анікієвич був окремий телефон, призначений майже виключно для зв’язку з контактом “Андрей 2025”, а в листуванні згадувалися керівник НАБУ Семен Кривонос, очільник САП Олександр Клименко, журналісти, політичні опоненти і кадрові питання. Це не вирок і не доведений факт впливу. Але це вже не рівень побутової плітки: у матеріалах публічного судового процесу з’явився опис приватного каналу, через який, за версією сторони обвинувачення, могли обговорюватися питання державного управління.
Журналісти “Схем” Радіо Свобода ідентифікували “Вероніку Феншуй Офіс” як 51-річну киянку Вероніку Анікієвич, яка називає себе консультанткою з астрології. За даними розслідувачів, її батько Федір Анікієвич є громадянином РФ, у 2015 році очолював районний осередок “Опозиційного блоку” у Генічеську, а сама Анікієвич того ж року відвідувала окупований Крим.
Це не доводить її “спецслужбової ролі”. Але додає до судової історії безпековий контекст: хто саме мав приватний доступ до людини з великим політичним впливом, які зв’язки цієї людини можуть бути предметом перевірки і чому держава під час війни не може ставитися до таких контактів як до нешкідливої ексцентрики.
Сам Єрмак публічно заперечив, що консультувався з кимось щодо державних призначень. Він наголошував, що багато високих посад мають формальні процедури, зокрема призначення генпрокурора через Верховну Раду, і заявляв, що діяв в офіційній площині. Саме тому коректна формула тут має бути обережною: прокурорка САП заявила в суді про листування, яке, за версією слідства, свідчить про консультації щодо кадрових і політичних питань; Єрмак це заперечує. Така обережність не послаблює текст, а тримає його в полі фактів.
Але навіть у цій обережній рамці залишається головне: проблема не в тому, чи справді “ворожка” на щось впливала. А в тому, що така комунікація взагалі могла виглядати як канал доступу до людини, яка сконцентрувала поруч із собою політичні, кадрові, силові, дипломатичні й медійні сигнали.
У політиці вплив не завжди має вигляд наказу. Він рідко приходить із печаткою, посадою і кабінетом. Іноді він починається з регулярного доступу до вуха того, хто ухвалює рішення або впливає на їхню підготовку. Людина не обов’язково “керує” посадовцем. Вона може робити щось тонше: підказувати рамку, підсилювати страхи, легітимізувати підозри, малювати карту ворогів, говорити, хто “небезпечний”, хто “свій”, а проти кого треба діяти жорсткіше.
Саме тому різниця між “емоційним дзеркалом” і політичним каналом така важлива. Емоційне дзеркало підтримує, заспокоює, дає людині можливість виговоритися. Політичний канал уже структурує картину дії. У переказаних медіа фрагментах листування Анікієвич, за версією слідства, не лише співчувала Єрмаку, а й підштовхувала його до активнішої протидії, говорила про логіку “чи ви, чи вас”, коментувала журналістів, антикорупційні органи і політичних опонентів. Це не доводить, що вона керувала рішеннями, але показує механізм емоційного санкціонування дії: співрозмовник не наказує, проте допомагає посадовцю відчути, що жорстка відповідь є не агресією, а самозахистом.
Окремим маркером є інфраструктура зв’язку. За повідомленням hromadske з посиланням на дані слідства, у Вероніки Анікієвич був iPhone 12, який використовувався майже виключно для контактів із “Андрей 2025”. Якщо посадовець разово пише знайомій у месенджер, це одна історія. Якщо існує окремий пристрій для стабільної комунікації, це вже схоже не на випадкову розмову, а на приватний маршрут доступу.
Саме тут історія виходить на головну тему – кадрову політику. Формально українська держава не є безпроцедурною: є Конституція, парламент, уряд, подання, голосування, укази. Але формальна процедура часто описує лише фінальний юридичний маршрут рішення. Вона не завжди показує політичну кухню: хто першим приніс ім’я, хто його підсилив, хто заблокував, хто переконав центр, що ця людина “наша”, “ризикована”, “нелояльна” або “потрібна”.
Ризик виникає саме в цьому проміжку – між появою кандидатури в неформальному колі і винесенням її в офіційну процедуру. Суспільство бачить голосування, указ або призначення. Але не бачить, хто до цього моменту фактично формував сприйняття людини в центрі влади.
Після початку повномасштабної війни цей проміжок став ще ширшим. У травні 2022 року закон №2259-IX дозволив на період воєнного стану спрощене призначення на посади державної служби і в органах місцевого самоврядування без конкурсного відбору. У перші місяці великої війни це мало логіку, адже держава мусила швидко закривати вакансії, втримувати управління під ударами, окупацією і кадровим шоком. Але виняток, який триває роками, поступово змінює норму. Коли конкурс зникає як обов’язкова рамка, зростає вага особистої довіри, політичного патронату, внутрішніх домовленостей і рекомендацій “своїх людей”.
Європейська комісія у звіті щодо України за 2025 рік зазначала, що воєнний стан і далі суттєво впливає на держслужбу, а конкурсний добір на основі заслуг і рівних можливостей залишається призупиненим. Там же йшлося про потребу поліпшити процедури добору, особливо для вищого управлінського рівня.
У квітні Верховна Рада лише підтримала в першому читанні законопроєкт №13478-1 про поетапне відновлення конкурсів. І це робить історію з “Веронікою Феншуй” не дивним відхиленням, а симптомом системної вразливості. Небезпека не в тому, що гороскоп міг замінити конкурс, а в тому, що конкурсів і прозорих процедур могло бути настільки мало, що навіть гороскоп починає виглядати не абсурдом, а частиною політичного процесу.
Неформальні канали під час війни небезпечні не тому, що кожен друг, психолог, духовник, астролог, бізнес-партнер чи знайомий автоматично є агентом. Це примітивне і небезпечне спрощення. Небезпека в іншому: така людина опиняється поза трьома головними фільтрами держави – правовим доступом, інституційною відповідальністю і безпековою перевіркою.
Закон України “Про державну таємницю” прив’язує доступ до секретної інформації до службової потреби, оформленого допуску і перевірки. Але неформальному раднику не обов’язково потрібен секретний документ. Часто достатньо слабших, але політично цінних сигналів: кого розглядають на посаду, кого вважають загрозою, хто з ким конфліктує, які журналісти дратують владу, де посадовець емоційно вразливий, які теми викликають у нього страх або лють.
Саме тут і виникає “чорний хід”. Формально держтаємниця може не передаватися. Але контур ухвалення рішень уже стає прозорішим для людини без мандата, посади, присяги і відповідальності. Держава може охороняти документи, але не бачити приватний периметр посадовця. А в умовах війни саме цей периметр часто і є найслабшим місцем.
Після 2022 року держава почала реагувати на цифрову частину цієї проблеми. 19 вересня 2024 року Національний координаційний центр кібербезпеки при РНБО ухвалив рішення обмежити використання Telegram в органах державної влади, військових формуваннях і на об’єктах критичної інфраструктури. Це важливий крок, бо смартфон чиновника або військового давно перестав бути просто приватною річчю, ставши вузлом державної безпеки.
Але проблема ширша за Telegram, Signal чи WhatsApp. Навіть найкраще зашифрований месенджер не допоможе, якщо посадовець сам заносить у нього сторонню людину як співучасника політичної кухні.
…Наступного разу ми розглянемо, чому історія з “Веронікою Феншуй” – не анекдот про астрологію, а симптом значно глибшої проблеми: української звички вирішувати державні питання “через людей”, приватні чати, неформальних радників і доступ до потрібного вуха. Бо слабкість інституцій починається не там, де хтось вірить у зірки, а там, де особистий канал починає торкатися кадрових рішень, антикорупційних органів, журналістів, безпеки й політичної стратегії.
І головне питання тут не в тому, чи справді “ворожка” на щось впливала. Головне – чому у воєнній державі взагалі залишаються двері, через які люди без мандата, перевірки й відповідальності можуть опинятися поруч із державним рішенням.
Тетяна Вікторова
