Прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр дав зрозуміти: політичне потепління між Будапештом і Києвом не почнеться автоматично після завершення епохи Віктора Орбана. Попри зміну влади, тема угорської меншини на Закарпатті залишається для нової угорської адміністрації центральною умовою будь-якого серйозного перезапуску відносин.
Речники уряду Мадяра заявили, що особиста зустріч із президентом Володимиром Зеленським можлива лише після прогресу в переговорах щодо прав угорської громади в Україні. Йдеться насамперед про мовні та освітні питання, які Будапешт педалює вже багато років. Фактично команда Мадяра повторила частину вимог, із якими уряд Орбана блокував просування України до Європейського Союзу.
Ще кілька місяців тому в Києві та Брюсселі панували очікування, що перемога опозиційної партії “Тиса” автоматично прибере один із найскладніших бар’єрів на європейському шляху України. Кампанія Мадяра будувалася на різкій критиці орбанівської системи, конфлікту з Брюсселем та корупційних практик. Через це в багатьох європейських столицях його сприймали як політика, який поверне Угорщину до більш прогнозованої європейської політики.
Але українське питання виявилося складнішим за звичайну зміну уряду.
Чому Мадяр не став “анти-Орбаном” у питанні України
У західних медіа Петера Мадяра довгий час сприймали насамперед як проєвропейського реформатора та антипода Віктора Орбана. Однак в угорській політиці питання закордонних угорських громад давно вже вийшло за межі партійної конкуренції. Захист угорців за кордоном підтримують не лише націоналістичні сили, а й значна частина опозиції, тому зміна влади у Будапешті не означала автоматичної зміни підходу до Закарпаття. Питання громад за межами країни пов’язане з історичною травмою, яка в угорській політичній культурі залишається дуже відчутною навіть через понад сто років.
Йдеться про Тріанонський договір, підписаний після Першої світової війни, за яким Угорщина втратила близько двох третин територій колишнього Угорського королівства. Разом із цими територіями за межами нових кордонів опинилися мільйони етнічних угорців – у Румунії, Словаччині, Сербії, Україні та інших країнах. Саме тому питання закордонних угорських громад у Будапешті традиційно сприймають не як суто зовнішню політику, а як частину власної національної історії та відповідальності держави перед угорцями поза її кордонами.
І тому навіть політик, який дистанціювався від орбанівської зовнішньої політики, не може повністю ігнорувати питання Закарпаття. Для угорського суспільства це питання давно стало частиною внутрішньої політики, а не лише дипломатії.
Мадяр намагається змінити тональність розмови з Україною, але не її базовий зміст. У його заявах значно менше конфронтаційної риторики, натомість більше мови про “новий розділ”, “перезапуск відносин” та регіональну співпрацю. Проте перелік претензій до української мовної та освітньої політики майже повністю збігається з тим, що Будапешт просував раніше.
Це добре помітно у вимогах щодо:
– ширшого використання угорської мови в адміністративних процедурах;
– можливості складати окремі освітні та офіційні іспити угорською;
– розширення автономії угорськомовної освіти;
– символічного визнання культурної присутності угорської громади.
Для Києва частина цих вимог виглядає проблемною в умовах повномасштабної війни, коли держава проводить політику посилення ролі української мови як елементу національної безпеки.
Берегове як політичний символ
Що дивує у Берегові українця, який приїхав до цього закарпатського містечка з центральної України? Тут живуть за угорським часом, хоча й називають його місцевим. Далеко не в усіх кав’ярнях розуміють українську, проте досить легко говорять англійською. Тут проводяться фестивалі і ярмарки, що презентують угорську культуру, співають угорські пісні і пригощають угорськими стравами. Назви вулиць написано угорською. Отже, Берегове – це угорський осередок в Україні. І тому не викликає подиву пропозиція Мадяра провести першу зустріч із Зеленським і Мадяра саме у Берегові. Це місто давно стало ключовим символом угорської присутності на Закарпатті.
Мадяр не випадково обрав саме цей майданчик. Така зустріч мала б одразу надіслати кілька сигналів.
Для угорської аудиторії – продемонструвати, що новий уряд здатен активно захищати інтереси закордонних угорців.
Для України – нагадати, що питання меншин залишатиметься у центрі двостороннього порядку денного.
Для Брюсселя – показати себе не руйнівником європейської єдності, а політиком, який прагне вирішувати суперечки через переговори.
У цій історії важливий і сам стиль Мадяра. Він не використовує лексику геополітичного шантажу, характерну для Орбана, не демонструє відкритої близькості до Кремля і не намагається вибудовувати антиукраїнську мобілізацію всередині ЄС. Але це не означає, що Будапешт відмовляється від використання свого європейського впливу як інструмента тиску.
Українська проблема для нового уряду Угорщини
Після зміни влади в Будапешті українське питання перетворилося для Мадяра на складний баланс між трьома напрямами.
Перший – очікування Європейського Союзу. У Брюсселі хочуть розблокування переговорного процесу щодо вступу України до ЄС і розраховують, що новий угорський уряд не повторюватиме тактику постійних блокувань.
Другий – внутрішня угорська політика. Навіть після поразки Орбана значна частина угорського електорату підтримує жорстку позицію щодо мовних прав закордонних угорців. Для Мадяра це питання пов’язане з політичною легітимністю всередині країни.
Третій – регіональна безпека. Новий уряд намагається дистанціюватися від проросійського образу Угорщини, який сформувався за Орбана. Але одночасно він прагне уникнути враження, що Будапешт повністю відмовився від власних інтересів у суперечках із Києвом.
Саме тому Мадяр просуває ідею “нових відносин” з Україною, але починає цю розмову з дуже чутливої теми.
Чому мовне питання стало таким тригерним
Корінь конфлікту лежить у змінах українського законодавства після 2014 року. Після російської агресії Київ почав поступово переглядати гуманітарну політику, посилюючи роль української мови в освіті та публічному просторі.
В Угорщині це сприйняли як звуження прав угорської громади Закарпаття. Особливо гостру реакцію викликали норми щодо середньої та вищої освіти, які обмежували масштаб навчання мовами меншин.
З українського боку аргументація була іншою. Київ наполягав, що частина випускників угорськомовних шкіл мала недостатній рівень української мови, що обмежувало їхні можливості для вступу в університети та інтеграції у загальноукраїнський простір.
Війна лише радикалізувала це питання. Для України мовна політика стала частиною державної стійкості. Для угорської меншини – питанням культурного самозбереження.
Парадокс після Орбана
Найбільший парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що після відходу Орбана атмосфера між Києвом і Будапештом потенційно стала менш токсичною, але сама суперечка нікуди не зникла.
За Орбана українське питання часто впліталося у його конфлікт із Брюсселем, антимігрантську кампанію та загальну модель “суверенної” політики. Через це будь-які претензії Будапешта автоматично сприймалися як частина ширшої деструктивної лінії.
Мадяр намагається винести тему Закарпаття з цього ідеологічного контексту. Він подає її як європейське питання захисту меншин, а не як інструмент політичного шантажу. Саме тому його риторика може виявитися для Києва навіть складнішою.
Коли Орбан блокував переговори України, багатьом у ЄС було легко пояснювати це його особистим конфліктом із Брюсселем. Якщо подібні вимоги просуває вже новий угорський уряд, який позиціонує себе як проєвропейський, ситуація набуває іншої ваги.
“Досить ненависті”: що закарпатські угорці пишуть під постом Петера Мадяра
Після зустрічі з мером Берегова Золтаном Бабяком Петер Мадяр написав у Фейсбуці пост, де закликав до “перезавантаження” відносини між Будапештом і Києвом. У дописі він визнав, що оголошені Україною у 2025 році поступки в освітній сфері є кроком уперед, але назвав їх недостатніми. Серед проблем Мадяр окремо згадав україномовні випускні іспити, одномовність вищої освіти, обмежене використання угорської в адміністрації, судах і офіційних процедурах, а також формальні вимоги до угорськомовних культурних заходів і медіа. Його головний меседж зводився до того, що повернення прав закарпатським угорцям могло б не лише покращити їхнє становище, а й відкрити новий етап у відносинах України та Угорщини.
Реакції під дописом показали, що серед закарпатських угорців є запит не на конфронтацію з Україною, а на спокійний політичний діалог. Частина коментаторів прямо вітала сам факт розмови між Мадяром і мером Берегова, протиставляючи його риториці ворожнечі, яку вони пов’язують із попередньою політикою Будапешта. У цих реакціях повторюється думка, що відносини з Україною потрібно «ремонтувати» через дипломатію, добросусідство і прозору підтримку закордонних угорських громад.
Водночас коментарі не були однозначно компліментарними. Деякі учасники дискусії нагадували про болючі символічні епізоди, зокрема демонтаж турула з Мукачівського замку, який для частини закарпатських угорців став знаком приниження. Інші наголошували, що угорська меншина має зберігати право на мову й культуру, але водночас повинна реально володіти українською як державною мовою країни, в якій живе. Тож реакції закарпатців радше окреслюють складніший запит: не на ізоляцію від України, а на модель співіснування, де права меншини, знання державної мови й нормальні українсько-угорські відносини не суперечать одне одному.
Що далі
Київ навряд чи погодиться на всі вимоги Будапешта, особливо у сфері офіційного мовного режиму. Водночас українська влада навряд чи зацікавлена у швидкому поверненні до відкритого конфлікту з новим урядом Угорщини.
Для Європейського Союзу нинішній момент також важливий. Брюссель розраховував, що зміна влади в Будапешті автоматично прибере угорське вето з українського досьє. Тепер стає зрозуміло, що проблема була не лише в Орбані.
У найближчі місяці саме тема Закарпаття може стати першим великим випробуванням для відносин між Україною та новою угорською владою. І водночас тестом на те, чи здатні Київ і Будапешт перейти від багаторічної взаємної недовіри до складного, але прагматичного діалогу.
