Від початку повномасштабного вторгнення Росії Польща була одним із найгучніших голосів на підтримку України. Варшава першою відкривала склади з радянською технікою, забезпечувала логістику для західної зброї та політично тиснула на союзників у Брюсселі й Вашингтоні. Проте влітку 2025 року ситуація виглядає інакше: Польща все рідше з’являється на передових дипломатичних майданчиках, її голос звучить слабше, а суспільна підтримка масштабної допомоги Києву суттєво знизилася.
Що сталося з Польщею – країною, яка донедавна позиціонувала себе як “адвокат України” у Європі?
Від ресурсів до втоми
У перший рік війни Польща мала значні запаси радянського озброєння — танки, артилерію, бронетехніку, які можна було швидко передати ЗСУ. Цей фактор дозволив Варшаві закріпитися в авангарді допомоги. Загалом із 2022 року Польща виділила Україні понад €4,5 млрд військової підтримки.
Але до 2025-го цей ресурс вичерпався. Як наголошує чеський аналітик Міхал Лебдушка (AMO), “Польща більше не має тих ресурсів, що на початку війни. Відтак її можливості впливати на ситуацію зменшилися”.
Змінилася і суспільна атмосфера. Якщо ще у 2023–2024 роках переважала підтримка допомоги Києву, то останнє опитування IBRiS (червень 2025 року) показало:
- 46% поляків виступають за скорочення або припинення військової допомоги;
- лише 37% підтримують вступ України до НАТО і 35% – до ЄС, при цьому 42% проти;
- 44% не схвалюють економічну підтримку України, “за” лише 35%;
- 64% категорично проти відправлення польських солдатів на територію України.
Водночас більшість поляків підтримують дипломатичну солідарність: 52% вважають, що Варшава повинна допомагати Києву на міжнародних форумах.
Політична зміна курсу
На суспільні настрої наклалися політичні фактори. Вибори президента 1 червня 2025 року привели до влади правоконсерватора Кароля Навроцького, який, попри засудження агресії РФ, відверто скептично ставиться до вступу України в НАТО і ЄС. Його близькість до націоналістичної партії “Конфедерація” та її антиукраїнська риторика лише підсилили тривогу в Києві.
“Проблема в тому, що ми досі не знаємо, якою буде політика Навроцького щодо України“, – каже політолог Павел Боровський. “Але з огляду на його кампанію та союзників можна очікувати менш прихильного підходу”.
На цьому фоні прем’єр Дональд Туск, який представляє ліберальний табір і відомий європейським партнерствам, також не може ефективно діяти: його стосунки з президентом США Дональдом Трампом різко охололи ще під час кампанії, коли Туск фактично симпатизував демократам.
У підсумку – ані уряд, ані президент не є зручними партнерами ні для Вашингтона, ні для Брюсселя.
“Втрачене крісло” у Вашингтоні
Кульмінацією став серпень 2025 року, коли Польща опинилася поза головними переговорами щодо війни. На зустрічі в Білому домі 18 серпня, де були присутні президент Володимир Зеленський, низка європейських лідерів та президент Трамп після його саміту з Володимиром Путіним в Алясці, Польщу не представляв ніхто.
Цей факт викликав обурення навіть серед опозиції та союзників Навроцького. “На зустрічі в Білому домі візьмуть участь лідери ЄС, НАТО, Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії та навіть Фінляндії. Туска там не буде. Очевидно, ні США, ні Україна не бачать жодної причини розмовляти з нами. Попри величезну допомогу Україні та наше географічне розташування, ми важимо менше, ніж Фінляндія. Це просто сумно”, – написав лідер “Конфедерації” Славомір Менцен у мережі Х.
Коментатори відреагували на ситуацію критично, з іронією. Багато хто сумнівається у реальній ролі Кароля Навроцького, нагадуючи, що саме його висували як канал для контактів із США, але результатом стало відсутнє представництво Польщі на ключовій зустрічі. Критика лунає і на адресу PiS та “Конфедерації”: їхні дії називають непослідовними, а риторику – брехливою та популістичною. Найбільше ж глузувань спрямовано проти тверджень про нібито “особливі відносини” Навроцького з Дональдом Трампом: у коментарях висміюють ідею, що він радить президенту США чи має реальний вплив, вважаючи це вигаданим міфом.
Окремо згадують, що саме президент Польщі заблокував можливі контакти Дональда Туска з Білим домом, тим самим звузивши можливості для діалогу. Лунають і сумніви в легітимності Навроцького як “представника” країни – на думку користувачів, реальними каналами комунікації з Вашингтоном мали би бути ЄС або офіційні політичні інституції. Символічним є саркастичне порівняння з “Хімільсбахом із англійською” – польським актором, який усе життя повторював, що вивчить англійську, але так і не зробив цього: тобто образ людини, яка розповідає про можливості, але ніколи їх не реалізує. Для багатьох коментаторів це влучна метафора ситуації Навроцького та нинішньої влади Польщі, яка втратила вплив і опинилася на маргінесі міжнародних переговорів.
Між тим офіційна Варшава пояснила: президент уже обговорив позицію з Трампом і європейцями раніше. Але для спостерігачів відсутність у ключовому моменті стала символом: Польща більше поза центром ухвалення рішень.
Ні військам, ні ризикам
Ще одним важливим сигналом стала відмова Польщі брати участь у можливій миротворчій місії на території України.
Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш 20 серпня заявив: “Ми не відправимо польських солдатів до України“. Це стало реакцією на інформацію Bloomberg про можливе формування місії за участі Великої Британії, Франції та ще десяти країн.
На думку аналітикині Александри Кушталь (Університет Яна Кохановського), яку вона висловила Kyiv Independent, ця позиція віддзеркалює виборчі обіцянки партій влади: “Польський уряд просто виконує очікування суспільства, яке категорично проти відправки військ”.
Дрони, страх і обережність
Інцидент із падінням російського безпілотника 20 серпня у Люблінському воєводстві став додатковим подразником у польській політиці. Варшава обмежилася дипломатичним протестом, що викликало хвилю критики – опоненти назвали це проявом слабкості й доказом того, що польська влада не здатна гарантувати безпеку громадян.
Уряд, утім, обрав іншу логіку: як пояснює заступник міністра закордонних справ Анджей Шпіпер, паніка була б саме тим, чого домагається Москва. Кремль розраховує не стільки на фізичну шкоду від дронів, скільки на психологічний ефект – посіяти відчуття беззахисності. Польська ППО відстежувала політ апарата й координувала дії з союзниками, тому, за офіційними поясненнями, безпосередньої загрози не було.
Однак для НАТО такі інциденти – сигнал тривожний. Альянс, який після вторгнення Росії в Україну нарощує свою присутність на східному фланзі, уважно спостерігає, наскільки Варшава готова демонструвати “червоні лінії”. Надмірна стриманість може створити враження про обмежену готовність реагувати на гібридні атаки, тоді як надмірна емоційність ризикує втягнути Альянс у небажану ескалацію.
У результаті Польща опинилася між двома векторами: внутрішнім запитом на жорсткість і зовнішнім – на холоднокровність. Кожна наступна подібна подія буде не лише тестом для уряду у Варшаві, а й лакмусовим папірцем для всієї системи колективної безпеки НАТО.
Польське суспільство: підтримка без надмірностей
Опитування IBRiS також демонструє внутрішню дилему поляків:
- більшість (74%) вважає, що будь-які мирні переговори між США та Росією мають відбуватися за участі України;
- водночас 62% переконані, що Київ рано чи пізно повинен сісти за стіл переговорів із Москвою;
- лише 14% вірять у завершення війни вже у 2025 році.
Це свідчить: поляки не відмовляються від підтримки України, але дедалі більше схиляються до прагматизму й пошуку виходу з війни.
Польща між страхом і втомою
Польща перестала бути “голосом фронту” Європи, який задавав тон у перші місяці вторгнення. Зіткнувшись із вичерпанням ресурсів, внутрішньополітичною поляризацією та зміною лідерства, Варшава відійшла в другий ряд.
Аналітик Лебдушка резюмує:
“Через внутрішні суперечки Польща виявилася набагато слабшим гравцем, ніж могла б бути. І сьогодні вона вже не має того, що могла б реально запропонувати Україні“.
У цій ситуації Польща обирає обережність: дипломатія замість зброї, символічні жести замість масштабних ініціатив. Але для Києва це означає, що один із найважливіших союзників тепер більше дивиться на власну втомлену публіку, ніж на війну за східним кордоном.
