З початком повномасштабного вторгнення питома вага соціальних мереж у масиві новинних джерел українців істотно збільшилася і продовжує рости. Адже під час повітряних тривог вони шукають не лише укриття, а й інформацію. Телеграм-канали в бурхливому інформаційному потоці багатьом видаються оптимальними джерелами: оперативні, часто альтернативні до офіціозу, інколи інсайдерські, вони нон-стоп транслюють меседжі спраглим до інформації користувачам. Втім тут вони часто натрапляють на доволі сумнівні “ексклюзиви”: карти ударів, маршрути дронів і таємничі прогнози. За ширмою турботи – бізнес-модель, що живиться з паніки. Хто і як монетизує страх у час війни? Розглядаємо у цьому матеріалі.
Телеграм як інфраструктура емоцій
З моменту повномасштабного вторгнення Telegram став одним із ключових джерел інформації для мільйонів українців. Швидкість, відносна анонімність і візуальна простота платформи зробили її ідеальним середовищем для поширення термінових повідомлень. Проте разом із цим і майданчиком для зловживань. Особливо в нічні години, коли летять “шахеди” й ракети, а люди перебувають в стані невизначеності, страху і бажання знати бодай щось конкретне про потенційні удари.
Як розповідає дата-аналітик Texty.org.ua Сергій Міхальков у подкасті “Медіуми”, саме в ці години Telegram-канали отримують найбільший трафік. Вони розгортають цілі воронки підписок, обіцяючи “секретну інформацію”, наприклад, де і коли буде наступна атака. “Ми маємо радар, який показує, як летять ракети”, “Цей канал єдиний, хто попереджав про вчорашню атаку”, “Ми вам покажемо, куди летить “орешник””, – це приклади реальних повідомлень.
Паніка як продукт
За кожним таким “ексклюзивом” стоїть чітка комерційна мета – монетизація аудиторії через рекламу, зокрема тіньову. Людина в стані афекту, яка натискає посилання, може й не помітити, як стає підписником десятка сумнівних каналів: із прогнозами атак, новинами про ЗСУ без джерел, «аналітикою» російських політологів чи рекламою криптобірж і казино.
Якщо Telegram є безкоштовною платформою, то канал із мільйонами підписників – це рекламна площа, яка може приносити від декількох тисяч до десятків тисяч доларів на місяць, особливо під час піків переглядів, таких як масовані атаки. І що більше “реакцій”, то вища ціна за рекламу.
Міхальков пояснює: за допомогою ботів адміністратори відстежують джерело трафіку, тобто можуть чітко сказати, з якого саме тривожного посту людина перейшла за лінком і підписалася на пропонований канал. Такий моніторинг дозволяє оптимізувати рекламну модель і ще більше експлуатувати тривожність користувачів.
Ілюзія достовірності
Ключовим інструментом привернення уваги користувачів є імітація достовірності. В хід йдуть назви на кшталт “Офіційний радар”, “Повітряний простір України”, а також заяви про “джерела в ЗСУ”, “інсайди з ГУР” чи навіть згадки про “генерала Буданова, який читає канал”. Формується відчуття, що підписник – частина ексклюзивної спільноти, ком’юніті обраних. Виникає ефект «особливості користувача», який притуплює критичне мислення.
До того ж часто самі канали посилаються одне на одного, створюючи мережу, що посилює ілюзію багатоджерельності меседжу: про це, мовляв, пишуть всі інсайдерські канали. Хоча насправді це може бути один і той самий адміністратор або одна команда.
Чому журналісти – вороги Телеграму?
Коли видання Texty.org.ua оприлюднило розслідування про телеграм-мережу каналу “Труха”, що активно використовує повітряні тривоги для заманювання підписників, відповіддю стала не рефлексія, а кампанія дискредитації. У телеграмі з’явилися пости з образами, а також публікації без можливості залишати коментарі – свідчення намагання керувати реакцією аудиторії. Однак, як зазначають у подкасті “Медіуми”, результат був зворотним: журналістська спільнота проявила солідарність, а медіа почали масово поширювати викриття.
Це не перший випадок, коли журналісти, які розслідують сірі зони телеграму, стикаються з інформаційною агресією. Але тривожить інше – деякі посадовці та навіть військові легітимізують ці канали, даючи їм інтерв’ю. Таким чином канали з напіванонімною адміністрацією отримують статус “надійного джерела” в очах аудиторії.
Криза довіри і державна відповідальність
Суть проблеми не лише у каналах, а в дефіциті довіри до офіційних джерел. Замість системної присутності в Telegram, влада здебільшого зосереджується на Facebook чи Twitter, тоді як реальна аудиторія новин у 2025 році – вже давно в месенджерах. Офіційні канали Повітряних сил або КМДА хоч і стабільні, але програють у тональності, візуальній привабливості та швидкості.
Медійна аналітикиня Наталя Соколенко наводить приклад: більшість людей не фанати “Трухи”, а просто хочуть краще розуміти, що робити під час обстрілу. Але інформаційна гігієна не може бути інстинктивною. Вона вимагає системного навчання, і саме тут має бути присутня держава.
Медіабезпека як елемент нацбезпеки
Монетизація тривоги – не лише моральна проблема. Це вразливість для національної безпеки. Нерідко телеграм-канали стають джерелом витоків, інструментами ворожої дезінформації або просто каналами маніпуляції громадською думкою.
Якщо не буде системної інформаційної політики, – від комунікації органів влади до медіаграмотності в освіті – Telegram-ландшафт залишиться дикою зоною, де виграють не ті, хто повідомляє правду, а ті, хто краще продає страх.
Що робити користувачам?
Зрозуміло, що їм варто підписуватися лише на перевірені, офіційні джерела (зокрема, канали Повітряних сил, КМДА, Суспільного).
Рекомендується також уникати каналів із гучними обіцянками та “ексклюзивами”. Якщо потрапили у бота, який спамить – негайно його блокувати і видаляти.
Дуже важливо поширювати серед близьких курси з медіаграмотності – наприклад, від “Детектора медіа” чи IREX.
У тривожні ночі головне – не тільки знайти укриття, а й зберегти здоровий глузд. У війні за увагу ми всі – мішень, але ми також і вибір, який робимо щодня: кому довіряти, куди натискати і що поширювати далі.
