Мілітаризація бюджету: про що свідчить рекордне зростання оборонних витрат у глобальній економіці
У світі, де збройні конфлікти більше не є винятком, війна перетворилася на стабільний економічний фактор. При чому оборонні витрати вийшли за межі звичної бюджетної пропорції і дедалі частіше формують окрему динаміку, незалежну від класичних макроекономічних параметрів. Упродовж останніх двох років вони демонструють стійке, системне зростання, яке не підпорядковується циклічним процесам і не пояснюється виключно чинниками прямої воєнної загрози. Зараз держави витрачають на армії більше, ніж будь-коли з часів Холодної війни. Ця трансформація змінює уявлення про межі мирного і воєнного у фінансовій політиці, ставить нові вимоги до фіскальної гнучкості, впливає на пріоритети державного інвестування і створює відчутний тиск на традиційні сфери бюджетної підтримки.
Світовий рекорд військових витрат
Сучасні війни створюють запит на зброю, обслуговують інтереси виробників, зміцнюють позиції оборонних відомств і дозволяють урядам виправдовувати зростання контролю та витрат. Бойові дії перестали бути надзвичайною ситуацією, а перетворилися в частину довгострокового планування. Саме це і відображає новий рівень світових військових витрат.
Світова гонка озброєнь у 2024 році вийшла на безпрецедентний рівень. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), загальні військові витрати досягли рекордні 2,72 трильйона доларів, що на 9,4% більше, ніж у попередньому році. Це найвищий річний приріст з часів завершення Холодної війни. Слід зазначити, що починаючи з 1988 року, SIPRI уважно відстежує, скільки коштів країни витрачають на військову сферу. Його база даних вважається однією з найповніших, систематичних і відкритих у світі. При чому військові витрати, про які йдеться, є не лише закупівлею зброї, як часто помилково вважають. Насправді закупівлі становлять лише незначну частину витрат, а основна частина коштів йде на утримання армії: зарплати, соціальні виплати, логістику, ремонт і обслуговування, будівництво, науково-дослідні роботи, а також на структури управління й командування.
В останній час зростання військових витрат фіксується майже в усіх країнах, водночас збільшується і так звана глобальна військова навантаженість — частка оборонних витрат у світовому ВВП, яка у 2024 році досягла 2,5%. Це означає, що на кожні 100 доларів створеного глобального продукту 2,5 долари припадає на озброєння. У перерахунку на 15 країн з найбільшими військовими бюджетами йдеться про 1,63 трильйона доларів — понад половину від загальної суми. Наразі лідерами за обсягами витрат є США, Китай, Росія, Німеччина та Індія. Саме ці п’ять країн формують 60% усіх військових витрат у світі, при цьому Україна увійшла до топ-10 держав світу за розміром військових витрат. SIPRI також зафіксувала, що взагалі в 2024 році понад 100 держав збільшили обсяги фінансування своїх армій.
Паралельно зростає й структурна залежність бюджетів від оборонного сектору, у країнах з великими арміями оборонне фінансування починає диктувати порядок денний у внутрішній політиці. Така ситуація говорить не лише про зміну пріоритетів, а й про переорієнтацію державної політики на довгострокову мілітаризацію. Тобто, світ входить у нову фазу безпеки, в якій кількість витрачених на оборону коштів стає не наслідком, а причиною подальшої ескалації. Міждержавна недовіра, регіональні конфлікти та риторика загроз формують замкнене коло, в якому збільшення витрат стає самопідкріплювальним процесом. У цьому контексті зростання військових бюджетів більше не можна розглядати як виняткову реакцію на зовнішню небезпеку, воно перетворюється на системну рису світового політичного ландшафту.
НАТО на піку мілітаризації
У 2024 році всі країни-члени НАТО збільшили свої оборонні бюджети – загальна сума витрат становить 1,5 трильйона доларів, що дорівнює 55% від усіх світових військових витрат. Це свідчить про безпрецедентну мобілізацію ресурсів у межах Альянсу й зміщення пріоритетів до повномасштабної мілітаризації. З 32 держав-членів 18 досягли або перевищили орієнтир у 2% ВВП на потреби оборони. Такий показник є найвищим із моменту формального затвердження цієї рекомендації в 2014 році. Для порівняння: у 2023 році планку у 2% долали лише 11 країн. Таким чином, відбулося стрімке зростання кількості держав, які виконують оборонні вимоги НАТО, що раніше роками залишалися лише декларативною ціллю.
Примітно, що основне навантаження продовжують нести Сполучені Штати, витрати яких у 2024 році становили 997 мільярдів доларів — це 66% загального бюджету НАТО і понад третину всіх військових витрат у світі. Важливо, що значна частина цих коштів спрямована не просто на підтримання армії, а на її глибоку модернізацію — зокрема оновлення ядерного арсеналу, розвиток технологій стримування та підтримку глобального стратегічного домінування щодо Китаю і Росії. Водночас країни Європи-члени НАТО, витратили загалом 454 мільярди доларів, що є 30% від загального оборонного бюджету Альянсу. Попри поступове зростання, європейські союзники досі відстають від США у відносних і абсолютних показниках, що створює постійну напругу в трансатлантичних дискусіях про розподіл тягаря відповідальності.
Поточна динаміка демонструє структурне закріплення військових витрат як довгострокового пріоритету для більшості держав-членів НАТО. Питання виконання зобов’язань більше не розглядається як символічна норма — воно стало частиною реального фінансового планування. Таке зрушення свідчить не лише про зміну безпекового ландшафту Європи, а й про еволюцію НАТО як блоку, який дедалі більше покладається на оборону як центральний механізм забезпечення власної єдності.
Військові витрати європейських країн
Військові витрати Європи у 2024 році сягнули 693 мільярдів доларів, продемонструвавши зростання на 17%, і саме цей стрибок став головним фактором глобального підвищення витрат на озброєння. Масштаби мілітаризації не лише перевершили рівень кінця холодної війни — вони задали нову норму для континенту, де оборона дедалі більше витісняє інші сфери державної політики. Взагалі всі європейські країни, окрім Мальти, у 2024 році збільшили свої оборонні бюджети. При цьому четвертий рік повномасштабної війни в Україні не лише підтримує, а й пришвидшує логіку переозброєння, від якої жодна столиця вже не відмовляється. Головною зміною в цьому процесі є темпи. Держави, які раніше уникали значних витрат на армію, сьогодні запускають багаторічні програми закупівель, переозброєння і нарощування виробництва.
Найвиразніше це видно на прикладі Німеччини: її військові витрати зросли на 28% і досягли 88,5 мільярдів доларів, вивівши її на перше місце серед країн Центральної та Західної Європи та на четверту позицію у світі. Для країни, яка ще десять років тому утримувалася від втручань і обмежувала себе рамками «політичної стриманості», це радикальний зсув. Польща продемонструвала ще вищу динаміку — її витрати зросли на 31% до 38 мільярдів доларів, що становить 4,2% національного ВВП. Варшава зосереджена на масованому переозброєнні, укладенні контрактів на десятки мільярдів доларів і побудові одного з найпотужніших військових арсеналів у Європі.
Росія у 2024 році витратила близько 149 мільярдів доларів на війну, збільшивши оборонний бюджет на 38% — у два рази більше, ніж у 2015-му. Ці витрати становлять 7,1% ВВП та 19% всіх державних видатків країни. Це мілітаризація, вбудована в основу всієї економіки, яка працює на утримання військового фронту.
Великобританія у 2024 році збільшила військові витрати на 2,8%, досягнувши 81,8 мільярда доларів, що вивело її на шосту позицію у світовому рейтингу за масштабами оборонного бюджету. На тлі зростаючих міжнародних загроз Лондон утримує високий рівень фінансування армії, зберігаючи баланс між модернізацією та експедиційною готовністю.
Франція, зважаючи на посилення глобальної нестабільності, підвищила військові витрати на 6,1% — до 64,7 мільярда доларів, що забезпечило їй дев’яте місце серед країн із найбільшими оборонними бюджетами. Париж вкладає кошти у розширення оборонно-промислового комплексу та збереження стратегічної автономії, реагуючи не лише на конфлікти на сході Європи, а й на безпекові виклики в Африці та Індо-Тихоокеанському регіоні.
Іспанія та Італія готуються до виконання вимог НАТО щодо доведення оборонних витрат до 2% ВВП. В Іспанії йдеться про інвестиції на суму 10,5 мільярда євро не лише для закупівель, а й для підтримки власного оборонного виробництва. В свою чергу, Італія також заявляє про готовність досягти цільового показника вже цього року, що вбудовує її у загальний європейський тренд пріоритетизації збройних сил.
Окрему динаміку демонструє Швеція — новий член НАТО, яка у 2024 році збільшила військові витрати на 34%. Оборонний бюджет країни досяг 12 мільярдів доларів, що становить 2% її ВВП. Стокгольм різко переорієнтувався на повну інтеграцію в оборонні структури Альянсу, закріплюючи свою участь у колективному стримуванні. Стрибок у фінансуванні — це не лише наслідок вступу до НАТО, а й сигнал про остаточну зміну нейтральної ідентичності, що тривала понад два століття.
Отже, європейські країни демонструють відмінні стратегії, але спільну тенденцію: оборона більше не розглядається як другорядна галузь або інструмент дипломатії. Вона стає наріжним каменем державного планування, орієнтованого не лише на захист, а й на довгострокову перебудову економіки під нові геополітичні реалії. У такій логіці навіть помірне зростання бюджету, як у Великобританії, набуває стратегічного значення — як сигнал про готовність до тривалого періоду нестабільності.
Близький Схід, Азія та глобальний південь у новому витку гонки озброєнь
Військові витрати на Близькому Сході у 2024 році зросли на 15% і досягли 243 мільярдів доларів. Але за фасадом зростання — глибока регіональна асиметрія. Основні бюджети зростають не повсюдно, а концентруються навколо точок найбільшої напруги. Ізраїль, у контексті війни в Газі та ескалації протистояння з «Хезболою», збільшив свої витрати на рекордні 65%, до 46,5 мільярдів доларів. Такий приріст, найбільший з 1967 року, сигналізує про перехід до довгострокової воєнної мобілізації.
На іншому полюсі знаходиться Ліван. Після років економічної руїни ця країна підняла військові витрати на 58% – до 635 мільйонів доларів. Для ослабленої інфраструктури й нестабільної політичної системи така ставка на армію виглядає як спроба стабілізувати владу шляхом демонстрації готовності до збройного спротиву. На цьому тлі інші держави регіону утрималися від нарощування оборонних бюджетів переважно через економічні обмеження або відсутність прямої військової загрози.
Цікаво, що Іран, попри активну участь у проксі-конфліктах і підтримку бойових формувань у Сирії, Іраку та Ємені, скоротив військові витрати на 10%, до 7,9 мільярда доларів. Навіть за умов загострення конфронтації з Ізраїлем, іранська економіка не витримує санкційного тиску — і армія отримує менше. Це свідчить не лише про брак коштів, а й вичерпання стратегічного простору для маневру: коли дипломатичні й військові інструменти одночасно обмежені, держава втрачає важелі впливу.
Водночас Азія рухається у протилежному напрямку. Китай, як і впродовж останніх трьох десятиліть, демонструє послідовне зростання: військові витрати збільшились на 7% і сягнули 314 мільярдів доларів — половини всіх оборонних витрат у регіоні. Пекін не приховує, що головний акцент робиться на кіберзброю, ядерний арсенал і високотехнологічну модернізацію. Це довгострокова стратегія, яка виходить далеко за межі локальної конкуренції — Китай націлений на паритет із США у глобальному масштабі.
Японія продемонструвала найвищий річний приріст оборонного бюджету з 1952 року — на 21%, до 55,3 мільярдів доларів. У країні, де ще недавно діяли конституційні обмеження на збройні сили, нині йдеться про масштабну зміну політичного мислення. Тайвань, попри постійний військовий тиск з боку КНР, наростив витрати лише на 1,8% — до 16,5 мільярдів доларів, обираючи більш поступову, але послідовну лінію зміцнення оборони.
Індія зберігає п’яте місце у світі за обсягами оборонних витрат — 86,1 мільярда доларів, що на 1,6% більше, ніж торік. При цьому вона уникає різких фінансових стрибків, зберігаючи помірний, проте стабільний темп мілітаризації на тлі напруги з Китаєм і Пакистаном.
У М’янмі військові витрати зросли на 66%, до 5 мільярдів доларів. Різке зростання пояснюється внутрішніми збройними конфліктами та намаганням військової хунти втримати контроль над провінціями, де точаться повстання. У Мексиці витрати піднялися на 39% — до 16,7 мільярдів доларів, переважно через переозброєння Національної гвардії та збройних сил, задіяних у боротьбі з наркокартелями. Там, де держава не здатна контролювати монополію на насильство, армія перетворюється на останній інструмент керованості.
Натомість Саудівська Аравія, попри гігантський оборонний потенціал, обмежила зростання до 1,5% — витрати склали 80,3 мільярда доларів. Це все ще менше на 20%, ніж у 2015 році, коли Ер-Ріяд активно втручався у війни в регіоні. Повернення до масштабного фінансування армії поки не відбулося, але стратегічна невизначеність зберігає тиск на уряд.
Африка залишається поза фокусом глобальної уваги, але й тут фіксується зростання: військові витрати континенту зросли на 3%, до 52,1 мільярда доларів. З 2015 року це приріст на 11%, що демонструє поступове, але невпинне впровадження логіки «безпека понад усе» навіть у регіонах, де донедавна основним викликом була гуманітарна криза.
Отже, в зазначених країнах зростання оборонних витрат у 2024 році має фрагментований характер і не свідчить про загальнорегіональну тенденцію. Воно зумовлене локальними ескалаціями, внутрішніми кризами або спробами зберегти вплив у складних умовах. Розрив між державами, які активно нарощують витрати, і тими, що змушені скорочувати або стримувати мілітаризацію, демонструє залежність оборонної політики від економічної стійкості, а не лише від рівня загрози.
Оборонні витрати України
У 2025 році Україна входить до числа країн з найвищою часткою оборонних витрат у співвідношенні до валового внутрішнього продукту. За офіційними даними, понад 2,23 трильйона гривень у цьогорічному державному бюджеті передбачено виключно на потреби оборони. Це орієнтовно 26% ВВП — надзвичайно високий показник як за мірками європейських країн, так і в глобальному масштабі. При цьому загальна сума всіх державних видатків на 2025 рік становить трохи більше ніж 3,6 трильйона гривень, тож фактично кожна четверта гривня бюджету спрямовується на сектор безпеки й оборони.
Водночас згідно з результатами дослідження Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, оборонний бюджет України у 2024 році зріс на 2,9% і становив 64,7 мільярда доларів США. Такий рівень фінансування дозволив країні увійти до першої десятки держав з найбільшими військовими витратами у світі. Це навантаження є безпрецедентним для сучасної економіки. Подібні масштаби витрат у співвідношенні до ВВП є вкрай рідкісними для сучасної відкритої економіки. Навіть держави з традиційно високим рівнем мілітаризації — зокрема Ізраїль, Саудівська Аравія або Росія — зазвичай витрачають на оборону в межах 7% ВВП. Українські ж витрати більш ніж удвічі перевищують ці показники. У сучасній економіці мирного чи гібридного часу це справді виняткова ситуація. Історичні прецеденти подібного рівня навантаження мали місце лише у деяких країнах під час масштабних конфліктів, наприклад, в Іраку або Еритрея, що перебували в умовах повної мілітаризації.
Проте ці витрати не є виключно тягарем. Частина їх спрямовується в оборонну промисловість, яка, попри війну, демонструє зростання й ознаки системного перезапуску. Наприклад, у 2024 році акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» (раніше — «Укроборонпром») отримало понад 1 мільярд 309,5 мільйона гривень консолідованого чистого прибутку. Про це повідомила пресслужба товариства 1 травня 2025 року. Як зазначається, частина цього прибутку буде виплачена до державного бюджету у вигляді дивідендів, тоді як більша сума залишиться в розпорядженні компанії — на фінансування виготовлення озброєння, розширення виробництва, релокацію підприємств і створення нових потужностей.
За інформацією компанії, у 2024 році підприємства оборонного концерну збільшили обсяги виробництва втричі проти показників 2023 року. Обсяги контрактації зросли на 36%. Особливо показовим є той факт, що 96% усієї продукції становили нові або модернізовані зразки озброєнь і техніки. Це свідчить не лише про кількісне зростання, а й про якісний зсув в бік технологічного оновлення та адаптації до потреб сучасної війни. В умовах колосального оборонного навантаження Україна не просто витрачає ресурси на фронт, а намагається перетворити оборонний сектор на внутрішній драйвер економічного розвитку, індустріального оновлення і технологічного прориву. У цьому балансі між витратами і реінвестиціями, між мобілізацією й модернізацією, формується нова модель економіки воєнного часу.
Отже, 2024 рік фіксує розгортання нової глобальної конфігурації. Світ стрімко входить в нову епоху, де військові витрати стають пріоритетом державної політики. Те, що ще десять років тому трактувалося як надзвичайна потреба, тепер інтегрується в базову архітектуру фінансування держав. Зростання військових бюджетів охоплює країни з різною історією, політикою та безпековими викликами. Однак спільним залишається одне — перетворення оборонної сфери на головний вектор державної концентрації ресурсів, навіть за рахунок внутрішньої стійкості.
Уряди дедалі частіше віддають пріоритет обороні, навіть за рахунок скорочення видатків на інші важливі сектори. Такий перерозподіл бюджетних пріоритетів вже зараз створює ризики для соціальної сфери та економічної стабільності. В умовах інфляційного тиску, нерівності та нестачі інвестицій в освіту, охорону здоров’я та інфраструктуру, нарощування витрат на армію означає як зміну політичного курсу, так і потенційне послаблення внутрішньої стійкості держав. Тобто, баланс між безпекою та іншими сферами держуправління зсувається, і питання в тому, як довго глобальна економічна система витримає такий перекіс. Як бачимо, світ поступово переходить до моделі, де підготовка до затяжного військового конфлікту важить більше, ніж інвестиції в мирне життя.
Оксана Іщенко
