МВФ пом’якшив умови кредитування для України: 32 роки боргової залежності та міжнародні уроки для економіки

МВФ пішов на поступки Україні, пом’якшуючи умови нової програми кредитування. Однак це не скасовує жорсткої залежності, яку країна накопичує з 1994 року. Саме тоді, після вступу до Фонду, наша країна отримала першу системну трансформаційну позику, і з тих пір кожен транш став комплексом зобов’язань, які визначають порядок реформ, бюджетну дисципліну, формування наглядових рад та податкову політику. З одного боку, кредити рятують державу від фінансових колапсів і дозволяють покривати дефіцити. З іншого — роблять Україну залежною від зовнішніх інституцій.

Поступки МВФ у 2026 році, зміщення порогу для сплати ПДВ ФОПами та перетворення обов’язкових «prior actions» на структурні маяки демонструють гнучкість Фонду, але не знімають головної проблеми: Україна залишається змушеною будувати власну економіку і політику в умовах постійного зовнішнього контролю.

МВФ затвердив нову програму розширеного фінансування для України: ключові умови та наслідки

26 лютого 2026 року Міжнародний валютний фонд (МВФ) схвалив для України нові умови 4-річної програми розширеного фінансування обсягом 8,1 мільярда доларів. Перший транш у розмірі близько 1,5 мільярда доларів буде спрямований на покриття дефіциту Державного бюджету та підтримку макрофінансової стабільності країни. Ця програма інтегрується у ширшу фінансову рамку, яка передбачає покриття прогнозного дефіциту бюджету на суму 136,5 мільярда гривень у період 2026–2029 років, що дозволяє державі планувати економічні та фіскальні заходи на середньострокову перспективу.

Умови нової кредитної програми передбачають 12 структурних орієнтирів, виконання яких Україна має забезпечити протягом 2026 року. На відміну від попередніх програм, МВФ скасував обов’язкові попередні умови («prior actions»), що знімає частину адміністративного тиску на уряд і відкриває шлях до більш гнучкого впровадження реформ. Зокрема, до структурних маяків переведено вимоги щодо ширшого запровадження ПДВ для фізичних осіб-підприємців, оподаткування посилок до 150 євро, введення податку для цифрових платформ і продовження дії 5% військового збору.

Однією з ключових змін стала зміна порогу обов’язкової сплати ПДВ для ФОПів. Якщо раніше податок мав сплачуватися при річному доході понад 1 мільйон гривень, нова норма встановлює поріг у 4 мільйони гривень. Це означає, що нова вимога зачепить близько 257 тисяч підприємців замість попередньо передбачених 660 тисяч, а остаточні терміни її запровадження ще обговорюються: ймовірно, вони будуть прив’язані до завершення війни або до моменту вступу України до Європейського Союзу.

При цьому всі заплановані податкові та митні зміни уряд планує інтегрувати в єдиний законопроєкт — так званий One Big Beautiful Tax Bill, який мають подати до Верховної Ради в березні 2026 року. До нього увійдуть положення про оподаткування посилок, цифрових платформ і збереження військового збору на рівні 5%, що дозволить систематизувати податкову політику та забезпечити прозоріші правила для бізнесу та споживачів.

Найскладнішим завданням, яке потребує оперативного виконання, стане ухвалення пакета податкових заходів у березні. Основними складовими цього пакета є: введення податку на доходи від цифрових платформ, скасування безмитного ліміту на посилки до 150 євро та запровадження ПДВ для фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2027 року. Водночас МВФ погодився на підвищення порогу для реєстрації ФОП як платників ПДВ, що дозволяє зменшити навантаження на малий бізнес і водночас розширити податкову базу серед великих підприємців.

Окрім податкових ініціатив, програма передбачає низку заходів для стабілізації фінансового та банківського сектору. Серед них — відмова від рекапіталізації несистемних банків коштом бюджету, впровадження рекомендацій щодо номінації наглядових рад державних банків, а також призначення постійного голови Державної митної служби до кінця березня 2026 року. Програма також передбачає подання до парламенту змін до Податкового кодексу для приведення правил трансфертного ціноутворення у відповідність до стандартів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та впровадження статті 4 Директиви ЄС щодо боротьби з ухиленням від оподаткування.

Важливою складовою програми є оновлена стратегія для державних банків, яка передбачає механізми захисту від політичного втручання та цілі приватизації, а також впровадження системи нагляду для зниження ризиків, пов’язаних із залученням банками сторонніх організацій для виконання критично важливих функцій. Додатково планується видання нових правил Національного агентства з питань запобігання корупції щодо перевірки декларацій активів, пріоритетних для високопосадовців у зонах високого ризику, публікація аналізу квазіфіскальних витрат у секторах енергетики та розробка централізованого сховища даних для податкових та митних адміністрацій до кінця 2026 року.

Програма також передбачає заходи для підвищення незалежності регуляторів фінансового ринку, зокрема внесення змін до закону про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку та призначення всіх членів Рахункової палати України згідно з переліком перевірених кандидатів до кінця грудня 2026 року.

Загалом ця програма поєднує податкові, фінансові та регуляторні інструменти, спрямовані на забезпечення стабільності економіки, розширення податкової бази та підвищення прозорості державного управління в умовах тривалої військової кризи та відновлення після масштабних ударів по енергетичній інфраструктурі.

Умови кредитування МВФ та їхній вплив на економічну політику України

МВФ надає кредити як інструмент, який передбачає виконання чітко визначених зобов’язань, зафіксованих у Меморандумі про економічну та фінансову політику. Для України це означає, що доступ до ресурсів Фонду безпосередньо пов’язаний з ухваленням Державного бюджету, проведенням реформ трудового законодавства та реалізацією заходів з мобілізації доходів, а також із забезпеченням прозорості та підзвітності державних інституцій. Тобто кредити МВФ стають не лише фінансовим ресурсом для покриття дефіциту або стабілізації платіжного балансу, а інструментом формування державної політики та структури управління в нашій країні.

Для отримання траншів у межах нової програми розширеного фінансування (EFF) на 2026 рік Україна зобов’язалася виконати низку структурних маяків, ключовий акцент яких змістився з «виживання» економіки на створення умов для прозорості державних процесів. Основними напрямками реформ визначені податкова та фінансова політика, боротьба з корупцією, реформи енергетики та корпоративного управління, а також зміни у фінансовому секторі, що включають приватизацію державних банків та валютну лібералізацію.

Слід зазначити, що в кредитній програмі МВФ одним з найсуворіших є блок боротьби з корупцією. Передбачено перезавантаження Бюро економічної безпеки з прозорим конкурсом на керівні посади, реформу Вищого антикорупційного суду з розширенням штату суддів і забезпеченням їхньої незалежності, а також повну перевірку декларацій про статки посадовців через автоматизовані системи НАЗК. Ці заходи спрямовані на підвищення прозорості, зменшення ризиків зловживань та створення умов, у яких доступ до міжнародного фінансування залежить не лише від здатності країни реформувати власні інституції. Не зважаючи на те, що ці вимоги неодноразово висувалися з боку МВФ, корупція в Україні продовжує процвітати, причому її масштабі суттєво збільшилися під час війни.

У сфері податкової та фінансової політики МВФ очікує впровадження заходів Національної стратегії доходів, які передбачають цифровізацію податкової та митної адміністрації та перегляд податкових пільг. Важливим елементом є повернення до середньострокового бюджетного планування та жорсткий контроль над дефіцитом, що забезпечує макрофінансову стабільність і одночасно демонструє міжнародним партнерам здатність держави до системного управління фінансами.

У сфері енергетики та корпоративного управління МВФ очікує поступового приведення тарифів на газ та електроенергію до ринкового рівня при одночасному захисті вразливих верств населення через субсидії, а також завершення реформування наглядових рад найбільших державних підприємств, зокрема Енергоатому та Укренерго, відповідно до стандартів ОЕСР. Фінансовий сектор передбачає підготовку до приватизації державних банків, включаючи Сенс Банк та Укргазбанк, з метою зменшення частки держави, а також поступове зняття валютних обмежень, які були введені на початку війни.

Виконання цих умов є критично важливим не лише для МВФ, а й для країн G7, які на основі звітів Фонду приймають рішення про виділення прямої бюджетної підтримки Україні. Таким чином, кредити стають одночасно механізмом стабілізації та фактором зовнішнього впливу на економічну політику держави, створюючи систему, в якій уряд змушений координувати бюджетні та структурні рішення з міжнародними інституціями.

Історія кредитної співпраці України з МВФ: уроки, ризики та міжнародний досвід

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду 32 роки тому – в 1992 році, і вже в 1994 році отримала першу кредитну програму — системну трансформаційну позику. Цей перший транш спрямовувався на стабілізацію економіки, яка виходила з пострадянської кризи, і мав стимулювати ринкові перетворення. Проте від самого початку співпраця з МВФ формувала структурну залежність, оскільки фінансування надавалось лише за суворими умовами: бюджетна дисципліна, стабілізація курсу національної валюти та реформи податкової системи.

Перші програми Stand-by у 1995–1998 роках допомогли уникнути гіперінфляції та стабілізувати гривню, але водночас обмежували можливості держави самостійно фінансувати соціальні та інфраструктурні потреби. В умовах обмежених ресурсів Держбюджет скорочував витрати на охорону здоров’я, освіту і підтримку промисловості, що спричинило зниження темпів внутрішнього розвитку і соціальну напругу. Україна отримала фінансову стабільність, але її ціною стала обмежена політична та економічна автономія.

Порівняння з іншими країнами свідчить про універсальність цієї моделі: МВФ надає кредити десяткам держав з аналогічною логікою. Кредити допомагають уникнути дефолтів і стабілізувати макроекономіку, але супроводжуються вимогами, які обмежують державний суверенітет у фінансових рішеннях. Наприклад, в Аргентині подібні програми призвели до тимчасової стабілізації, але посилили соціальну нерівність і протестні настрої. У Пакистані ж суворі фіскальні умови призвели до зростання тиску на населення та збільшення зовнішньої залежності.

Станом на початок 2026 року МВФ надає кредити 86 країнам світу, основними отримувачами яких є держави, які стикаються з кризою платіжного балансу, наслідками воєн або потребують структурних реформ. Найбільші позичальники за обсягом за 2025–2026 роки включають Аргентину ($56,8 млрд), Україну ($14,1 млрд), Єгипет ($9,4 млрд), Пакистан ($9 млрд) та Еквадор ($8,8 млрд). При цьому Україна є другим за величиною позичальником МВФ у світі.

Слід зазначити, що ситуація з кредитуванням розвинених світових економік суттєво відрізняється. США не залучають кредити МВФ і є найбільшим донором Фонду, маючи найвищу квоту та право вето на ключові рішення. Останній випадок звернення США до Фонду для підтримки долара датується 1978 роком. Водночас передові європейські країни, такі як Німеччина, Франція чи Італія, також здебільшого є кредиторами або партнерами Фонду, а не його позичальниками.

Європейські держави, які залучали кредити МВФ, робили це переважно під час криз. Так, Греція, Ірландія, Португалія та Кіпр отримували масштабні антикризові пакети у 2010–2015 роках, часто у складі «трійки» МВФ, ЄЦБ і Єврокомісії. Наразі ці країни здебільшого повністю виплатили борги і не перебувають у активних програмах кредитування.

Східна та Південна Європа демонструють інший приклад: Молдова, Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь і Північна Македонія є або були активними позичальниками для стабілізації економіки або проведення структурних реформ. Польща останніми роками не позичає кредити в МВФ, у 2008–2010 роках вона ними користувалася, а останні великі угоди з Фондом датуються близько 2017 року.

Для України співпраця з МВФ має подвійний ефект: з одного боку, кредити забезпечують покриття дефіциту Держбюджету, підтримку курсу гривні та стабільність банківського сектору, особливо під час війни. З іншого боку, країна стала структурно залежною від зовнішніх ресурсів. Складність ситуації підсилює те, що умови МВФ не обмежуються короткостроковою стабілізацією. Кожна нова програма — від 1994 року до сучасних EFF у 2023–2024 роках — включає структурні маяки та податкові зобов’язання, які формують довгостроковий порядок економічних реформ, часто незалежно від воєнних чи соціальних реалій. Порівняно з іншими країнами, де МВФ виконує роль «посередника фінансової дисципліни», для України це означає подвійне навантаження: відновлення економіки під час війни і одночасне дотримання жорстких макрофінансових правил.

Без кредитів МВФ Україна могла б уникнути частини зовнішніх обмежень, але це призвело б до фінансового колапсу, стрімкою девальвацією та зростанням дефіциту. Водночас активна залежність від МВФ формує системний ризик: економіка стає чутливою до змін у міжнародних програмах, політичні рішення уряду обмежені, а будь-яке відхилення від плану фінансування може призвести до серйозних макроекономічних наслідків.

Отже, кредити МВФ для України є одночасно інструментом стабілізації та механізмом зовнішнього контролю, що визначає економічну політику країни на десятиліття вперед. За існуючими прогнозами, наша країна зможе повністю виплатити поточні борги перед МВФ лише до 2037 року, але за умови, що після завершення діючих програм не буде залучати нові кредити.

Для того, щоб зменшити ризики надмірної залежності від зовнішніх кредиторів, Україна повинна орієнтуватися на розвиток економіки, самодостатність, підвищення прозорості та ефективності власних інституцій. При цьому найважливішим кроком є завершення війни та відновлення інфраструктури. Вкрай важливим є також повернення біженців, для чого необхідно створити гідні умови життя та відновити економічну активність в регіонах, постраждалих від конфлікту. Водночас критичною є боротьба з тотальною корупцією та тіньовою економікою, адже без цього мобілізація внутрішніх доходів і формування стійкого Держбюджету залишатимуться неможливими.

Метою України має бути не виконання вимог МВФ, а використання своїх ресурсів як інструменту для власного розвитку та зміцнення державності. Податкові, фінансові та інші реформи повинні стати частиною довгострокової розумної державної стратегії, а не механізмом отримання траншів. У перспективі держава повинна створити економічні та соціальні умови, які дозволять уникнути зовнішньої залежності, підвищити внутрішню продуктивність та забезпечити стабільність на довгі століття вперед. Тому кредити МВФ повинні розглядатися не як постійна опора, а тимчасовий ресурс для переходу до незалежної, стійкої та прозорої економіки.