В Україні слово “конфіскат” давно стало не лише юридичним терміном, а й торговельною приманкою, за якою часто немає ані держави, ані справді вилученого товару. Цього тижня Державна митна служба вкотре нагадала, що магазини з вивісками “митний конфіскат” не мають жодного стосунку до держави: офіційно вилучене майно продається виключно через електронні аукціони Prozorro.Продажі та держпідприємства “СЕТАМ” (Систему електронних торгів арештованим майном).
Це роз’яснення відкриває значно дорожче питання. У країні, де кожна бюджетна гривня на рахунку, вилучене майно мало б швидко перетворюватися на доходи. Натомість мільярди гривень, зафіксовані у справах про порушення митних правил, роками втрачають вартість на складах, у судах і на повторних уцінках – і публічна статистика навіть не дозволяє порахувати, скільки саме держава губить дорогою від митного протоколу до казначейського рахунку.
Арифметика, яка не сходиться
За перше півріччя цього року митниці виявили 6 009 порушень на понад 2,5 млрд грн – на 23% більше, ніж торік. Звучить як звіт про 2,5 млрд грн, що ось-ось поповнять бюджет. Насправді ця сума є лише вартісною оцінкою предметів правопорушень у відкритих адміністративних справах. Реально тимчасово вилучили майно у 2 437 справах на 352 млн грн – близько 14% від гучної цифри: промислові товари на 254 млн грн, продовольчі на 58 млн грн, транспортні засоби на понад 35 млн грн і валюту на 5 млн грн.
До судів передано 3 458 справ на майже 1,9 млрд грн, а суди наклали стягнень – конфіскації разом зі штрафами – на 5,3 млрд грн, тобто вдвічі більше за вартість усіх виявлених за півріччя порушень. Парадокс пояснюється просто: у судову цифру зайшли справи попередніх років, і митниця не розділяє в ній вартість конфіскованого та суми штрафів.
Єдина цифра живих грошей у цьому звіті – 29 млн грн, стягнутих до бюджету. Це адміністративні штрафи, накладені самою митницею, включно з погашенням за старими справами; у самому півріччі митниці оштрафували порушників у 562 справах на 17 млн грн. Якщо механічно поділити 29 млн на 2,5 млрд, вийде 1,16%.
Рік тому аналогічне співвідношення становило близько 0,5%: тоді виявили порушень на 6 млрд грн, вилучили майна майже на 370 млн грн, а штрафів надійшло 31 млн грн. Проте обидва відсотки методологічно порожні: у знаменнику оцінка нових справ, у чисельнику платежі за справами різних років. Чесна відповідь на питання, який відсоток вартості з митних протоколів доходить до бюджету, звучить незручно: з відкритої звітності це порахувати неможливо, бо держава не веде когортного обліку, який простежував би одні й ті самі справи від протоколу до платежу.
Важливий і масштабний контекст: за півріччя товарообіг України зріс до 70,3 млрд доларів, тож у перерахунку на мільярд доларів торгівлі кількість виявлених порушень зросла лише на 2%. Середня вартість однієї справи впала з 1,23 млн до 416 тис. грн.
Система фіксує більше епізодів, але дрібніших – через зростання потоку, цифровізацію поштового каналу й статистичний ефект кількох великих справ у базовому 2025 році. Тіньова митна економіка, судячи з цих даних, дробиться на менші операції, і кожна дрібна справа проходить майже той самий процесуальний маршрут, що й мільйонна.
Час і склад як податок на вартість
Тимчасове вилучення на митниці ще не робить товар державним: конфіскація можлива виключно за рішенням суду, і до набрання постановою законної сили власник юридично залишається власником. Формально маршрут короткий: суд має розглянути справу за 15 днів, на апеляцію дається 10 днів, ще 3 – на передання справи і 20 – на перегляд, разом близько 48 днів.
Практика повільніша. Торік в місцевих судах перебувало 7,2 тис. справ про порушення митних правил, розглянуто 5,1 тис., конфіскацію застосували приблизно до 3 тис. осіб, або 67% покараних, ще близько 2 тис. справ пройшли через апеляції, де 431 постанову скасували або змінили. Між протоколом і стійким результатом працює повноцінна процедура перевірки, під час якої частина конфіскацій просто не підтверджується – а товар увесь цей час стоїть на складі.
Стояння коштує грошей, і тарифи прив’язані до євро. За наказом Мінфіну від 15 червня 2012 року доба зберігання піддона в закритому приміщенні оцінюється у 2 євро, легкового автомобіля – у 10 євро, вантажівки чи автобуса – у 22 євро. За курсом 51,2 грн за євро рік зберігання легковика за нормативом коштує близько 186,9 тис. грн, вантажівки – понад 411 тис. грн. Для старого автомобіля ринковою ціною 150 тис. грн нормативна плата перевищить його вартість приблизно за 293 дні.
Закон вимагає негайно розпоряджатися товарами, строк придатності яких спливає протягом 45 днів або спеціальне зберігання яких дорожче за сам актив, але для техніки, автомобілів і непродовольчих партій такого автоматичного економічного стоп-сигналу немає: поки тривають суди й передання виконавцям, тариф накопичується, а ринкова ціна падає.
Наскільки це реальна, і аж ніяк теоретична загроза, показав аудит Рахункової палати, затверджений у грудні 2020 року. У 2019 році митниці передали виконавчій службі конфіскату на 162,5 млн грн, але на початок 2020-го на складах чекало передачі майно ще на 344,4 млн грн. У Львівській області виконавці понад 5 років не забирали зі складів конфісковані товари вартістю понад 18 млн грн: продукти втрачали властивості, склади переповнювалися.
На складі одного приватного підприємства майно обліковою вартістю 217,7 млн грн затрималося понад дозволений строк, і власник зрештою сплатив митниці 8,5 млн грн за зберігання – 3,9% вартості партії. Це дані минулого аудиту, і після нього правила посилили, але сам механізм нікуди не подівся: митниця фізично береже вже конфісковану річ, не маючи повноважень самостійно прискорити її продаж.
…Наступного разу ми розглянемо, чому прозорий електронний аукціон ще не означає ефективного продажу державного майна. Платформа показує конкуренцію між покупцями, але не виправляє завищену оцінку, неповний опис, неперевірений стан товару чи невдалий формат лота. Якщо принтер, оцінений у 134,7 тис. грн, після двох провалених торгів продається за 41,8 тис., а десятки тонн одягу не знаходять покупця навіть після уцінки, проблема починається задовго до першої ставки.
Ми також покажемо, як статистика створює ілюзію успіху. Автомобіль, проданий із третьої спроби, одночасно дає системі дві невдалі процедури й один успішний аукціон; зростання ціни на фінальних торгах може приховувати втрату порівняно з первинною оцінкою. Гучні мільярди Prozorro.Продажі та СЕТАМ не відповідають на головне питання: скільки чистих грошей бюджет отримав після уцінок, зберігання, винагород, митних платежів і місяців знецінення.
Корупційний та економічний ризик живе не стільки в самих торгах, скільки до них і після них – у момент опису, оцінки, зберігання, комплектування партій і затягування продажу. Поки кожна установа рахує лише свій етап, а товар не має єдиного цифрового паспорта від протоколу до казначейського платежу, держава може звітувати про прозорість процедури, не знаючи ціни власної неефективності.
Тетяна Вікторова
