Система оборонних закупівель в Україні останніми роками перетворилася на середовище, де мільярди гривень безслідно зникають, а відповідальність за ці втрати практично ніколи не доходить до керівництва Міноборони та інших структур ВПК. Неякісні боєприпаси, завищені ціни на продукти, паливо та техніку, масштабні розкрадання, а також використання в злочинних схемах фіктивних компаній, стали звичною практикою, яка повторюється незалежно від прізвищ міністрів або керівників оборонного комплексу. Однак під час війни кожен контракт, який укладається без реального контролю, і кожна формальна перевірка, яка не виявляє недоліки, перетворюються на прямий ризик для життя наших захисників. Наслідки цієї системи вимірюються не грошима, а загиблими та пораненими солдатами, зривом поставок і зниженням боєздатності підрозділів, що фактично робить корупцію частиною війни на боці противника.
Системна корупція в державних оборонних закупівлях
9 січня стало відомо про те, що співробітники Державного бюро розслідувань (ДБР) припинили діяльність злочинної організації, яка незаконно заволоділа майже трьома мільярдами гривень бюджетних коштів, спрямованих на закупівлю інженерних боєприпасів для Збройних Сил України. У межах цієї схеми йшлося про протипіхотні та протитанкові міни, технічні характеристики, надійність і справність яких мають критичне значення, оскільки від них безпосередньо залежить безпека і життя українських військовослужбовців.
Схема, яку застосовували зловмисники, передбачала використання фіктивної компанії-прокладки, яка до цього ніколи не займалася виробництвом мін, але отримала доступ до державних контрактів Міністерства оборони України, що дало можливість одержати багатомільярдні аванси і водночас створити видимість законної виробничої діяльності.
Фінансовий аспект діяльності організації відзначався особливою складністю: учасники штучно збільшували фінансові показники підприємства через перекази коштів між пов’язаними структурами, що створювало ілюзію стабільного функціонування компанії. Вдночас була підготовлена технічна та конструкторська документація на протипіхотні міни ПВП-50 і ПВП-200 та протитанкові МПТ-23П2 із завідомо неправдивими відомостями, що дозволяло випускати продукцію із невідповідною вибухівкою, несумісними підривниками та підробленими результатами випробувань.
За даними слідства, підривники, які зазначалися в документації, фактично не могли використовуватися з цими виробами, а хімічний склад вибухових речовин не відповідав заявленим вимогам, що ставило під загрозу ефективність боєприпасів і безпеку військових.
Недбалість посадових осіб Міністерства оборони під час погодження документів і контрактів створила сприятливі умови для реалізації схеми, оскільки випробування боєприпасів проводилися лише раз на п’ять років або після виготовлення десяти тисяч одиниць продукції, що фактично унеможливлювало контроль якості на ранніх стадіях виробництва. В результаті укладення п’яти державних контрактів на загальну суму понад два мільярди дев’ятсот мільйонів гривень авансових коштів, поставлені міни виявилися непридатними: вони або не спрацьовували, або не мали заявлених уражаючих властивостей, а за окремими контрактами продукцію взагалі не поставили, отримані аванси не повернули.
8 січня 2026 року співробітники ДБР провели обшуки та затримали чотирьох учасників злочинної організації, включаючи організатора, повідомивши їм про підозру у привласненні коштів у особливо великих розмірах, легалізації майна, одержаного злочинним шляхом, а також у створенні та участі в злочинній організації. Крім того, чотирьом посадовим особам військових представництв Міністерства оборони та посадовцю державного підприємства повідомлено про підозру в умисному невиконанні службових обов’язків, що призвело до тяжких наслідків для обороноздатності держави, а один із фігурантів ухилився від затримання та перебуває у розшуку. Наразі готуються клопотання до суду щодо обрання запобіжних заходів всім підозрюваним, а досудове розслідування триває.
Варто зазначити, що цей випадок є далеко не поодиноким явищем, оскільки протягом всієї війни антикорупційні органи неодноразово викривали схеми розкрадання державних коштів у Збройних Силах України. Раніше було викрито схему розкрадання коштів під час закупівлі продуктів харчування, де колишній посадовець Міністерства оборони, укладаючи договори за значно завищеними цінами, забезпечив незаконне надприбуткове отримання понад одного мільярда гривень, а частина коштів була використана для придбання нерухомості за кордоном.
Також було виявлено систематичне привласнення пального військовими посадовцями у Чернігівській області: за період з серпня 2024 року по липень 2025 року незаконно було привласнено та продано близько 13 тисяч літрів бензину і дизельного пального, призначеного для військової техніки, а нестачу маскували фальсифікацією облікових документів і штучним завищенням обсягів нібито використаного пального.
Окрім того, нещодавно НАБУ і САП викрили схему розкрадання коштів під час закупівлі авіаційних комплектуючих та шин до армійських літаків, коли приватне підприємство через контрольовані структури перепродавало продукцію за завищеними у 2–3 рази цінами, а для імітації конкуренції до тендерів допускали лише «своїх» учасників. В результаті цієї схеми ЗСУ переплатили понад 27 мільйонів гривень, що підтверджує наявність універсальних підходів до маніпуляцій у різних секторах забезпечення армії.
І це лише випадки, які відбулися останнім часом. Аналіз цих та інших злочинних дій дозволяє зробити висновок про наявність в Міноборони стійкої системної проблеми, де відсутність ефективного контролю та прозорих процедур на всіх рівнях державних закупівель створює сприятливе середовище для масштабних корупційних схем. Вони поєднують фальсифікацію технічної документації, приховування недоліків продукції й легалізацію привласнених коштів через підконтрольні структури. Наслідком цього є не лише фінансові втрати держави, а й потенційна загроза безпеці наших захисників.
Безкарна вертикаль: як у військових закупівлях зникають мільярди і відповідальність
Накопичення великої кількості фактів мародерства та корупції, які відбуваються протягом останніх років у сфері військових закупівель, піднімають серйозні запитання щодо контролю та відповідальності у найвищих ешелонах влади. Незважаючи на щоденні заяви керівників держави про особистий контроль і численні публічні звіти про успіхи у воєнно-промисловому комплексі (ВПК), масштабні розкрадання та зловживання та закупівлі за завищеними цінами продовжуються. Ці факти викликають логічне запитання: чому посадовці вищого рівня залишаються недоторканими навіть після гучних скандалів?
В Україні вже стало традицією слухати оптимістичні звіти керівництва Міноборони та інших структур, які відповідають за військово-промисловий комплекс. Нещодавно Міністр оборони Денис Шмигаль заявив, що протягом 2025 року обсяг виробництва на підприємствах Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» зріс у 1,5 рази порівняно з попереднім роком. Це в абсолютних цифрах означає зростання з 122 мільярдів гривень до понад 180 мільярдів гривень вартості виробленої зброї та військової техніки. Міністр підкреслив, що такий ріст став можливий завдяки збільшенню виробничих потужностей і більш ніж 50-відсотковому збільшенню кількості контрактів, що дозволяє активно забезпечувати українське військо озброєнням і технікою.
Як зазначає Шмигаль, поряд з внутрішнім виробництвом, Україна в 2025 році залучила понад 45 мільярдів доларів безпекової допомоги, що стало найбільшим результатом від початку повномасштабного вторгнення. Причому, на відміну від попередніх років, підтримка перейшла від екстреної до структурованої, включаючи багаторічні програми, міжурядові угоди та рамкові контракти, що дозволило планувати оборонні спроможності більш передбачувано. Міністр оборони підкреслював, що міжнародна допомога стає системною та довгостроковою, однак жодного конкретного пояснення щодо механізмів контролю та розподілу цих коштів не надавався.
Водночас Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко повідомив про суттєве посилення забезпечення бойових підрозділів МВС, збільшення обсягів постачань техніки та спорядження, а також зміну системи оборонних закупівель. Центральна реформа включала створення трьох централізованих управлінь у Національній гвардії замість десятків різних ресурсних баз, цифровізацію процесів через платформи DOT-CHAIN і PROvision, а також розширення можливостей військових полігонів і навчальних центрів. Ці зміни, за словами очільника МВС, дозволили значно покращити матеріальне забезпечення бригад та підвищити ефективність управління ресурсами, проте реального контролю за використанням коштів і продукції вони не гарантують.
Однак, не зважаючи на «вражаючі» звіти посадовців, ситуація в сфері закупівель постійно супроводжується скандалами, починаючи з 2022 року. Олексій Резніков, який обіймав посаду міністра оборони до вересня 2023 року, був пов’язаний з низкою резонансних історій із закупівлею продуктів за завищеними цінами, включно з «яєчним скандалом», коли за контрактом з компанією «Актив-компані» ціна одного яйця сягала 17 гривень. Хоча сам Резніков заперечував закупівлю за такою ціною і пояснював, що виникла помилка через «неправильне перенесення даних між таблицями», його заступник В’ячеслав Шаповалов подав у відставку, проте сам міністр оборони залишився на своїй посаді без жодних наслідків.
Його наступник Рустем Умєров теж неодноразово критикувався в суспільстві через закупівлю неякісних мінометних мін для ЗСУ, а також конфлікти в Агенції оборонних закупівель і розслідування щодо можливих корупційних схем, таких як справа «Мідас». Однак, попри скандали, Умєров залишився в команді президента, зайнявши посаду Серкретаря РНБО, що демонструє традиційну відсутність персональної відповідальності за допущені порушення.
Не менш показовою є ситуація і з Олександром Камишіним та Германом Сметаніним (до цього він керував «Укроборонпромом»), які очолювали Міністерство стратегічних галузей промисловості України. Незважаючи на скандали з мінометними мінами калібру 120 мм у листопаді 2024 року, коли десятки тисяч боєприпасів виявилися несправними, Камишін продовжував отримувати від президента похвалу за «успіхи в розвитку ВПК» і після звільнення з міністерства був призначений його радником із стратегічних питань.
6 листопада 2024 року з’явилася інформація про те, що підрозділи Збройних сил України отримали партію 120-міліметрових мін неналежної якості, виготовлених підприємствами «Укроборонпрому». При цьому 20 листопада у відкритому доступі було оприлюднене відео, на якому зафіксовано випадки неспрацювання цих боєприпасів.
Міністр стратегічних галузей промисловості Герман Сметанін тоді повідомив, що виробник взяв на себе зобов’язання замінити всю вилучену продукцію за власний рахунок і продовжує роботу у штатному режимі. За його словами, на той момент було поставлено понад 32 тисячі мін, а близько 10% з виявлених бракованих боєприпасів уже замінили. Причину «технічних проблем» Сметанін пов’язав з «неналежною якістю імпортного пороху, який використовувався у виробництві». Також він наголосив, що ситуація з 120-міліметровими мінами не стала підставою для звільнення його попередника Камишіна, його звільнили з інших причин. Водночас Сметанін визнав, що фактична політична відповідальність за резонансний скандал лягла саме на нього.
У липні 2025 року Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України було реорганізоване та приєднане до Міністерства оборони України. В результаті окрема посада міністра стратегічних галузей промисловості була ліквідована, а всі функції відомства передані під управління МОУ. Герман Сметанін, який очолив це міністерство, продовжив роботу, але вже в структурі Міністерства оборони. Отже, невідомо, яку відповідальність понесли посадовці за постачання неякісних мін, тобто знову пролунали лише порожні заяви.
Як бачимо, продовженням цієї тенденції стало постачання неякісних мін на початку 2026 року, коли ДБР виявило злочинну організацію, яка заволоділа майже трьома мільярдами гривень на закупівлю інженерних боєприпасів, використовуючи приватну фірму-прокладку, що ніколи не виготовляла міни. Хоча кілька посадовців отримали підозри, високе керівництво знову залишилося без будь-яких наслідків, демонструючи системну безкарність.
Коли Державне бюро розслідувань повідомляє про викриття злочинної організації, яка привласнила майже три мільярди гривень, виділених на закупівлю інженерних боєприпасів для Збройних Сил України, в центрі уваги опинилися окремі виконавці, але не керівництво Міноборони, яке дозволило цій схемі виникнути, працювати і масштабуватися. Йдеться про відпрацьований механізм розкрадання в армії, де фірма‑прокладка є лише зручним інструментом, а не ключовою проблемою.
У цій справі товариство з обмеженою відповідальністю, яке ніколи не займалося виробництвом мін і не мало підтвердженої технічної спроможності, отримало доступ до контрактів Міністерства оборони з багатомільярдними авансами. Це свідчить про провал або, скоріше за все, свідоме ігнорування базових процедур перевірки. Щоб така схема здійснилася, керівництво Міноборони не могло не знати про неї, бо саме через посадовців пройшли всі погодження і підписання документів, які відкрили шлях до перерахування бюджетних коштів. І тут неминуче виникають питання, відповіді на які в Міноборони не надають: хто підписував ці документи? Хто брав на себе відповідальність за авансування закупівлі? На якому рівні було ухвалене рішення про те, що компанії без досвіду виготовлення мін довірили критично важливі боєприпаси для фронту?
Повідомлення про підозру чотирьом посадовцям військових представництв Міноборони виглядає спробою замкнути відповідальність на нижчих ланках, хоча масштаби фінансування та характер контрактів виключають можливість самостійних дій цих осіб. Такі суми не зникають без політичного та адміністративного прикриття, адже будь-яке авансування на мільярди гривень проходить через вертикаль погоджень, де кожен підпис означає не технічну формальність, а усвідомлене рішення.
Саме тут фірма‑прокладка перестає бути головним персонажем і перетворюється на показник системного мародерства в армії, яке триває незалежно від прізвищ міністрів, керівників ВПК чи постійних гучних заяв про реформи, боротьбу з корупцією і прозорість держзакупівель. Схеми змінюються, назви компаній зникають і з’являються нові, але принцип залишається незмінним: виконавців показово затримують і суспільству демонструють розслідування, а ті, хто ухвалював ключові рішення, залишаються поза зоною будь-якої відповідальності.
Наслідки цієї безкарності є жахливими, бо кожна міна, яка не вибухнула вчасно, означає, що ворожа піхота доходить до українських окопів. Кожна партія неякісних боєприпасів — це загиблі військові, поранені, зірвані оборонні рубежі. У такій реальності корупція в оборонній сфері перестає бути просто кримінальним правопорушенням і набуває ознак прямої шкоди обороноздатності держави.
Окремою частиною цієї системи стала судова практика, яка роками відтворює замкнене коло: після гучних затримань підозрюваних відпускають під заставу, справи роками розглядаються в судах, а фігуранти або уникають реального покарання, або знову з’являються в суміжних схемах. За таких умов розкрадання в армії перестає бути ризиком для посадовців, перетворюючись у прорахований бізнес‑процес на крові наших захисників. Поки відповідальність зводиться до рядових посадовців і застав у судах, а політичне керівництво залишається недоторканим, розкрадання в армії й надалі триватиме під обгорткою чергових реформ і гучних звітів. Однак саме жахливе те, що після викриття правоохоронцями схем розкрадені гроші держава може повернути, але життя наших захисників – ніколи.
