Політичні

“Мир” із Путіним у 15 актах: як Трамп втрачав суб’єктність Заходу

Здавалося б, ось вона — довгоочікувана можливість для Дональда Трампа проявити свою знамениту “силу особистості” і змусити Путіна принаймні зробити вигляд, що той хоче завершити війну. Але після гучно анонсованої телефонної розмови президентів США й Росії стало очевидно: до прориву ще дуже далеко. А можливо, його й не буде.

Навпаки, після розмови з Путіним Трамп лише поглибив сумніви в тому, наскільки він узагалі зацікавлений у припиненні війни. І ще більше розколов трансатлантичний підхід до врегулювання.

Європа та Україна наполягають на 30-денному перемир’ї, аби відкрити шлях до реальних переговорів. Москва відмовляється: вона хоче фінальної угоди зараз. А це лише ілюзія миру на тлі посилення обстрілів, які щодня вбивають українців.

Трамп “домовляється” з Путіним: крок до миру чи поступка агресору?

Після дзвінка Трамп заявив, що перемовини про припинення вогню тепер вестимуть “тільки Україна та Росія”, фактично знявши з США будь-яку відповідальність за пряму участь і погодившись на сценарій Кремля. Більше того, він укинув туманну ідею про можливу участь Ватикану та новообраного Папи Лева. Це звучить радше як спроба ухилитися від відповідальності, ніж як продуманий крок до миру.

Гірка іронія полягає в тому, що перед розмовою радник Трампа розігрівав очікування: мовляв, “особистість президента розблокує тупик”. Але замість тиску Трамп, схоже, обмежився дружньою бесідою. Ніяких нових санкцій, ніякої підтримки збройного спротиву України. “Якщо щось піде не так — я просто відійду”, — заявив він, залишивши по собі враження беззубої миротворчості.

Колишня заступниця директора національної розвідки США Бет Саннер підсумувала: “Складається враження, що Путін отримав усе, чого хотів. Розмова — на дві години, а результату жодного”.

У Кремлі, судячи з усього, задоволені: “Жоден не хотів першим класти слухавку”, — хвалився помічник Путіна Юрій Ушаков. Для критиків Трампа — ще одне підтвердження, що той підходить до Путіна надто поблажливо.

У Києві ж спостерігається обережна дипломатія. Зеленський, який двічі розмовляв із Трампом у той день, дипломатично не погоджується з його версією: вимагає сильніших санкцій проти Росії, хоче багатосторонніх переговорів — за участі США та Європи — і застерігає: “Якщо Америка відійде від процесу — виграє лише Путін”.

Цей момент справді визначальний. Стає дедалі очевидніше, що Трамп не готовий, або не хоче вести послідовну мирну політику. Він сам хвалиться: “Все моє життя — це угоди”. Але війни, як в Україні чи Газі, не закінчуються за тиждень — на це потрібні системність і стратегія, а не шоу в стилі “Скажу щось гучне і подивимось, що буде далі”.

На жаль, зусилля Трампа виглядають не як дипломатія, а як відмова від лідерства. І це може коштувати Україні дуже дорого.

Хронологія беззубої миротворчості

Позиція Трампа та його адміністрації щодо мирних переговорів з часом змінювалася. Ще місяць тому держсекретар Марко Рубіо попереджав, що США можуть вийти з процесу посередництва, якщо не буде прогресу протягом кількох днів. Нині ж Трамп, навпаки, наполягає на особистій зустрічі з Путіним і натякає, що саме він — єдиний, хто здатний покласти край війні, хоча переговори вже місяцями буксують.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Гендиректор JPMorgan Chase про глобальну загрозу “Вісі зла”: “Це може вплинути на вільний і демократичний світ протягом наступних 100 років”

Сам Трамп коливався у своїй риториці — від різкої критики президента України Володимира Зеленського (мовляв, у нього “немає козирів” після конфліктної зустрічі в Білому домі) — до публічних докорів Путіну, якому він наказував “ЗУПИНИСЯ” і обурювався, що російський лідер його “тягне за собою”.

Ця хронологія — документ часу, в якому формально триває діалог, але дедалі більше постає запитання: чий це буде мир — України, яка воює за свою незалежність, чи Росії, що прагне передишки, не відмовляючись від своїх імперських зазіхань?

28 лютого. В Овальному кабінеті спалахує гучна суперечка: Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс сваряться із Зеленським, звинувачуючи його в невдячності за американську допомогу та в тому, що він гальмує мирну угоду з Росією. Після напруженої розмови Зеленського фактично виганяють із Білого дому.

11 березня. Зеленський оголошує, що Україна погодилася на 30-денне перемир’я, запропоноване США, після зустрічі з американськими посадовцями в Джидді, Саудівська Аравія. США заявляють, що поновлюють розвідобмін та військову допомогу. Трамп обіцяє обговорити план з Путіним.

13 березня. Трамп заявляє, що буде “розчаруванням для світу”, якщо Путін не погодиться на перемир’я. Путін погоджується “в принципі”, але висуває неприйнятні для України умови. Спецпредставник Трампа на Близькому Сході Стів Віткофф зустрічається з Путіним у Москві.

11 квітня. Віткофф знову зустрічається з Путіним — цього разу в Санкт-Петербурзі.

17 квітня. У Парижі на переговорах між США, Європою та Україною позитивно сприймають проєкт мирного плану від США. Один з пунктів — можливе офіційне визнання Криму за Росією, і це викликає занепокоєння.

18 квітня. Сенатор Рубіо попереджає, що якщо за кілька днів не буде прогресу, США можуть вийти з переговорів. Трамп підтримує ідею «руху вперед», але без чітких термінів.

22 квітня. Зеленський заявляє, що Україна ніколи не визнає окупацію Криму, реагуючи на американську ініціативу.

23 квітня. Трамп звинувачує Зеленського в затягуванні війни, каже, що той “не має козирів” і своїми висловлюваннями заважає миру. Тієї ж ночі відбувається  найбільший авіаудар РФ по Києву за останній рік.

24 квітня. Трамп у Truth Social: “Я незадоволений ударами по Києву. Поганий момент. Володимире, ЗУПИНИСЯ!” — додає, що гинуть 5000 солдатів щотижня, і час досягти миру. Він також каже, що Путін зробив “велику поступку”, не вимагаючи всю Україну.

25 квітня. Трамп публічно тисне на Україну з вимогою підписати угоду про рідкісноземельні елементи з США. Того ж дня Віткофф проводить вже четверту зустріч з Путіним у Кремлі. Трамп заявляє, що “дуже близький до угоди”.

26 квітня. Перед похоронами Папи Римського Франциска Трамп і Зеленський проводять 15-хвилинну приватну зустріч у Ватикані. Зеленський називає її “найкращою зустріччю з Трампом”. Трамп невдовзі публікує допис, у якому сумнівається в щирості Путіна.

28 квітня. Путін оголошує про три дні перемир’я (8–11 травня). Прессекретарка Білого дому Каролін Левітт заявляє, що Трамп хоче постійного, а не тимчасового припинення вогню.

30 квітня. США та Україна підписують угоду про партнерство в галузі рідкісноземельних ресурсів. Міністр фінансів Скотт Бессент заявляє, що це партнерство сприятиме економічному відновленню України.

1 травня. Сенатор Рубіо каже, що сторони “наблизилися” до миру, але їхні позиції досі “трохи розходяться”.

2 травня. Венс в інтерв’ю заявляє, що війна “найближчим часом не завершиться“.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Нова оборонна доктрина США: Європа не залишиться наодинці з російською загрозою 

4 травня. Трамп каже, що переговори близькі до завершення, але не уточнює, хто гальмує процес. Заявляє: “Іноді хочеться все кинути, але потім стається щось позитивне“.

7 травня. На форумі в Вашингтоні віцепрезидент Венс заявляє, що вимоги Росії “надмірні”, і що треба рухатися до довготривалого врегулювання, а не зосереджуватись на 30-денному перемир’ї.

8 травня. Трамп суперечить Венсу і знову закликає до 30-денного безумовного перемир’я, погрожуючи санкціями, якщо його не дотримаються.

10 травня. Трамп проводить спільний дзвінок з лідерами України, Франції, Німеччини, Великої Британії та Польщі і запевняє, що США допоможуть гарантувати довготривалий мир, якщо буде перемир’я.

11 травня. Трамп підтримує пропозицію Путіна провести прямі переговори в Туреччині. Закликає Зеленського погодитися. Зеленський у відповідь публікує допис: “Чекатиму Путіна в Туреччині в четвер. Особисто“.

12 травня. Трамп каже, що можливо прилетить на переговори до Туреччини, якщо побачить сенс. Але зазначає, що має багато зустрічей у рамках близькосхідного турне.

14 травня. Білий дім повідомляє, що Трамп не полетить на переговори в Туреччину. У списку російської делегації теж немає Путіна. Зеленський каже, що поїде лише якщо буде Путін.

15 травня. На борту Air Force One Трамп каже журналістам: “Нічого не станеться, поки я не зустрінусь із Путіним. Він не полетів, бо думав, що я не прилечу“. Переговори в Туреччині між Путіним і Зеленським не відбуваються, але делегації домовляються зустрітись наступного дня.

Поточний стан: Зусилля Трампа з просування миру між Україною та Росією тривають, але викликають занепокоєння через готовність йти на поступки Кремлю, тиск на Київ та відсутність конкретного прориву.

Висновки без ілюзій: США між прагматизмом та імпровізацією

Подій — десятки, заяв — ще більше. Але ключових “актів”, які справді змінювали хід дипломатичної гри, лише п’ятнадцять. І саме вони формують хроніку миротворчості, що радше нагадує політичну виставу, ніж стратегічний план. З низки хронологічних моментів стає очевидним, що команда Трампа готова йти на поступки Москві без узгодження з Києвом. Прикладом є дискусії щодо визнання Криму. Це викликає розкол як усередині Заходу (ЄС не підтримує таких кроків), так і всередині адміністрації Трампа (Венс деколи стримує радикальні кроки президента).

Адміністрація Трампа вдається до жорсткої риторики щодо Києва. Зеленського неодноразово публічно звинувачують у “невдячності”, “затягуванні війни” й “небажанні укладати мир”. При цьому фактична підтримка України з боку США (військова чи розвідувальна) подається як важіль тиску, а не стратегічне партнерство. В окремих моментах риторика Трампа навіть перегукується з наративами Кремля.

Риторика Трампа, Венса, Віткоффа та інших членів адміністрації часто суперечить одне одному. Наприклад, коли Венс визнає «надмірність» вимог Росії, Трамп водночас тисне на Україну прийняти угоду. Це створює враження імпровізації та хаосу в американській зовнішній політиці.

Просування угод про видобуток рідкісноземельних елементів в Україні паралельно з мирними переговорами виглядає як економізація зовнішньої політики США. Українська сторона сприймається радше як ресурсна територія, ніж як суб’єкт міжнародного права.

Підхід Трампа до мирного врегулювання — це поєднання імпульсивності, транзакційного мислення та персональної гри. Така модель може принести тимчасовий результат — наприклад, коротке перемир’я — але вона не створює умов для тривалого миру з урахуванням інтересів України, міжнародного права та безпеки в Європі. Трамп демонструє готовність “укласти угоду будь-якою ціною”, навіть якщо ця ціна — поступки агресору та послаблення міжнародної системи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку