8 серпня 2025 року у Вашингтоні сталася подія, яку ще кілька років тому вважали майже неможливою. Президент Азербайджану Ільгам Алієв та прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписали спільну декларацію про встановлення миру та міждержавних відносин у присутності президента США Дональда Трампа. Угода, парафована міністрами закордонних справ, передбачає остаточне припинення бойових дій, відкриття транспортних комунікацій і взаємне визнання територіальної цілісності.
Фактично йдеться про завершення понад тридцятирічної епохи конфлікту, що почався з розпадом СРСР і кілька разів вибухав війнами за Нагірний Карабах. Але мирна декларація також стала дипломатичною перемогою Вашингтона та стратегічним ударом по впливу Москви на Південному Кавказі.
Новий мир – під патронатом США
Церемонія у Білому домі стала символом нової реальності в регіоні. У присутності Трампа сторони підтвердили, що:
- припиняють усі бойові дії та акти помсти;
- відкривають транспортні й торговельні коридори між Азербайджаном і Вірменією, включно зі сполученням із Нахичеванською автономною республікою;
- розпочинають спільний проєкт “Trump Route for International Peace and Prosperity” (TRIPP), який передбачає розвиток інфраструктури за участі американських компаній;
- визнають непорушність кордонів та відмовляються від силового вирішення суперечок.
Про деталі угоди можна дізнатися в офіційному матеріалі азербайджанського видання Operativ Media.
Найбільш практичним елементом угоди стало питання транспортного коридору через Сюнік (Зангезурський коридор), який з’єднає Азербайджан із Нахичеванню та відкриє прямий шлях до Туреччини. За умовами, викладеними у відкритих джерелах, коридор на 99 років передадуть в оренду американській компанії для розвитку та експлуатації. Як повідомляє британське видання The Guardian, переговори щодо того, хто розроблятиме маршрут Трампа, який зрештою включатиме залізничну лінію, нафто- та газопроводи, а також оптоволоконні лінії розпочнуться наступного тижня. Вже відомо, щонайменше дев’ять забудовників виявили зацікавленість в участі у цьому логістичному проєкті.
Для США це не лише інфраструктурний проєкт, а й елемент геоекономічної стратегії: створення альтернативних маршрутів постачання енергоресурсів до Європи без участі Росії.
Регіональні наслідки: нафтові й газові потоки без Кремля
Вашингтонський мир відкриває двері для масштабної енергетичної інтеграції Південного Кавказу з ЄС. Йдеться не лише про азербайджанську нафту і газ, але й про можливі постачання з Туркменістану, Узбекистану, Казахстану, а згодом – навіть з Ірану, якщо політичні умови дозволять.
Саме ця перспектива робить угоду стратегічною загрозою для Росії. Кремль роками використовував енергетичну залежність Європи як важіль політичного тиску. Тепер частина ринку може бути втрачена безповоротно.
Не випадково, що на тлі мирної угоди з’явилися повідомлення з Румунії про диверсію проти азербайджанської нафти. Партія сировини, призначена для НПЗ OMV Petrom, була забруднена органічними хлоридами – речовинами, здатними пошкодити технологічне обладнання. За даними джерел, це могло бути результатом навмисного саботажу на нафтопроводі Баку–Тбілісі–Джейхан. Румунські експерти прямо розглядають версію гібридної атаки Росії з метою зірвати альтернативні постачання в ЄС.
Як зазначає президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар, Кремль традиційно використовує транзит як зброю: аварії, псування сировини і тиск на постачальників – елементи великої кампанії зі збереження енергетичних доходів.
Коридори, що змінюють карту
Давайте розглянемо географію наслідків Вашингтонського миру детальніше.
Зангезурський коридор – це ділянка у південній частині Вірменії (Сюнікська область), яка з’єднує Азербайджан з його ексклавом – Нахічеванською Автономною Республікою. Після розпаду СРСР Нахічевань залишилася відрізаною від основної території, а єдиний сухопутний шлях проходив через Вірменію. Створення коридору дозволяє Баку отримати прямий вихід до Туреччини, а Анкарі та країнам НАТО – новий транзитний маршрут у Каспійський регіон і Центральну Азію. Для Росії це означає втрату монополії на сухопутні маршрути з Каспію в Європу.
TITR (Trans-Caspian International Transport Route, або “Серединний коридор”) – міжнародний маршрут, який з’єднує Китай, Центральну Азію, Каспійське море, Азербайджан, Грузію, Туреччину та Європу. У спрощеному вигляді він виглядає так: Китай → Казахстан → паромом через Каспійське море → Азербайджан → Грузія → Туреччина → ЄС. Це частина китайської ініціативи “Один пояс – один шлях”, але без проходження через російську територію. TITR дає змогу постачати товари й енергоресурси в Європу, оминаючи Росію, а інтеграція Зангезурського коридору в цю систему після мирної угоди між Баку та Єреваном значно скоротить логістику.
Геополітично це відкриває для США та ЄС альтернативу російським і іранським маршрутам, даючи змогу посилити вплив у Центральній Азії та на Кавказі. Для Росії це втрата транзитних доходів, важеля тиску на Європу та статусу головного регіонального гравця. Туреччина ж перетворюється на ключову транзитну супердержаву між Азією та Європою.
Росія втрачає роль арбітра
Протягом десятиліть саме Москва була головним “миротворцем” на Південному Кавказі. Її війська контролювали зону розмежування у Карабаху, а дипломатія Кремля визначала рамки переговорів.
Тепер цей монополізований статус зруйновано. Мирну угоду укладено без участі Росії, натомість з активною роллю США. Фактично завершено і “мінський процес” ОБСЄ, який роками був під російським впливом.
Для Кремля це подвійний удар: втрата важеля впливу на Єреван – Вірменія дедалі більше орієнтується на Захід, розчарувавшись у військових гарантіях ОДКБ.
Ослаблення зв’язків із Баку: хоча відносини РФ і Азербайджану залишаються прагматичними, останній тепер будує стратегічні канали до Туреччини та США.
Не менш показово, що, за даними витоків, зустріч із Дональдом Трампом 15 серпня запросив особисто Володимир Путін – і зробив це після того, як стало очевидним, що мир між Азербайджаном і Вірменією буде досягнуто під патронатом Вашингтона.
Це може свідчити про зміну пріоритетів Кремля: головним стає не “перемога” у війні з Україною, а збереження доступу до європейського ринку енергоносіїв.
Невирішені проблеми
Попри підписану декларацію, низка питань залишається чутливою і потенційно вибухонебезпечною:
Трагедія 2023 року в Нагірному Карабаху. Під час азербайджанського наступу етнічні вірмени були масово витіснені з регіону. Для багатьох у Вірменії це акт етнічної чистки, який не може бути “забутий” укладанням простої політичної угоди.
Питання прав і безпеки біженців досі не врегульоване. Баку заявляє, що вони могли б залишитися, але реальні умови та довіра між громадами відсутні.
Внутрішньополітична напруга у Вірменії. Опозиція звинувачує Пашиняна у здачі національних інтересів.
Ризик саботажу з боку третіх сторін, включно з Росією, яка може використати диверсії чи інформаційні кампанії для зриву угоди.
Погляд Анкари і регіональний баланс
Туреччина офіційно привітала угоду, наголосивши, що вона відкриває “історичну можливість” для миру й процвітання на Південному Кавказі. Анкара отримує прямий сухопутний зв’язок з Азербайджаном через Нахичевань і Вірменію – це посилює її роль як транспортного та енергетичного хабу.
Така конфігурація створює трикутник Туреччина–Азербайджан–США, який здатний переформатувати політичну карту регіону та посунути Росію на маргінес.
Від Кавказу до України: як мир Баку – Єреван вписується у гру Трампа і Путіна
Після підписання мирної угоди у Вашингтоні стало відомо: президент Росії Володимир Путін попросив зустрічі з Дональдом Трампом, і вона запланована на 15 серпня. Офіційно тема переговорів не оголошена, але джерела у дипломатичних колах вказують, що йтиметься про пакетну домовленість, у якій Україна, санкції та енергетика можуть бути пов’язані в один блок.
Чому Путін погодився на цей діалог саме зараз? Аналітики називають кілька причин, і всі вони пов’язані з подіями на Кавказі:
Втрата монополії на роль миротворця. Кремль фактично виключили з ключового регіонального процесу, і це стало ударом по його іміджу як “незамінного” посередника.
Загроза енергетичним позиціям РФ у Європі. Зангезурський коридор і TRIPP відкривають нові маршрути постачання газу й нафти без участі Росії.
Сигнал про зміну балансу сил. Якщо США можуть “забрати” у Росії Кавказ, вони можуть просунутися й в інших регіонах пострадянського простору.
У цьому контексті 15 серпня може стати не просто зустріччю двох президентів, а спробою Путіна врятувати енергетичні позиції та отримати простір для маневру у війні з Україною.
Деякі джерела припускають, що Москва може запропонувати Вашингтону компроміси по Україні в обмін на пом’якшення санкцій в енергетичному секторі. Але після кавказького миру позиції США значно посилилися – тепер вони можуть торгуватися з Кремлем з позиції сили.
Кавказ у нових руках
Вашингтонську мирну угоду між Баку і Єреваном можна розглядати як геополітичне переформатування, в якому США стають головним арбітром, Туреччина – вигодонабувачем, а Росія – головним втрачаючим.
Для Москви це маркер того, що втрата впливу може відбутися не лише в Україні, але й у традиційних “зонах впливу” на пострадянському просторі. Південний Кавказ демонструє, що країни можуть домовлятися без Кремля – і навіть всупереч його інтересам.
Втім остаточний успіх цього миру залежатиме від того, чи зможуть сторони подолати тягар минулого і втримати нові транспортно-енергетичні маршрути від політичних і військових потрясінь.
