Цінності проти релятивізму: прем’єр-міністр Італії Джорджіа Мелоні про місію Європи у протистоянні “вісі зла”
Щорічно восени під час Тижня Генасамблеї ООН у Нью-Йорку відбувається Atlantic Council Global Citizen Awards. Подія визначає людей, які втілюють поняття та цінності глобального громадянства. Традиційно подія збирає міжнародну аудиторію високого рівня: глав держав і урядів, керівників підприємств, медіа та суспільних лідерів.
Цього року серед номінантів на церемонії вручення нагород була нагороджена Джорджіа Мелоні, прем’єр-міністр Італії, яскравий приклад правих сил. Мелоні було відзначено за роль першої жінки-прем’єр-міністра Італії, її рішучу підтримку Євросоюзу та трансатлантичного альянсу та її цьогорічне головування у G7.
“Висвітлюючи таких видатних людей… ми сподіваємося надихнути інших наслідувати їхній внесок у створення кращого світу,” – прокоментував Фредерік Кемпе, президент і гендиректор Atlantic Council. – “У той же час ми наголошуємо на нашій незмінній місії “спільно формувати глобальне майбутнє” разом із партнерами та союзниками. Ця мета набула актуальності, оскільки ми орієнтуємося на геополітичні ризики, які включають війни в Європі та на Близькому Сході та триваючу напруженість в Азії. Рідко робота наших лауреатів і Атлантичної ради була настільки важливою”.
Європі слід не лише засуджувати свої негативні дії в минулому, а й підкреслювати досягнення
Під час свого виступу італьянська прем’єр-міністр зазначила, що протягом останнього десятиліття праві в Європі переживають кризу. Вона підкреслила, що Захід, намагаючись вибачитися за свої дії у минулому, часто забуває про свої досягнення.
Є, звичайно, в європейській історії ганебні сторінки, серед іншого, так звана “гонка за Африку” між європейськими державами. Так, Леопольд II, король Бельгії, сумно відомий своєю жорстокістю, і його правління в Конго залишається однією з найбільш спірних і скандальних сторінок історії Бельгії. Цей самодержець створив Бельгійське Конго, що стало його особистим володінням, а не державою. Він експлуататував місцеве населення для виробництва каучуку та слонової кістки, що призвело до масового знищення та експлуатації мільйонів.
Так, європейські колоніалісти свого часу “наламали дров” в Африці, зокрема залучивши континент до ринку работоргівлі, надовго знедоливши африканців. Звісно, про це потрібно говорити і засуджувати ці ганебні історичні епізоди, оскільки вони залишили глибокий слід в історії Чорного континенту.
Разом з тим, на Заході з’явилися тенденції та процеси, що сприяли завершенню рабства. Слід зауважити, що рабство в Африці існувало ще до приходу європейських колонізаторів, але саме європейські країни, зокрема Великобританія, відіграли ключову роль у його скасуванні.
Отже, разом з негативними проявами слід визнавати, що Захід приніс багато користі. Тобто, разом із засудженням негативних речей, де це абсолютно необхідно, слід підкреслювати і прогресивні досягнення. Так, Британська імперія, яка була однією з найбільших колоніальних держав в історії, заснувала багато колоній по всьому світу, включаючи частини Африки, Азії, Америки та Океанії. Це допомогло Об’єднаному Королівству зробити величезні здобутки та розширити свою владу.
Однак, попри це, Британська імперія також була однією з перших країн, яка заборонила рабство. Так, у 1807 році британський парламент прийняв Закон про запобігання рабству, який забороняв работоргівлю в британських колоніях. У 1833 році було прийнято ще один закон, який повністю скасував рабство в усіх британських володіннях.
Особливість історії – в її неоднозначності
Можна знайти багато прикладів проявів сили цивілізації Заходу в минулому, які намагаються заклеймити. Промовистим прикладом може служити пошкодження пам’ятника Вінстону Черчиллю на Парламентській площі в Лондоні у 2020-у вандалами під час протестів руху Black Lives Matter. На постаменті пам’ятника з’явився напис “расист”, що викликало резонанс у суспільстві. Цей інцидент став частиною ширшої хвилі протестів проти расизму та колоніальної спадщини у світі, що мали привернути увагу до системного расизму та несправедливості, з якими стикаються чорношкірі. Вандалізм пам’ятників, на кшталт пам’ятнику Черчиллю, став символом боротьби проти історичної несправедливості та колоніалізму.
Прецедент викликав багато дискусій про те, як суспільство повинно ставитися до історичних постатей, які мали суперечливі погляди або дії. Більше того, в глобальній мережі Черчилля порівнювали з Гітлером. Дехто зважає на те, що обидва лідери мали сильні переконання та використовували риторику для досягнення своїх цілей. Однак, очевидно, що такі порівняння дуже контроверсійні, оскільки Черчилль і Гітлер мали дуже різні політичні та моральні позиції. Черчилль відомий боротьбою проти нацизму та захистом демократії, тоді як Гітлер був диктатором, відповідальним за масові вбивства та геноцид.
Парадоксально, що такі звинувачення висувають проти людини, яка, навпаки, докладала зусиль, щоб захистити свою націю від знищення та не допустити перемоги нацизму. Ще один парадокс полягає в тому, що як крайньоправі, так і крайньо ліві критикують Черчилля, називаючи його світовим злом.
Ще один приклад, який викликає багато емоцій і дискусій: Христофор Колумб, відомий своїми подорожами до Америки, – став суперечливою фігурою в сучасному суспільстві. Ліві активісти часто критикують його за жорстоке поводження з корінними народами та колоніальну експансію, яка призвела до значних страждань і знищення культур.
Цікаво, що у серіалі “Клан Сопрано” є сцена, де обговорюється спадщина Колумба. Це відображає ширшу дискусію в суспільстві про те, як ми повинні ставитися до історичних постатей, які мали значний вплив, але також були причетні до жорстоких дій. Деякі люди вважають, що такі постаті повинні бути переосмислені або навіть видалені з публічного простору, тоді як інші вважають, що їх слід залишити як частину історії, але з контекстом, який пояснює їхні дії.
Нема пророка у своїй вітчизні
Щодо проблем, з якими стикається Старий Світ, то, на думку Мелані, передусім це ойкофобія. Цей термін позначає негативне ставлення або відразу до власної культури, традицій чи національної ідентичності. Ойкофобія буквально перекладається як “страх дому”. Цей термін в контексті політичних і культурних дискусій на Заході свого часу популяризував британський філософ Роджер Скраутон. Він вважав, що інтелектуальні еліти можуть бути схильні до ойкофобії, відкидаючи власну культуру на користь глобальних чи іноземних цінностей.
Критика підходів до понять патріотизм та нація
У своїй промові Джорджіа Мелоні також критикувала сучасні підходи до таких понять як патріотизм та нація. Зараз на Заході багато хто ставиться до них прохолодно і навіть називає її фашисткою за використання таких термінів. Однак для неї це не прагнення показати свою зверхність або колективний авторитаризм, а стан розуму, коли громадяни відчувають гордість за свій прапор, за те, що вони є частиною певної держави, та витрачають свій час і ресурси на покращення батьківщини.
На думку Мелоні, Захід, перш за все, є системою цінностей, де людина займає центральне місце, а всі громадяни є рівними і вільними, незалежно від віку, статі, релігійних переконань або національної приналежності. Ця система є демократичною, життя в ній священне, а держава заснована на верховенстві права. Італійська прем’єр-міністр зазначила, що саме такі цінності дозволили Західній цивілізації досягти прогресу і підвищити якість життя людей.
Джорджія Мелоні також зазначила, що зверхність західної цивілізації може зробити Захід менш надійним співрозмовником для інших країн. Вона підкреслила, що глобальний південь вимагає більшого впливу, і країни, що розвиваються, тепер здебільшого співпрацюють між собою. Автократії набирають силу, і Захід може опинитися в ролі фортеці, спрямованої на саму себе. Вона також зазначила, що є інституційні проблеми, які, можливо, потрібно вирішувати, створюючи нові формати співпраці. Мова не йде про зниження стандартів входження до ЄС (то в БРІКС можуть приєднуватися всі бажаючі), навпаки, їх потрібно тримати на традиційно високому рівні. Необхідно розробити механізм, за яким Захід міг би співпрацювати з іншими країнами, встановлюючи мінімальні вимоги, такі як відсутність тоталітаризму та знищення певних категорій населення за етнічною чи релігійною ознакою. Вона також зазначала про важливість співпраці з країнами півдня і згадала план Маттеї, який передбачає не тільки співпрацю з африканськими країнами, але й зменшення потоку нелегальної міграції. Мелоні підкреслила, що вороги демократії часто називають її режимом для слабких, який веде до декадансу, але Захід повинен рішуче показати патріотизм і довести, що це не так.
Торкнувшись українського питання, Мелоні зауважила на необхідності підтримувати Україну. Важливо, щоб праві сили не могли взяти гору. У Європи є всі ресурси для відновлення світового лідерства. Важливо, щоб всі політичні сили твердо стояли на своїх традиціях та можливостях, які надає минуле. Неможливо перемогти “вісь зла” на основі релятивізму та відсутності будь-якої позиції. Можна перемогти лише на основі цінностей, які зробили Європу великою та цивілізованою.
Тетяна Морараш
