Міжнародний суд ООН розгляне зустрічний позов Росії у справі про геноцид в Україні: юридичні наслідки та інформаційні ризики

Міжнародний суд ООН визнав прийнятними зустрічні позовні вимоги Російської Федерації у справі щодо тлумачення та застосування Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду, яку Україна ініціювала 26 лютого 2022 року після початку повномасштабної агресії. Відповідний наказ Суд ухвалив 5 грудня 2025 року, а оприлюднив 8 грудня у прес-релізі No. 2025/55, доступному на офіційному сайті Міжнародного суду ООН. Рішення не стосується оцінки по суті тверджень російської сторони. Йдеться про процедурний крок, який дозволяє включити зустрічні позови в рамку існуючого провадження. Як уточнює Суд у згаданому прес-релізі, ці заяви РФ «допустимі як такі» та надалі розглядатимуться під час змістового аналізу разом із вимогами України.

Що саме сказано в рішенні Суду?

(за матеріалами пресрелізу Міжнародного суду ООН від 8 грудня 2025 року)

У Постанові, датованій 5 грудня 2025 року, Міжнародний суд ООН визнав, що подані Російською Федерацією зустрічні позовні вимоги відповідають вимогам статті 80(1) Регламенту Суду та можуть розглядатися як частина поточного провадження у справі “Україна проти Російської Федерації” щодо застосування Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду.

Суд підтвердив дві ключові умови, необхідні для прийнятності зустрічних позовів:

-по-перше, наявність юрисдикції за статтею IX Конвенції про геноцид;

-по-друге, прямий фактичний та юридичний зв’язок між основною вимогою України та зустрічними позовами РФ.

У документі наголошується, що обидві сторони спираються на той самий міжнародний інструмент – Конвенцію про геноцид – як на підставу юрисдикції й як на правову основу своїх вимог по суті.

Суд також зауважив, що російська сторона планує використовувати «переважно ті самі докази» для одночасного спростування позову України та обґрунтування власних зустрічних претензій, що посилило його висновок про наявність прямого фактичного зв’язку.

Рішення про прийнятність було ухвалене більшістю 11 голосів проти 4. Після цього Суд дозволив Україні подати Відповідь до 7 грудня 2026 року, а Російській Федерації – Заперечення у відповідь до 7 грудня 2027 року, зарезервувавши подальшу процедуру для окремого рішення. Це найбільший на сьогодні письмовий цикл в ICJ для одного спору, що підкреслює масштабність процесу.

У пресрелізі також наголошено, що це процедурне рішення спирається на висновки Суду від 2 лютого 2024 року, коли Суд підтвердив свою юрисдикцію щодо ключової вимоги України – встановити відсутність будь-яких достовірних доказів вчинення нею геноциду на території Донецької та Луганської областей.

Історія провадження: як справа “Україна проти Росії” дійшла до нинішнього етапу

Справу щодо тлумачення й застосування Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду Україна ініціювала 26 лютого 2022 року – через два дні після початку повномасштабного вторгнення. Київ стверджував, що Росія зловживає положеннями Конвенції, вигадуючи твердження про “геноцид” у Донецькій та Луганській областях, щоб обґрунтувати визнання окупаційних адміністрацій та запуск так званої “спеціальної військової операції”.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН ухвалив наказ про застосування тимчасових заходів, зобов’язавши РФ негайно припинити військові дії в Україні. У жовтні 2022 року Росія подала попередні заперечення щодо юрисдикції; процес було призупинено відповідно до процедурних норм Суду. Тим часом 33 держави подали декларації про інтервенцію на підтримку тлумачення Конвенції, запропонованого Україною – фактично ставши на бік Києва у суперечці щодо змісту та меж Конвенції про геноцид.

Після публічних слухань у вересні 2023 року Суд оголосив рішення 2 лютого 2024 року. Він підтвердив свою юрисдикцію щодо ключової вимоги України – встановити відсутність будь-яких доказів геноциду на Донбасі. Водночас Суд визнав, що дві інші вимоги України виходять за межі статті IX Конвенції, і тому не можуть бути розглянуті. Це рішення окреслило рамку, в якій справа може продовжуватися по суті.

У серпні 2024 року Суд повідомив, що 23 держави подали нові або оновлені декларації про інтервенцію вже на етапі розгляду по суті. Це безпрецедентна міжнародна увага до справи, що стосується тлумачення базового інструмента міжнародного гуманітарного права.

18 листопада 2024 року Росія подала контрмеморандум (Counter-Memorial) – документ, який вперше містив зустрічні позовні вимоги проти України. Київ визнав їх неприпустимими, вказуючи, що вони виходять за межі предмету спору та не відповідають вимогам статті 80 Регламенту Суду.

Зазначимо, що термін контрмеморандум використовується тільки в ICJ та аналогічних міжнародних судах і є ключовим етапом письмового провадження. Фактично це офіційний письмовий документ, який сторона подає у відповідь на позов іншої держави. У ньому викладаються аргументи на захист власної позиції та, за потреби, включаються зустрічні позовні вимоги.

У 2025 році сторони подали письмові позиції щодо допустимості цих зустрічних позовів. На основі цього масиву матеріалів Суд і виніс наказ від 5 грудня 2025 року, визнавши російські зустрічні вимоги прийнятними суто в процедурному сенсі та включивши їх до основного провадження. Це рішення не підтверджує жодних тверджень РФ і не стосується суті спору, але визначає процесуальну структуру розгляду на наступні роки.

Що пишуть медіа

У своїх коротких повідомленнях європейські медіа виділяють процесуальну природу рішення.

Euronews (коротка замітка від 8–9 грудня 2025), The Guardian (міжнародна стрічка), Le Monde (рубрика “Міжнародна юстиція”) наголошують, що Суд не оцінював аргументи РФ по суті, а лише визначив, що вони можуть бути розглянуті у відповідності до правил ICJ.

Українські онлайн‑видання (наприклад, УНН, Інтерфакс‑Україна, Суспільне) також оперативно висвітлили рішення з коментарями, що підкреслюють: рішення – процедурне, не по суті.

Подальші кроки

2026–2027 роки стануть роками письмового обміну. Після цього можливі усні слухання по суті. Остаточне рішення — не раніше кінця десятиліття, з огляду на масштабність матеріалу та кількість держав, які долучилися до процесу.

Чому це важливо і що це означає для України

Росію не цікавить вирок Міжнародного суду – вона чудово розуміє, що її вимоги навряд чи матимуть успіх по суті. Але їй важливий сам процес. Розгляд зустрічних позовів здатен створити інформаційне поле, де РФ зможе продукувати власні наративи, просувати власні тези та формувати резонанс у світових медіа. Це може спричинити хвилю інформаційних маніпуляцій, які матимуть для України негативний характер.

Тож для Києва ключовими кроками мають стати проактивна дипломатія, робота міжнародних юристів і вчасна антикризова комунікація. Адже Україні доведеться не лише відповідати на юридичні аргументи Росії, а й пояснювати союзникам і міжнародній аудиторії, що сам факт включення зустрічних позовів – це технічна процедура, а не підтвердження правоти РФ.

Водночас постає питання: чи має Україна достатньо фахівців, які здатні вести таку багаторівневу боротьбу – юридичну, дипломатичну й інформаційну – паралельно? Наразі у публічному просторі нашої країни практично немає фахових коментарів щодо цього рішення, і це лише підсилює потребу в скоординованій і професійній позиції держави та громадського сектору.