3 грудня Кабінет Міністрів ухвалив рішення перейменувати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій на Міністерство національної єдності України. Очолив новостворене відомство Олексій Чернишов, голова правління “Нафтогазу”, який також обійняв посаду віцепрем’єра. Очільник уряду Денис Шмигаль заявив, що інституційне підсилення у вигляді цього міністерства сприятиме новій якості взаємодії з багатомільйонною українською спільнотою, яка представляє всі хвилі міграції. Названі були і ключові завдання реформованого міністерства: основне з них – розробка стратегії, яка допоможе повернути українців додому, забезпечивши їм гідні умови для життя та роботи в Україні. До функціоналу Мінєдності віднесли також зміцнення культурних та економічних зв’язків з українцями за кордоном, популяризацію національної ідентичності та сприяння інтеграції діаспори у національні процеси. Начебто вичерпно, утім фокус нового міністерства на питаннях українців за кордоном лише відкритими низку інших, не менш важливих питань.
Мінєдності повинно дбати про всіх постраждалих від війни
Директорка з адвокації організації “Центр прав людини ZMINA” Олена Луньова переконана, що національна єдність не повинна зводитися лише до роботи з українцями за кордоном. Вона має охоплювати й тих, хто втратив зв’язок із рідною країною через війну — мешканців тимчасово окупованих територій, переселенців та інших постраждалих. У пості на Фейсбуці правозахисниця нагадує, що ще у 2019 році під час Форуму єдності в Маріуполі “Центр прав людини ZMINA” наголошував: в уряді має залишатися структура, яка відповідає за захист усіх постраждалих від війни, незалежно від того, де вони перебувають — на ТОТ, у вільних регіонах чи за кордоном. Підтримка людей і відновлення зв’язків із громадянами має залишатися пріоритетом державної політики.
Ще у вересні 64 правозахисні організації, серед яких ГО “Донбас SOS”, ГО “КРИМSOS”, Кримська правозахисна група, БФ “Право на захист”, адресували президенту Зеленському громадське звернення щодо забезпечення реалізації повноважень Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Вже тоді оголошена урядом ліквідація Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, яку обговорювали в Уряді, викликала серйозне занепокоєння як серед громадянського суспільства, так і серед міжнародних партнерів України. Мінреінтеграції відігравало ключову роль у подоланні наслідків російської агресії, займаючись такими життєво важливими питаннями, як евакуація населення з прифронтових зон, підтримка родин політв’язнів і забезпечення зв’язку з громадянами на тимчасово окупованих територіях. Міністерство також координувало політику відновлення деокупованих регіонів, де навіть короткий період перебування під окупацією залишив значні руйнівні наслідки.
Ліквідація Міністерства, а точніше його перейменування з втратою функцій, може бути сприйнята як сигнал про те, що Україна зменшує увагу до теми реінтеграції та захисту постраждалих. Це не лише підриває довіру всередині країни, але й створює ризики втрати підтримки з боку міжнародних партнерів.
Експерименти з реорганізації не завжди вдалі
Ідея злиття чи реорганізації міністерств завжди має стратегічну або політичну мотивацію, хоча в українських реаліях це часто стає джерелом плутанини та суперечок. Перш, ніж у нас з’явилося Мінєдності, пройшов складний ланцюг реформ, пов’язаних із реорганізацією функцій кількох міністерств. Спершу відбулося злиття Міністерства соціальної політики з Міністерством у справах ветеранів, яке було покликане оптимізувати ресурси й об’єднати функції, пов’язані з підтримкою найбільш уразливих категорій громадян — ветеранів та людей, котрі потребують соціального захисту. Мета полягала в тому, щоб створити більш цілісну систему підтримки, де допомога ветеранам була б частиною загальної соціальної політики. Однак це викликало критику, оскільки ветерани потребували специфічної підтримки, яку важко було інтегрувати в ширшу соціальну систему.
Наступний крок – створення Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій, яке стало відповіддю на нові виклики, спричинені війною та окупацією частини територій України. Основною метою було забезпечити повернення контролю над окупованими територіями, підтримку людей, які залишилися там, а також допомогу внутрішньо переміщеним особам (ВПО). Це міністерство взяло на себе завдання, які не могли ефективно виконувати інші органи влади, але його діяльність також зіштовхувалася з проблемами, пов’язаними з обмеженими ресурсами та перехресними функціями з іншими міністерствами.
Пропозиція трансформувати Мінреінтеграції в Міністерство національної єдності передбачала можливість знайти новий формат для роботи з цими викликами. Йшлося про розширення функцій цього органу, щоб не лише зосереджуватися на реінтеграції територій, але й будувати широку національну єдність через підтримку всіх постраждалих від війни — незалежно від їхнього місця проживання. Безумовно, функціонал Мінєдності мав включати роботу з ВПО, звільненими територіями, українцями за кордоном, а також побудову соціальної згуртованості в умовах війни.
Натомість реформоване Міністерство втратило значну частину функціоналу і зосередилося лише на українцях, що через війну опинилися за кордоном.
Міністерство, побудоване на хибних уявленнях
“Проблема не в назві чи самому факті створення окремої урядової інституції, а в тому, що її функціонал збираються формувати на підставі хибних засновків”, – такого висновку доходить власна кореспондентка видання “Європейська правда” Олена Бабакова, що працює у Варшаві. В її матеріалі йдеться про те, що при визначенні політики щодо діаспори не можна зосереджуватися виключно на стратегічних кроках з рееміграції, адже більшість українців, на жаль, не повернеться. Щороку бойових дій зменшується кількість тих, хто міг би повернутися, і цей відсоток зменшується на 5-10% щорічно. Тобто, якщо навіть нині зберігається надія на повернення, це обмежена кількість людей, а не масовий потік.
Більше того, потрібно чесно визнати ще одну складну істину: Україна повинна будувати свою політику щодо діаспори не з рівня довіри “нуль”, а з рівня довіри “мінус”. Останні роки війни, політичної нестабільності та соціальних криз не сприяли зміцненню зв’язків між державою та її громадянами за кордоном. Багато хто з українців, що виїхали через агресію, втратили довіру до владних інституцій, а тому більшість із них вже не готові до повернення, не маючи чіткої гарантії стабільності та безпеки на батьківщині.
Тому політика рееміграції не може бути основою відносин з діаспорою. Замість цього, Україні потрібно розвивати більш комплексний підхід, який враховує реальність сьогодення — не тільки політику повернення, але й політику підтримки та інтеграції українців у країнах перебування, зокрема через надання правових, культурних та освітніх можливостей для діаспори. Виключно на таких засадах можна відновити довіру до держави, а також зберегти відносини з українською спільнотою за кордоном на довгострокову перспективу.
Орвеллівська новомова в дії?
Журналіст Володимир Ар’єв у своєму коментарі іронізує над недосконалістю та відсутністю реального змісту в нових ініціативах уряду, порівнюючи їх з сатиричними елементами з творів Джорджа Орвелла. Він пропонує вигадати інші “міфічні” міністерства, такі як Міністерство правди України (Мінпру), Міністерство справедливості і розбудови України (Мінсру), або Міністерство потужності і незламності України (Мінпну), підкреслюючи абсурдність і пропагандистську природу таких установ. Ідея створення урядових інститутів, які більше нагадують риторичні інструменти для утримання контролю, ніж реальні органи, здатні впливати на країну, зокрема через непослідовність у політиці, стає важливою темою його критики.
Експерт у галузі міжнародних відносин і безпеки Ростислав Павленко вказує, що влада намагається уникнути справжнього вирішення проблеми національної єдності, надаючи при цьому політичним силам лише видимість роботи. У результаті, замість реального Міністерства національної єдності, ми отримуємо призначення людини з корпоративним досвідом на керівну посаду, яка не має стосунку до цих складних політичних процесів. Призначення керівника “Нафтогазу” міністром національної єдності, за словами Павленка, є прямим свідченням того, як на урядовому рівні ухвалюються поверхневі рішення без реальних змін або глибокої політичної волі для забезпечення справжнього національного єднання.
Ідея створення Міністерства національної єдності в Україні викликає багато запитань. Це ініціатива, яка на перший погляд може здатися важливою, але насправді виглядає як чергова спроба створити ілюзію змін. Таку думку підтримують навіть критики, які звертають увагу на абсурдність самої концепції.
Як зазначає відомий блогер і публіцист Володимир Ветка, така ініціатива може згодом привести до створення нових урядових структур, які не матимуть реального змісту, а швидше будуть схожі на “симулякри”. Ветка іронізує: “Міністерство крутості”, “Міністерство самотності”, “Міністерство йоги” та “Міністерство щастя” — такі, на його думку, можуть стати наступними міністерствами, якщо влада продовжить намагатися симулювати реальні зміни замість вирішення глибоких проблем країни.
