Національний військовий меморіал: як ситуація після зливи продовжила конфлікт навколо нього та показала реальне ставлення до пам’яті захисників
Створення Національного військового меморіального кладовища давно перетворилося на арену гострого суспільного, інженерного, екологічного та судового протистояння. Родини загиблих захисників із самого початку вимагали від влади побудувати його в межах Києва. Проте посадовці проігнорували це і побудували меморіал у заповідному Мархалівському лісі, що спровокувало обурення українців і судову війну. Перша ж потужна злива, яка розмила могили й дороги, змусивши адміністрацію меморіалу поспіхом закривати його від громадськості та ЗМІ, наочно оголила не лише технічну непридатність обраної ділянки, а й глибоку неповагу відповідальних осіб до пам’яті полеглих героїв. При цьому ігнорування рішень Верховного та Господарського судів про незаконність будівництва перетворило священне місце на зону тривалого правового хаосу.
Руйнівний іспит стихією: як військовий меморіал на Київщині опинився під загрозою після зливи
Перші потужні літні опади перетворили територію Національного військового меморіального кладовища (НВМК )на зону екологічного та інженерного лиха. Сильна злива, яка пронеслася Київщиною, оголила критичні прорахунки у проєктуванні важливого державного об’єкта, залишивши після себе розмиті шляхи, провалений асфальт та понівечений ландшафт. Як повідомляє Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ), замість місця для гідного вшанування героїв, очевидці побачили брудні потоки, які стрімко неслися з його території в напрямку сусіднього села Віта-Поштова.
Масштаби руйнувань виявилися настільки серйозними, що приховати їх від громадськості та екологів не вдалося. Експерти КЕКЦ зафіксували, що насипні дороги практично припинили своє існування, перетворившись на розмоклу масу, а в місцях твердого покриття утворилися глибокі тріщини та провали. Причому найбільш болючим фактом став стан сектору поховань, де земля буквально вимилася з-під могил захисників. Навколо них утворилися глибокі урвища, змусивши адміністрацію меморіалу в екстреному порядку закрити територію для відвідувачів, аби працівники могли поспіхом засипати вимиті порожнечі свіжою землею.
Аналізуючи причини того, що сталося, фахівці КЕКЦ відкидають версію про природну усадку землі, яке зазвичай відбувається на нових могилах. Реальна картина вказує на масштабне вимивання цілого штучного шару ґрунту, за допомогою якого будівельники намагалися підняти рівень цієї ділянки. Вода просто забрала з собою тонни ненадійної насипної основи, продемонструвавши повну безпорадність інженерних рішень перед силами природи.
Подібний розвиток подій не став несподіванкою для наукової спільноти, адже катастрофічні наслідки проявилися саме там, де заздалегідь прогнозували проблеми. Фахівці з гідрології неодноразово надсилали застереження щодо неефективності закладеної системи дренажу та відведення поверхневих вод. Як виявилося, природа підтвердила правоту екологів, місцевих жителів та гідрологів, які в один голос називали цю земельну ділянку абсолютно непридатною для облаштування меморіалу через специфічні природні умови та високий рівень гідрологічних ризиків.
Цей інцидент змушує здригнутися від думки про те, що може відбутися далі, коли масштаби поховань на меморіальному комплексі зростуть в кілька разів. Якщо навіть теперішня, порівняно невелика кількість могил зазнала таких пошкоджень, то подальше розширення секторів за умов ігнорування дренажних проблем загрожує перерости у хронічну катастрофу. Попереду сезон затяжних осінніх дощів та весняного танення снігів, які влаштують цьому крихкому інженерному проєкту ще складніші випробування.
Зсув ґрунту під тиском аргументів: як посадовці виправдовуються
Спроби офіційних осіб пояснити руйнівні наслідки негоди на території НВМК прогнозовано звелися до пошуку винних серед природних стихій. Очільниця Міністерства у справах ветеранів Наталія Калмикова, коментуючи ситуацію, поспішила перевести фокус уваги на специфіку місцевої геології, назвавши головним рушієм руйнувань комбінацію піщаної структури землі та обсягів дощової води. «Після аномальних опадів на окремих місцях нещодавніх поховань відбулося природне просідання ґрунту. Це природний процес: велика кількість води проходить крізь свіжий насипний ґрунт, унаслідок чого він ущільнюється та просідає», – написала вона в мережі Facebook і опублікувала фото.
При цьому Калмикова зауважила, що місцевий піщаний ґрунт за своїми фізичними властивостями потребує тривалого часу для остаточного вщухання, що зазвичай триває від пів року до дванадцяти місяців, а інтенсивні потоки води лише прискорили цей неминучий процес. Водночас вона підкреслила, що ліквідаційні заходи відразу розпочалися, і вже всі пошкодження вдалося повністю усунути. Понад те, урядовиця побачила в інциденті навіть позитивний маркер, заявивши, що успішне сходження води крізь інженерні мережі свідчить про абсолютно правильну та ефективну роботу закладеного дренажу. «Щиро перепрошуємо за занепокоєння, яке могла викликати ця ситуація. Запрошую усіх бажаючих відвідати НВМК та переконатись на власні очі», – повідомила Калмикова.
Втім, як заявив заступник директора державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» Ярослав Старущенко, ущільнення ґрунту є природним процесом, але адміністрація вже шукає технологічні інструменти для запобігання подібним випадкам. Урядові структури та інженери меморіалу почали вивчати закордонний досвід облаштування військових цвинтарів (зокрема, американського Арлінгтонського кладовища), щоб впровадити спеціальні стаціонарні бетонні або композитні інженерні платформи під намогильні споруди. Такі конструкції мають утримувати надгробки у фіксованому положенні незалежно від просідання чи розмивання нижніх шарів насипного ґрунту. Тобто урядові структури та інженери меморіалу почали аналізувати це питання і вивчати закордонний досвід тільки після будівництва меморіалу та розмитих зливою могил.
Водночас в керівництві НВМК в унісон з Калмиковою назвали руйнування на секторах поховань звичайним природним ущільненням ґрунту після аномальних опадів на Київщині. Згідно з їхньою заявою, просідання землі зафіксовано виключно в межах свіжих могил, які були зроблені протягом останніх одного-двох місяців. Цей процес є абсолютно закономірним для будь-якого цвинтаря, а тимчасові намогильні споруди нібито залишилися у правильному положенні, що, на думку керівництва, повністю спростовує версію про непридатність ділянки, підтоплення чи розмивання секторів ґрунтовими водами. Оскільки природна стабілізація землі залежно від погодних умов може тривати від кількох місяців до років, капітальні пам’ятники встановлюватимуть лише через рік, а доти територію обіцяють постійно контролювати.
Намагаючись згладити гостроту інциденту, керівництво НВМК виступило з офіційними вибаченнями перед рідними та побратимами полеглих захисників за занепокоєння, яке викликали оприлюднені у медіа кадри. Водночас воно запевнило, що держава й надалі забезпечуватиме постійний догляд та належне утримання території Національного військового меморіального кладовища.
Протести, фінанси та корупційні скандали
Історія створення головного військового меморіалу країни, будівництво якого стартувало у серпні 2024 року, від самого початку супроводжувалася конфліктами, які заклали фундамент для сьогоднішньої кризи. Перші офіційні поховання та церемонія відкриття комплексу відбулися 29 серпня 2025 року, станом на початок липня 2026 року тут вже знайшли свій останній спочинок 350 загиблих Захисників та Захисниць України. Складна структура цього меморіалу відображає всю трагічність сучасної війни, адже переважну більшість похованих — близько 250 осіб — становлять невпізнані Герої, чиї особи через тривалість та комплексність експертиз залишаються тимчасово невстановленими, а процес їхньої ДНК-ідентифікації триває безперервно.
Поряд з ними спочивають близько 100 ідентифікованих воїнів, яких поховали у звичайних могилах або в Колумбарній стіні згідно з волею їхніх родин. Зважаючи на те, що перша черга розрахована на 6 тисяч місць, а фінальний масштабний проєкт передбачає створення до 120 тисяч поховань, нинішні події змушують критично оцінити довгострокову перспективу цього задуму.
Рішення Кабінету Міністрів раптово перенести будівництво з раніше обіцяного Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» за межі столиці — до Мархалівського лісу в Гатненській громаді Фастівського району — спровокувало першу хвилю глибокого обурення серед родин полеглих воїнів. Люди, яким влада початково гарантувала створення меморіалу в межах Києва на Биківні, відверто назвали цей заміський маневр знущанням з пам’яті захисників через ускладненість логістики та неможливість зручно дістатися туди громадським транспортом. Крім транспортного колапсу, виник і відкритий бойкот, оскільки частина сімей категорично відмовилася ховати там своїх близьких через виявлені гідрологічні ризики. Родичі заявляли, що не мають жодного бажання споглядати, як тіла чи прах їхніх рідних «потопатимуть в болоті», а нещодавні масштабні липневі зливи лише довели абсолютну обґрунтованість цих побоювань.
Метання урядовців між різними земельними ділянками демонструє повну відсутність системного стратегічного планування та ігнорування експертної думки. Наприкінці 2022 — на початку 2023 років Київська міська рада поспіхом виділила землю на Лисій горі, що спровокувало миттєві протести киян, екологів та активістів, які стали на захист урочища як унікальної пам’ятки архітектури та об’єкта природно-заповідного фонду, змусивши владу скасувати цю ідею. Наступна спроба в середині 2023 року залучити під будівництво територію Биківнянських могил так само зазнала краху, адже науковці вказали на юридичну й моральну неможливість проведення робіт на території, яка досі не досліджена до кінця на предмет масових сталінських поховань, через що археологічні розкопки мали б тривати роками.
Зрештою, у період з кінця 2023 по серпень 2025 року уряд продавив рішення про затвердження ділянки у понад 260 гектарів між селами Гатне та Мархалівка, розгорнувши найтривалішу хвилю спротиву з боку фахівців та місцевого населення.
Аргументи критиків та мешканців навколишніх сіл Гатне, Мархалівка та Іванковичі базувалися на трьох залізобетонних чинниках: екологічному, інженерному та фінансово-процедурному. Гідрологи та представники Київського еколого-культурного центру з самого початку кричали про надзвичайно високий рівень залягання ґрунтових вод, попереджаючи, що могили неминуче підтоплюватимуться, а токсичні продукти розпаду через складну гідрологію потраплять у водоносні горизонти й отруять питну воду у криницях та свердловинах 12 навколишніх сіл.
Окрім водної загрози, проєкт вимагав масштабного нищення вікових дерев Мархалівського лісу, що змусило екологічні організації направити офіційну скаргу до Бернського комітету із захисту дикої флори і фауни, звинувачуючи українську державу у свідомому руйнуванні заповідної екосистеми.
Слід зазначити, що створення Національного військового меморіального кладовища на даний час є одним з наймасштабніших і найбільш фінансово містких інфраструктурних проєктів країни, сукупна вартість якого вже перевалила за 5–6 мільярдів гривень. Ця колосальна сума, що охоплює зведення самого військового цвинтаря, крематорію, колумбарію та розгалуженої мережі підвідних доріг, розгортається поетапно протягом кількох років. Фінансовий фундамент заклали у 2024–2025 роках, коли Кабмін спрямував стартовий транш у розмірі 515 мільйонів гривень на проєктування, інженерні вишукування, первинне вирубування лісу та запуск профільної державної установи. Згодом, влітку 2025 року, уряд додав ще 34 мільйони гривень на операційні витрати, паралельно готуючи юридичну та технічну базу для масштабного будівництва.
Втім, фінансовий бік зведення Національного військового меморіального кладовища позначився серією гучних антикорупційних розслідувань, де громадські активісти та аналітики системи Prozorro звинуватили владу в створенні тіньових схем для «відмивання» бюджетних коштів. Головними точками цього корупційного напруження стали одразу кілька цинічних епізодів, які повністю викрили відношення державних органів до пам’яті загиблих. Спочатку тендер на першу чергу НВМК вартістю 1,75 мільярда гривень віддали консорціуму «Білдінг ЮА», який створили наступного дня після оголошення торгів і який не мав власної техніки і штату, проте мав зв’язки з розробниками проєкту.
Потім ситуацію погіршив токсичний російський слід у закупівлях: за постачання граніту для уніфікованих надгробків відповідає фірма «Акам», пов’язана з підсанкційним бізнесменом Вадимом Єрмолаєвим, що викликало шквал обурення українців через спроби отримати надприбутки на увічненні пам’яті воїнів.
Скандали продовжилися в середині 2025 року, коли Антимонопольний комітет України після скарги компанії «Автострада» скасував наступний тендер на 1,31 мільярда гривень під одеську фірму «Паритетбудінвест», а виготовлення тимчасових хрестів взагалі довірили фірмі-пустушці «Кардан Моторз Плюс», яка раніше торгувала виключно автомобільними запчастинами.
Однак представники Міністерства у справах ветеранів та керівництва НВМК, будь-які звинувачення журналістів-розслідувачів у непрозорості категорично відкидають і намагаються виправдати ці маніпуляції. Посадовці заявляють, що штучно прописані жорсткі обмеження у закупівлях були лише «бажанням підстрахуватися від недобросовісних компаній», а поява консорціумів-одноденок за 24 години — це нібито законна та стандартна практика для великого будівництва в Україні.
Водночас форми громадського спротиву ставали дедалі жорсткішими в процесі того, як посадовці ігнорували побажання людей. Протягом 2024–2025 років місцеві жителі вибудовували живі ланцюги та виходили на блокаду будівельної техніки під час перших спроб вирубки лісу, а залучення сотень правоохоронців для силової охорони будівельного майданчика викликало шалений гнів громади.
Крім того, громадська організація «Support Markhalivka» спільно з активістами розпочала юридичну війну в судах, вимагаючи визнати будівництво незаконним через грубі порушення чинного екологічного законодавства. Градус протистояння досяг піку 29 серпня 2025 року, коли в день перших поховань за участю вищих посадових осіб держави частина селян вийшла на в’їзді до Мархалівки з мирним протестом і плакатами, що завершилося жорсткими сутичками з силовиками та затриманнями кількох активістів.
Судові рішення та стан їх виконання: юридичне протистояння навколо будівництва меморіального комплексу
Процес зведення головного військового меморіалу країни остаточно перейшов у площину затяжного та безкомпромісного юридичного протистояння між громадськістю і державними інституціями. На сьогодні вищі судові інстанції ухвалили кілька рішень, які суттєво ускладнили правовий статус меморіалу та поставили під сумнів легітимність його подальшого існування.
Найбільш відчутного удару по позиціях забудовників завдав Верховний Суд України у січні 2026 року, визнавши повністю незаконним розпорядження Київської обласної військової адміністрації щодо вилучення та передачі земель під майбутнє будівництво. Цей вердикт став результатом тривалого процесу за позовом місцевої громадської організації «Мархалівка. Підтримка», а найвища судова інстанція лише констатувала очевидні порушення встановленої процедури під час зміни цільового призначення лісового масиву. Головним аргументом суддів став той факт, що вказана ділянка є невіддільною частиною «Смарагдової мережі», тобто території з особливим природоохоронним статусом європейського значення, де масштабні інфраструктурні роботи, вирубка дерев і грубе втручання у ландшафт прямо заборонені чинним законодавством.
Наступний етап судового наступу активістів увінчався успіхом у червні 2026 року, коли Господарський суд Київської області повністю задовольнив чергові вимоги громади. Своїм рішенням суд позбавив державну установу «НВМК» права користування спірною земельною ділянкою та офіційно скасував державну реєстрацію цього права. Такий крок фактично вивів всю поточну діяльність меморіального комплексу поза правове поле, перетворивши його на об’єкт без належних майнових документів, хоча адміністрація кладовища миттєво оголосила про підготовку апеляції та продовження роботи у звичному режимі, апелюючи до факту проведення перших урочистих поховань.
Водночас Національне військове меморіальне кладовище зуміло здобути кілька перемог у суміжних процесах протягом кінця 2025 та весни 2026 років, що дозволило їм частково утримати будівельні позиції. Зокрема, Київський окружний адміністративний суд став на бік уряду в суперечці з екологами з Київського еколого-культурного центру, які вимагали визнати недійсною постанову Кабміну про спрощені правила очищення території від дерев та чагарників. Судді визнали дії урядовців законними, легітимізувавши розчищення лісу. Окрім того, у березні 2026 року Київський апеляційний суд заблокував спроби активістів повністю законсервувати меморіал, залишивши в силі рішення першої інстанції про відмову у припиненні діяльності об’єкта, оскільки судова система визнала неможливим ліквідацію вже діючого військового меморіалу.
У результаті цих суперечливих судових рішень виник глибокий правовий і моральний тупик, який викликав бурхливу реакцію в суспільстві та армії. Командування Збройних Сил України, включаючи представників полку «Азов» та Десантно-штурмових військ, висловило глибоке обурення діями судів, розцінюючи блокування меморіалу як пряму неповагу до родин полеглих воїнів та пам’яті самих Героїв. Натомість екологічна спільнота та мешканці навколишніх сіл сприймають липневі руйнування могил і розмивання ґрунту як закономірний наслідок зневаги до закону та ігнорування природних вимог.
На даний час ключові рішення судів про незаконність будівництва залишаються невиконаними державними структурами, а комплекс функціонує далі, попри юридичну невизначеність. При цьому Міністерство у справах ветеранів та керівництво меморіалу заявляють, що процес поховання військових не зупиниться через судові заборони, оскільки моральний і конституційний обов’язок держави перед своїми захисниками стоїть вище за будь-які паперові обмеження. Разом з тим уряд намагається знайти законодавчі обхідні шляхи для нівелювання рішення Верховного Суду: у парламенті вже підготували до другого читання зміни до законодавства, які дозволяють обійти екологічні заборони щодо Мархалівського лісу. Йдеться про законопроєкт №13693, який запроваджує особливі правила регулювання для створення мережі військових меморіальних кладовищ і Національного пантеону.
Оскільки червневе рішення Господарського суду про скасування права на землю через подачу апеляції ще не набуло чинності, забудовник використовує цей час для форсування робіт, тоді як активісти продовжують фіксувати кожен зсув ґрунту після дощів як новий речовий доказ для міжнародних інстанцій.
Отже, руйнування від літньої зливи на території меморіалу засвідчили, що намагання побудувати його на правовому нігілізмі, корупційній складовій та хитких інженерних компромісах веде до критичних наслідків. При цьому намагання урядовців обійти судові заборони за допомогою кулуарних законів і затикати дірки на розмитих ділянках підсипанням піску демонструє справжнє, суто споживацьке ставлення державних органів до вшанування пам’яті Героїв. І тут виникає питання: невже наші Герої не заслужили бодай надійного та гідного спочинку, який уряд виявився неспроможним їм гарантувати?
Замість обіцяного святого місця вічного спокою родини загиблих отримали зону юридичної невизначеності та інженерно-проєктної недбалості, де виконавча влада заради порятунку власних кабінетних крісел відкрито нехтує рішеннями судів, а також елементарною повагою до пам’яті тих, хто віддав своє життя за майбутнє нашої держави. Навіть у питанні поховання полеглих за батьківщину захисників посадовці цинічно пішли на відмивання грошей, перетворивши національну скорботу на ланцюг корупційних скандалів. Як бачимо, вони наживаються не тільки на живих, але й на мертвих. В Україні корупція проникла скрізь, навіть в такому питанні, як створення Національного військового меморіального кладовища та увічнення пам’яті полеглих воїнів.
