Військові навчання Росії багатьма політиками і експертами сприймаються як елемент загрози для Європи, адже саме під прикриттям подібних операцій Москва у 2021 році готувалася до вторгнення в Україну. Тому й цьогорічні маневри під назвою «Захід-2025», що відбувалися від Північного полярного кола до території Білорусі, викликали в європейських столицях підвищену увагу та навіть певне занепокоєння. Однак, на відміну від попередніх років, нинішні навчання продемонстрували не нарощування потужності, а радше зменшення масштабу й очевидну демонстративність, яка мала більше спільного з виставою для вищого військового керівництва, ніж із реальною підготовкою до бойових дій.
Політолог і спеціаліст з міжнародної безпеки Марк Галеотті вважає, що Європа може дозволити собі певне полегшення, оскільки результати навчань свідчать про відсутність у Москви сил для ще одного великого конфлікту. Він зазначає, що загальна чисельність залучених військ становила близько 30 тисяч російських і білоруських солдатів, а безпосередньо в Білорусі діяло лише вісім тисяч, з яких менше двох тисяч були громадянами Росії. Це надто скромні сили, які аж ніяк не здатні створити загрозу для кордонів НАТО. При цьому сама атмосфера навчань показала прагнення уникати надмірної провокаційності: маневри проводилися подалі від західних рубежів, а навіть імітації застосування нової далекобійної зброї на кшталт ракети «Орешник» залишилися лише на папері.
Галеотті звертає увагу, що нинішні маневри стали показовим контрастом із 2021 роком, коли у навчаннях брало участь понад 220 тисяч військових, і саме тоді Москва фактично готувалася до вторгнення. Він підкреслює, що сьогодні немає жодних ознак існування «секретної резервної армії», яку Кремль міг би використати для нового наступу: навпаки, реальність показує нестачу ресурсів і неможливість швидкого розгортання додаткових сил. Призовників не можна масово кидати в Україну, адже вони не мають достатньої підготовки, і без підтримки таких солдатів жодна велика операція не має шансів на успіх.
На думку експерта, «Захід-2025» виявився насамперед театральною постановкою. Хоча офіційна мета полягала в демонстрації бойової злагодженості, на практиці йшлося про ретельно відрепетирувану виставу. Галеотті наводить вислів одного відставного російського полковника, який описав подібні навчання як «генерали, які грають у вигадану війну». Він підкреслює, що російська армія, попри певні тактичні зміни, на стратегічному рівні й далі спирається на застарілу доктрину часів «холодної війни». Йдеться про масові операції з використанням бронетехніки та артилерії, які у сучасних умовах стають малоефективними через широке застосування дронів і протитанкових засобів.
Особливо показовим стало те, що російські військові блогери самі висміювали побачене. Вони писали про низькі прольоти літаків, некеровані бомби й десанти з парашутами, які у сучасній війні приречені бути знищеними протиповітряною обороною. Вони ж іронізували щодо концентрації бронетехніки, яка, навіть якщо обладнана клітками-захисними «мангалами» від дронів, усе одно перетворюється на велику й привабливу ціль. Один із коментаторів прямо назвав навчання «красивою цирковою виставою для генералів, які дивляться в біноклі».
Галеотті також наголошує, що Росія намагається поєднати дві суперечливі лінії поведінки: з одного боку, демонструвати загрозливі наміри, а з іншого — уникати реальних дій, які могли б викликати пряме зіткнення з НАТО. Символом цього стала несподівана відкритість — до навчань допустили іноземних журналістів і навіть двох спостерігачів зі США, чого не відбувалося багато років. Це рішення було ухвалене в Мінську, але очевидно, що воно не могло відбутися без погодження з Москвою.
Підсумовуючи, експерт робить висновок, що «Захід-2025» дав більше підстав для оптимізму, ніж для страху. Він показав, що Москва не перебуває у стані військової готовності для початку нового масштабного конфлікту. Водночас він демонструє, що Росія, так само як і НАТО, ще намагається зрозуміти, як нові технології змінюють характер війни, і що перебудова армій, які залишаються продуктом 1980-х чи 2010-х років, потребує значних зусиль і коштів. Навіть попри гучні заяви й агресивну риторику, підсумок цих навчань виглядає як свідчення обмеженості російських можливостей і небажання ризикувати реальними бойовими діями.
