Дроблення ФОП: Володимир Дубровський пояснює, де проходить межа між легальним бізнесом і незаконними схемами 

В Україні, як і у більшості країн світу, діє спрощена система оподаткування для мікробізнесу. Вона забезпечує значну економію на непотрібних витратах на облік, захист від свавілля податківців, компромісну детінізацію, конкуренцію на багатьох ринках, можливість чесного заробітку та інші переваги.

На думку старшого економіста “CASE України” Володимира Дубровського, наявність різних режимів або ставок оподаткування природно створює можливості для податкового арбітражу через нібито дроблення більшого бізнесу на ряд псевдо-мікропідприємств, зазвичай Фізичних осіб-підприємців другої групи, які працюють без найманих працівників.

Такі зловживання не лише розмивають податкову базу та призводять до втрат бюджету, що у 2024 році оцінюються в 10-15 мільярдів гривень, але й спотворюють конкуренцію та дискредитують спрощену систему в цілому. Найпоширеніші подібні схеми зустрічаються у сфері роздрібної торгівлі та ресторанного бізнесу, де вони часто супроводжуються приховуванням реальних оборотів через неоформлені або підроблені фіскальні чеки.

Експерт пояснює, що справжня торгова платформа, наприклад, маркетплейс, базар або торгово-розважальний центр, є компанією, яка організовує інфраструктуру для продажу, не беручи безпосередньої участі у торгівлі. На такій платформі продавці діють самостійно, встановлюють власні ціни та конкурують між собою, а організатор платформи отримує прибуток від надання послуг продавцям і зацікавлений у їхній конкуренції, оскільки це приваблює покупців.

Натомість псевдо-платформа імітує цю модель: формально компанія надає послуги ФОП, які через неї торгують, але економічна суть свідчить про схему. Продаж здійснюється великою кількістю товарів за єдиними цінами, відсутня публічна оферта, а власник платформи штучно обмежує доступ до бізнесу сторонніх продавців, що не відповідає логіці реального маркетплейсу.

Щодо франчайзингу Дубровський зазначає, що класична модель передбачає продаж успішної бізнес-моделі: франчайзер масштабує бізнес без інвестицій у відкриття нових точок, а франчайзі отримує перевірену технологію та бренд, за що сплачує паушальний внесок і роялті. У схемах дроблення ця логіка змінюється. Псевдо-ФОПи не є власниками майна, а орендують його у власника «франшизи». У псевдо-франшизі відсутні основні переваги класичної моделі: організатор робить інвестиції за свій рахунок і несе відповідні ризики, а «підприємець» не приймає рішень і не може розширювати бізнес.

Як зазначає експерт, особливістю псевдо-франшизи є робота під однією маркою, стандартизовані ціни, відсутність власного обладнання, відсутність сплати паушального внеску та відсутність публічної оферти, яку міг би отримати сторонній підприємець. У таких схемах торговельна марка або бренд франшизи належить організатору, а прибуток акумулюється через продаж товару псевдо-ФОПам з мінімальною націнкою або передачу їм «лівого» товару, який ФОП продає за ринковою ціною, а різницю передає організаторам готівкою. При цьому можливі і франшизи без власного бренду, де їх можна розпізнати за єдиним товарним асортиментом і цінами.

Дубровський наголошує, що світова практика протидії дробленню бізнесу передбачає правила боротьби з дезагрегацією, фінансовий моніторинг та застосування критеріїв для визначення пов’язаних підприємств і псевдо-ФОПів. Для України такі критерії мають бути чіткими, об’єктивними, не вимагати ведення обліку на основі первинних документів, які у нашій країні завжди можна отримати через конверт-центри, і перевірятися на рівні материнської компанії.

Він наголошує, що підхід Національної стратегії доходів, зокрема введення обов’язкової реєстрації платником податку на додану вартість від одного мільйона гривень, прогнозовано призведе до ліквідації або тінізації великої кількості справжніх ФОП і не вирішить проблему дроблення. Аналогічний підхід у Румунії під тиском міжнародних організацій та Європейського Союзу призвів до зменшення кількості мікропідприємств утричі і сповільнив економічне зростання.

Володимир Дубровський вважає, що для системного вирішення проблеми дроблення бізнесу в Україні необхідно:

• нормативно впровадити загальне правило протидії ухиленню від сплати податків для податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб, а також правила боротьби з фрагментацією для податку на додану вартість і акцизів;
• наповнити ці правила чіткими критеріями, які потрібно регулярно оновлювати комісією за участю всіх зацікавлених сторін;
• встановити фінансову відповідальність за зловживання спрощеною системою оподаткування для замовників схем і передбачити штрафи за надання своїх документів для використання псевдо-ФОПами або «дропами»;
• запровадити тимчасову заборону співпраці з ФОП, з якими компанія мала трудові відносини протягом попередніх двох років;
• зосередити фіскалізацію та контроль на підприємцях із ризиком перевищення оборотів і встановити поріг обов’язкової реєстрації платником ПДВ на рівні ліміту другої групи спрощеної системи;
• стимулювати споживачів отримувати фіскальні чеки і перевіряти їх на достовірність шляхом запровадження механізмів, таких як «лотерея чеків» і кешбек; забезпечити обов’язкове реагування фінансових установ на ознаки дроблення, оскільки нинішні рекомендації Національного банку є необов’язковими;
• перезавантажити Службу фінансового моніторингу та посилити відстеження груп пов’язаних компаній;
• встановити ліміти доходу для другої та третьої груп спрощеної системи в залежності від кількості найманих працівників і вести реєстр «дропів».

Експерт зазначає, що для виявлення штучного дроблення бізнесу доцільно застосовувати попередній набір критеріїв, які має затверджувати комісія за участю всіх зацікавлених сторін. До таких критеріїв належать випадки, коли ФОП досягає ліміту другої або третьої групи спрощеної системи протягом кількох місяців, і ця ситуація повторюється щороку, що називають «револьверною» схемою. Крім того, важливим звертати увагу на групи ФОП, які працюють під одним брендом або є клієнтами однієї компанії, та мають дати реєстрації в межах одного місяця.

На думку експерта, необхідно фіксувати одночасне надання однією особою банку пакетів документів для різних суб’єктів господарювання, включно з юридичними особами та ФОП. До критеріїв відноситься також спільна юридична або фактична адреса, використання одних і тих же офісів, складів, обладнання, веб-сайтів та співробітників. Експерт вважає, що слід враховувати наявність спільних власників, представників, бухгалтерів або довірених осіб між юридичною особою та ФОП.

Він підкреслює, що важливим показником є використання одного IP-адресу для подання податкових звітів різними ФОП, які належать до однієї франшизи або торгової платформи. Відсутність публічної оферти з умовами франшизи або роботи на платформі, коли сторонній підприємець не може приєднатися до системи на тих же умовах, також є ознакою штучного дроблення. ФОПи, які працюють під одним брендом, не мають у власності засобів виробництва або орендують їх у єдиного власника на однакових умовах, що відрізняє їх від справжніх франшиз.

За словами Дубровського, доцільним контролювати значний обсяг операцій на рахунках недавно створених ФОП, використання одного платіжного терміналу або реєстратора розрахункових операцій кількома суб’єктами господарювання, а також надходження чеків РРО від різних ФОП з одного IP-адресу. До критеріїв входить також ведення діяльності групою ФОП на одній фізичній або віртуальній території з однаковими цінами на товари, за винятком стандартизованих послуг на цифрових платформах, а також фінансова пов’язаність суб’єктів групи, коли материнська компанія забезпечує товарні кредити без оплати, поручительство або покриває витрати ФОП.

Експерт наголошує, що контрагентами компанії або обмеженого кола пов’язаних компаній має бути закрита група ФОП, яка займається одним або подібним видом економічної діяльності без публічної оферти. Застосування цього набору критеріїв повинно бути комплексним і логічно взаємопов’язаним, що дозволяє ефективно протидіяти зловживанням без шкоди для реальних ФОП і є цивілізованою альтернативою підходам Національної стратегії доходів.