“Не пам’ятаю жодного реального кроку влади назустріч освіті — лише агресивна зверхність і неадекватність”: Станіслав Ніколаєнко
В умовах війни освіта в Україні переживає глибоку кризу — школи пошкоджені або закриті, вчителі й учні змушені евакуюватися, багато дітей не мають доступу до якісного навчання. В таких обставинах держава мала б захищати систему освіти, підтримувати вчителів і педагогічні колективи, дбати про рівний доступ до знань. Але цього не відбувається. Міністерство освіти і науки не діє належним чином, не розробляє системної політики і замість підтримки, лише ускладнює ситуацію. Тому критика, яка лунає з боку суспільства та освітянської спільноти, є цілком обґрунтованою.
Серед тих, хто відкрито виступив проти останніх законодавчих ініціатив, є професор, доктор педагогічних наук, академік Національної академії педагогічних наук України та Національної академії аграрних наук України, народний депутат України 4 скликання, ексміністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. Він зізнається, що спочатку не повірив, коли дізнався з соцмереж про новий законопроєкт, поданий групою народних депутатів України, який нібито має вдосконалити механізми формування мережі ліцеїв. Проте ознайомлення з текстом документа викликало у нього шок. Як могли, запитує він, досвідчені законодавці, зокрема члени комітету з науки і освіти — комітету, в якому сам працював три скликання — запропонувати документ, який фактично знищує українську школу, особливо в сільській місцевості?
Ніколаєнко наводить низку законодавчих норм, які, на його думку, прямо суперечать цьому документу. Зокрема, стаття 3 закону “Про освіту” гарантує, що ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. А стаття 1 закону “Про загальну середню освіту” передбачає доступність повної середньої освіти через достатню кількість шкіл, без дискримінації, в тому числі за місцем проживання. Конституція України також забороняє будь-які обмеження за місцем проживання. Саме тому, вважає Ніколаєнко, саму пропозицію, що ліцей має функціонувати лише за наявності щонайменше 12 груп одного року навчання, слід розцінювати як порушення основних прав.
Професор розшифровує: одна паралель має бути не менш ніж 96 учнів, оскільки стандартний клас — 24 дитини, які діляться на 3 групи. У нинішніх реаліях війни така чисельність є утопічною. І це створює серйозну загрозу для доступності старшої школи. Наприклад, у його рідній Суботцівській громаді, яка включає 22 села, п’ять місцевих шкіл разом мають лише 86 учнів старших класів. Відстані між селами — до 25 км по розбитих дорогах. У таких умовах громада чисельністю понад 14 тисяч жителів може втратити право на повну середню освіту.
Особливо обурює Ніколаєнка те, що його рідна Богданівська школа — з потужною історією, із випускниками, які ставали міністрами, ректорами, військовими, щороку готує випускників із найвищими балами ЗНО, — тепер не відповідатиме штучно вигаданим нормам. Учні змушені будуть їздити до Знам’янки чи Кропивницького, але ніхто не подбав, де вони житимуть, що їстимуть, як добиратимуться. Що вже говорити про інші регіони — Херсонщину, Миколаївщину, Чернігівщину, Полтавщину.
Експерт переконаний, що новий закон ставить хрест не лише на розвитку окремих сіл — це удар по всій державі. Половина громад країни втратить старшу школу. Це десятки тисяч населених пунктів, сотні тисяч дітей. Таким чином, руйнується важливий соціальний ліфт. Аргументи реформаторів про те, що фінансування має взяти на себе громада чи батьки, професор називає нікчемними — бо в селах грошей немає і не буде. Люди в цих регіонах і так позбавлені права на роботу, медицину, транспорт — тепер у них ще й забирають освіту.
Станіслав Ніколаєнко емоційно заявляє:
“Автори закону свідомо йдуть на знищення важливого соціального ліфту, обмежуючи право дітей із сіл, селищ на повну освіту. І заяви реформаторів, що хай громади чи батьки самі фінансують ліцеї, не витримують критики. Де ті кошти в тих селах? Їх немає.
Народні депутати України свідомі того, що в цих населених пунктах люди не отримують багатьох конституційних благ, зокрема обмежено право на працю, бо роботи немає. Право на медичне обслуговування – спробуй ним скористатися, то лікаря немає, то автобус не ходить, то грошей на лікування немає…
Маємо таку картину: у багатих, великих громадах, містах набагато легше жити, то і освіту дітям держава проплатить, а бідним і вітер в очі дме!
Невже колеги такі примітивні і не здатні до мінімального аналізу? Ми перекриваємо маленькі потічки, які живлять велику ріку Україну.
Стовідсотково переконаний, що міністерство повинно підготувати варіант здобуття повної середньої освіти в школах, де є один чи два класи. Без цього кроку української школи не буде”.
Ексміністр наголосив – аналіз свідчить про те, що негативно сприймають ініціативу й у великих містах — Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпрі. Асоціація керівників шкіл України попереджає: кількість ліцеїв скоротиться з 8 до 2 тисяч. Це вдарить навіть по школах у центральних районах. Ще більш абсурдною він вважає ідею заборонити ліцеям мати у своєму складі початкову школу: це, як зазначає директорка Ірина Чернілевська, — руйнування єдиного педагогічного організму, відрив фундаменту від верхівки.
Такі дії, за словами Ніколаєнка, безглузді й руйнівні. Вони вимагатимуть нових приміщень, керівників, чиновників — у час, коли ресурси на межі. Особливо прикро йому про це говорити, адже саме він був одним зі співавторів статті 53 Конституції України. У 1996 році за неї проголосували всі фракції, розуміючи стратегічну вагу середньої освіти.
Він згадує приклади з історії. У XVIII столітті імператриця Марія-Терезія запровадила обов’язкову шкільну освіту, у тому числі на території Західної України — і це дало значний ріст добробуту.
“Колишній Союз, вводячи поступово обов’язкову семирічку, восьмирічку і повну середню освіту, піднімав на цьому економіку країни.
Не один раз писав, але повторюся, що головні наші союзники в кривавій боротьбі з росією – це наші Збройні Сили, наша молодь, наш народ.
Тому ми повинні опиратися на освічену націю, добрі школи і університети, коледжі і професійні ліцеї. Тож даний крок горе-депутатів приведе до ще більш різкого зниження індексу людського розвитку країни, втрати її конкурентоздатності, а значить, відсталості і можливості повного загарбання іншими країнами. Нині ми і так знаходимося у світі на сотому місці за індексом людського розвитку, хоч ще донедавна мали 74 місце”, – вважає Ніколаєнко.
На його думку, мовчати не мають права ані педагогічні університети, ані Академія педагогічних наук. Бо якщо МОН продовжить штучно створювати перепони, кількість вступників до вишів різко впаде. А молодь масово поїде в Європу, де вступ набагато простіший, і українських учнів і студентів там охоче приймають.
Поведінка влади, на думку Ніколаєнка, не є стратегією — це хаотичні, безглузді кроки. Він згадує прислів’я: “Драного міху не надуть, а дурне не навчить”. Тому складається враження, що у багатьох чиновників є зневага до українського. Вони хизуються дипломами західних вишів, але не розуміють, як працює західна система освіти.
Ніколаєнко зазначає, що не пам’ятає останнім часом жодного заходу, реального системного кроку можновладців в освіті назустріч школі, університету. При цьому відсутній справжній діалог, панує тупа, агресивна зверхність і неадекватність.
Критика, яку він озвучує, не має на меті образити. Вона має протверезити реформаторів. Він цитує колишнього заступника міністра Бориса Жебровського: “Не ремонтуй, якщо не зламалось”. Треба зберегти колективи, не нищити те, що працює.
Ексміністр також звертається до міжнародних фондів і посольств, зокрема країн ЄС, закликаючи не спиратись лише на думку вузького кола грантових експертів. Життя значно складніше. Законопроєкт, на його думку, слід негайно відкликати — як основний, так і альтернативний. Якщо цього не станеться, депутати мають проголосувати проти. А громадськість — уважно слідкувати й робити висновки.
Ніколаєнко закликає ініціювати освітянське віче — з участю представників усіх громадських і наукових освітянських організацій, місцевих рад, учительства, батьків, науковців. Бо голос громад має бути почутий. В іншому разі освіта в Україні впаде — разом із національним майбутнім.
