Не тільки відставка Свириденко: як Зеленський перебудовує систему влади після зустрічі з Трампом

Володимир Зеленський оголосив про кадрові перестановки так, ніби рішення вже ухвалені. Президент повідомив про нову політичну стратегію, окреслив майбутні напрямки роботи й фактично анонсував оновлення Кабінету Міністрів. Формально жодних юридичних рішень на той момент ще не існувало. Прем’єр-міністр не подав заяву про відставку, Верховна Рада її не розглядала, парламентська більшість не висувала нового кандидата.

Саме ця різниця між політичним рішенням і конституційною процедурою стає однією з головних особливостей української системи влади останніх років.

Не урядова криза, а зміна моделі управління

За Конституцією глава уряду не є посадою, яку призначає президент. Відповідно до статті 114 Основного Закону кандидатуру пропонує коаліція депутатських фракцій, після чого президент вносить відповідне подання до Верховної Ради, а остаточне рішення ухвалюють народні депутати. Так само і відставка Кабінету Міністрів проходить через парламентську процедуру. Формально саме Верховна Рада є тим органом, який формує уряд.

Проте політична практика дедалі більше відрізняється від конституційної конструкції. Уже вдруге поспіль суспільство дізнається про зміну прем’єра не після консультацій коаліції, а з повідомлення президента. Так само медіа починають обговорювати потенційних кандидатів одразу після президентських зустрічей, хоча парламент ще навіть не розпочав відповідних процедур.

Чи означає це, що Конституція перестала діяти? Усі необхідні голосування, найімовірніше, відбудуться. Але політичний центр ухвалення рішень дедалі очевидніше зміщується від парламентської більшості до Офісу Президента. Верховна Рада в такій моделі переважно оформлює рішення, які вже були погоджені політично.

Саме тому показовою виглядає реакція депутатів “Слуги народу”. Частина з них, за інформацією LB.ua, дізналася про майбутню відставку прем’єрки з президентського допису. Дехто прямо визнав, що питання зміни уряду всередині фракції не обговорювалося. Ця деталь говорить не стільки про конкретну кадрову перестановку, скільки про механізм прийняття політичних рішень.

Не кадрова ротація, а нова модель управління

У своєму зверненні Володимир Зеленський фактично анонсував не лише зміну прем’єр-міністра. Президент уперше настільки докладно описав, яким бачить оновлену систему виконавчої влади.

За його словами, за кожен пріоритетний зовнішньополітичний напрямок відповідатиме конкретна людина зі значним досвідом, здатна забезпечити виконання домовленостей, досягнутих на рівні лідерів держав. Як приклади президент назвав Сполучені Штати, Європейський Союз, Китай, держави Близького Сходу та Перської затоки, Польщу, Угорщину, а також міжнародні організації.

Не менш показовими є й внутрішні пріоритети, які Зеленський перелічив майже в тому самому порядку. Прифронтові області, виробництво зброї, безпека енергосистеми взимку, трансформація державних компаній та післявоєнне відновлення. Фактично президент говорить про створення системи, де за кожен стратегічний сектор нестиме відповідальність конкретний управлінець із чітко визначеним результатом.

Саме тому нинішні кадрові рішення варто розглядати не окремо, а як елементи одного великого переформатування.

Чому саме зараз? Випадковим цей момент навряд чи можна назвати

Час оголошення також навряд чи випадковий.

Кадрові зміни президент анонсував практично одразу після переговорів із Дональдом Трампом та зустрічей української й американської делегацій.

Офіційно сторони не повідомляли про кадрові домовленості. Однак майже одночасно почали з’являтися повідомлення про можливе призначення Юлії Свириденко послом України у США.

Якщо ця інформація підтвердиться, тоді всі події складаються у зрозумілу послідовність.

Саме Свириденко останній рік була головною переговірницею Києва з Вашингтоном у питаннях економіки. Вона супроводжувала підписання українсько-американської угоди про корисні копалини, активно працювала з адміністрацією США та американським бізнесом, має репутацію технократа без корупційних скандалів і користується довірою Банкової.

Крім того, вона активно працювала над створенням та розширенням Українсько-американського інвестиційного фонду відбудови.

За нової адміністрації США дипломатія дедалі більше переходить у площину великих економічних та безпекових проєктів. Саме тому Вашингтону потрібен співрозмовник, який ухвалює рішення, а не лише передає дипломатичні ноти.

Разом із новим послом в США Україна може отримати нового американського посла

Якщо Свириденко справді поїде до Вашингтона, це може бути лише частиною значно ширших домовленостей.

Після відставки Бріджит Брінк у квітні 2025 року США досі не призначили нового повноцінного посла в Україні. Джулі Девіс завершила роботу тимчасової повіреної ще в червні.

Для держав, які переходять до нового рівня оборонної співпраці, настільки низький рівень дипломатичного представництва виглядає тимчасовим рішенням.

Саме тому дедалі більше політичних оглядачів припускають, що призначення нового українського посла до США може супроводжуватися і появою нового американського посла у Києві. Особливо якщо українсько-американські переговори переходять від військової допомоги до спільного виробництва озброєння, ліцензування систем Patriot та масштабних інвестиційних проєктів.

Чому серед кандидатів раптом з’явився Сергій Корецький

Окрему увагу привернула зустріч Зеленського з головою правління НАК «Нафтогаз України» Сергієм Корецьким.

Президент не просто подякував йому за роботу. Він окремо наголосив, що саме державні енергетичні компанії забезпечили необхідні результати та мають стати основою нової політики енергетичної стійкості.

Після цього українські медіа повідомили, що саме Корецький став одним із головних претендентів на посаду прем’єр-міністра. Поява Сергія Корецького серед фаворитів також добре вписується у загальну логіку нинішніх змін. Його кар’єра майже повністю пов’язана з управлінням великими компаніями, а не з парламентською чи партійною політикою. Саме такий тип керівників останніми роками дедалі частіше опиняється на ключових державних посадах.

Якщо порівняти біографії Дениса Шмигаля, Юлії Свириденко та самого Корецького, можна побачити спільну рису. Усі вони прийшли до великої політики насамперед як управлінці, а не як самостійні політичні лідери. Для президентської моделі влади це цілком зрозуміла логіка. Прем’єр дедалі більше виконує функцію координатора реалізації державної політики, тоді як стратегічний курс формується на Банковій.

Не випадково і те, що фаворитом називають саме керівника енергетичної компанії. Наступна зима знову стане випробуванням для української енергетики, а питання захисту критичної інфраструктури президент прямо назвав одним із головних пріоритетів оновленого уряду.

Чому Свириденко все ж залишає уряд

Парадоксально, але відставку складно пояснити провалом самої прем’єрки.

Навіть багато її критиків визнають, що за рік роботи вона успішно провела переговори із західними партнерами, координувала економічний блок під час війни та не стала учасницею гучних політичних конфліктів.

Водночас у політичних колах називають одразу кілька причин її заміни.

Одна з них – нова роль у відносинах зі США, де її досвід може бути значно ціннішим.

Інша – те, що для частини політичних еліт вона так і залишилася людиною колишнього керівництва Офісу президента. Навіть після зміни внутрішніх балансів ця асоціація остаточно не зникла.

Ще один фактор – парламент. За оцінками частини експертів, Свириденко так і не створила власної системи підтримки серед депутатського корпусу та не вибудувала достатньо міцних зв’язків із комітетами Верховної Ради.

Перезавантаження торкнеться не лише Кабміну

Оголошені президентом зміни не обмежуються урядом. Зеленський прямо заявив про майбутні кадрові рішення у правоохоронних органах, а також акцентував увагу на реформуванні державних компаній.

Саме тому нинішнє переформатування навряд чи завершиться голосуванням за нового прем’єра. Найімовірніше, протягом найближчих тижнів країна побачить цілу серію взаємопов’язаних призначень – від Кабінету Міністрів до дипломатичного корпусу, енергетичного сектору та силових структур. Кожне окреме кадрове рішення може виглядати технічним, однак разом вони формують нову систему персональної відповідальності за ключові напрями державної політики.

Що означає ця серія перестановок

Якщо оцінювати всі події окремо, можна побачити лише чергову зміну уряду.

Але якщо скласти їх разом, вимальовується зовсім інша картина.

Зеленський одночасно говорить про нову систему зовнішньої політики, реформування Кабінету Міністрів, кадрові зміни у правоохоронних органах, оновлення керівництва державних компаній, посилення оборонної співпраці зі США та підготовку країни до ще одного воєнного року.

Усе це більше нагадує не точкові кадрові рішення, а спробу перебудувати державне управління під наступний етап війни. І саме тому нинішні призначення можуть виявитися значно важливішими, ніж проста заміна одного прем’єр-міністра на іншого.

У політичній історії України зміна прем’єр-міністрів ніколи не була рідкістю. Набагато рідше одночасно переглядаються принципи роботи уряду, система міжнародного представництва, кадрова архітектура силового блоку та роль державних компаній у забезпеченні стійкості країни.

Саме тому нинішні рішення навряд чи варто оцінювати лише крізь призму персоналій. Якщо всі анонсовані зміни буде реалізовано, Україна фактично отримає не просто новий Кабінет Міністрів, а оновлену модель виконавчої влади, побудовану навколо персональної відповідальності за стратегічні напрями та ще тіснішої інтеграції внутрішньої політики із зовнішньою. Наскільки ефективною вона виявиться, покаже не саме голосування у Верховній Раді, а те, чи зможе ця система забезпечити результати у відносинах зі Сполученими Штатами, Європейським Союзом, у сфері оборони, енергетики та відновлення країни.